Типи поведінки

Спонукання до вчинку Закінчення дії		Реактивний модус		Активний модус
		Мета
		Стабільність	Розвиток	Стабільність	Розвиток
Відношення внутрішнє	Сфера когнітивна	Перцептивне – 1	Утилітарне – 5	Врівноважуюче – 9	Автономне – 13
Відношення внутрішнє	Емоціна	Захисне – 2	Рольове – 6	Вивільняюче – 10	Стверджуюче – 14
Відношення зовнішнє	Когінтивна	Індуктивне – 3	Сценарне – 7	Атрибутивне – 11	Дослідницьке – 15
	Емоціна	Звичне – 4	Моделююче – 8	Експресивне – 12	Емпатичне – 16

1. Перцептивна поведінка – прагнення оволодіти інформаційним перевантаженням за рахунок перцептивної категоризації, в результаті якої різноманіття інформації, яка впливає, класифікується, спрощується і може привести як до більш ясного розуміння того, що оцінюється, так і до втрати значущої інформації.

2. Захисна поведінка – будь-які реальні або уявні дії психологічного захисту (відкидання, заміщення, проекція, регресія), які дозволяють створити, зберегти позитивний образ «Я», позитивна думка людини про саму себе.

Захисна поведінка дозволяє людині захиститися від тих проблем, які поки вона не може вирішити, дозволяє зняти тривогу від загрожуючих подій (втрата близької людини, улюбленої іграшки, втрата любові з боку інших людей, втрата любові до себе тощо), дозволяє «піти від загрозливої реальності», іноді перетворити цю загрозу. На якийсь час захисний механізм необхідний, оскільки людина в даний момент не може розв’язати проблему, але якщо час йде, а людина проблему не вирішує, то потім цей захисний механізм може бути перешкодою особового зростання. Поведінка людини стає малопередбачуваною, вона може шкодити сама собі, втікати від реальності й від тих проблем, які їй треба вирішити, тобто самі захисні механізми часто породжують все нові і нові проблеми, причому справжню свою проблему людина ховає, підміняючи її новими «псевдопроблемами».

Знаменитий психолог Фройд виділяв 7 захисних механізмів:

1) придушення бажань – видалення бажань із свідомості, оскільки їх не можна задовольнити; придушення не буває остаточним, воно часто є джерелом тілесних захворювань психогенної природи (головні болі, артрити, язва, астма, серцеві хвороби, гіпертонія тощо). Психічна енергія пригнічених бажань присутня в тілі людини, незалежно від її свідомості, знаходить свій хворобливий тілесний вираз. Результатом придушення є демонстративна байдужість до даної сфери, реальності;

2) заперечення – відхід у фантазію, заперечення якої-небудь події як «неправда». «Цього не може бути» – людина проявляє яскраву байдужість до логіки, не помічає суперечностей в своїх думках;

3) раціоналізація – побудова прийнятних моральних, логічних обґрунтувань, аргументів для пояснення і виправдання неприйнятних форм поведінки, думок, вчинків, бажань;

4) інверсія – підміна дії, думки, відчуттів, що відповідають справжньому бажанню, на діаметрально протилежні поведінку, думки, відчуття (наприклад, дитина спочатку хоче отримати любов до себе матері, але, не одержуючи цієї любові, починає випробовувати прямо протилежні бажання сердити матір, викликати сварку і ненависть матері до себе);

5) проекція – приписування іншій людині своїх власних якостей, думок, відчуттів – тобто «віддалення загрози від себе». Коли щось засуджується в інших, саме це не приймає людина в собі, але не може визнати це, не хоче зрозуміти, що ці ж якості властиві їй самій. Наприклад, людина стверджує, що «деякі євреї – брехуни», хоча фактично це може означати: «Я деколи брешу»;

6) ізоляція – відділення загрозливої частини ситуації від решти психічної сфери, що може приводити до роздвоєності особистості, неповного «Я»;

7) регресія – повернення на більш ранній, примітивний спосіб реагування, стійкі регресії виявляються в тому, що людина виправдовує свої вчинки з позиції мислення дитини, не визнає логіку, відстоює свою думку, не дивлячись на правоту аргументів співрозмовника. Людина не розвивається психічно і деколи повертаються дитячі звички (гризти нігті тощо).

Прояв захисних механізмів час від часу властивий практично кожній людині, але велика кількість стійких захисних механізмів, стійка ізоляція від реальності найбільш типові для невротичних осіб. Здоровій особистості властива активна позиція відносно до дійсності, вивчення і подолання реальності, а не втеча від неї, здатність бачити події свого життя такими, які вони є, не вдаючись до психологічного захисту, самопізнання себе з долею гумору, тобто самоаналіз внутрішнього життя, але не доходячи до аутизму («відхід в себе»), здатність до абстракції мислення.

3. Індуктивна поведінка – сприйняття та оцінювання людьми самих себе на основі інтерпретації значення власних дій.

4. Звична поведінка – задоволення від позитивного підкріплення створює велику вірогідність відтворення знайомих варіантів поведінки у відповідних ситуаціях.

5. Утилітарна поведінка – прагнення людини вирішити практичну проблему з максимальним досягненням (суб’єктивним переживанням максимально можливого успіху).

6. Рольова поведінка – це така поведінка, яка виникає відповідно до ролевих вимог, обставин, які вимушують людину до якихось дій (навіть при неспівпадінні з особистісними прагненнями).

7. Сценарна поведінка – людина є виконавцем безлічі правил допустимої «пристойної поведінки», відповідної її статусу в даній культурі, суспільстві.

8. Моделююча поведінка – варіанти поведінки людей в малих і великих групах (зараження, наслідування, навіювання), але важко контрольоване як самою людиною, так й іншими людьми.

9. Врівноважуюча поведінка має місце тоді, коли в людини наявні одночасно думки, оцінки, установки, які суперечать одні одним. Вона намагається їх «примирити», погоджувати за рахунок зміни своїх оцінок, домагань, спогадів.

10. Звільняюча поведінка виникає тоді, коли людина прагне «забезпечити себе» (фізично або свою репутацію) від реальних або уявних «негативних умов існування» (зберегти стабільність свого внутрішнього емоційного стану за рахунок активних зовнішніх дій: уникати можливих невдач, відмова від середньо привабливих цілей, поступливість).

11. Атрибутивна поведінка – активне усунення суперечностей між реальною поведінкою і суб’єктивною системою думок, ослаблення, усунення когнітивного дисонансу між бажаннями, думками і реальними діями, приведення їх до взаємної відповідності.

12. Експресивна поведінка виникає у тих випадках, коли людина досягає високого рівня майстерності й задоволення від «добре зробленої справи», при збереженні стабільно високої самооцінки, постійне відтворення якої є основним регулятором повсякденної соціальної поведінки.

13. Автономна поведінка має місце тоді, коли відчуття свободи вибору (навіть ілюзії такого вибору і контролю своїх вчинків) створює готовність людини долати будь-які бар’єри на шляху досягнення мети (високий рівень внутрішнього «локуса контролю» своїх вчинків, уявлення про себе як про активного «діяча», а не виконавця чиїхось наказів, чиєїсь волі).

14. Стверджуюча поведінка – переживання своїх дій як звершення своїх планів при максимальному використанні внутрішніх власних умов.

15. Дослідницька поведінка – прагнення до новизни фізичного і соціального оточення, готовність «терпіти» інформаційну невизначеність, «редукування» різноманітної зовнішньої інформації до форми, до якої застосовуються засвоєні раніше прийоми її обробки.

16. Емпатична поведінка – облік, великий обсяг чуттєвої інформації, який лежить в основі міжособової взаємодії людей, здатність відчувати і розуміти емоційний і душевний стан іншої людини.

Психоаналітичні теорії, які спираються на фройдизм, описують і прогнозують поведінку людини, що відноситься до категорій 2, 6, 10.

Біхевіористські теорії описують категорії поведінки 2, 4, 10, 12. Когнітивні теорії – категорії 1, 3, 9, 11. Гуманістичні теорії прогнозують поведінку 7, 13, 14. Всі теорії мають рацію в межах їх застосування.

Необіхевіоризм. Формула біхевіоризму була чіткою і однозначною: стимул – реакція. Питання про ті процеси, які відбуваються в організмі та психічному устрої між стимулом і реакцією знімалося з порядку денного.

Така позиція виходила з упередженої філософії позитивізму: переконання в тому, що науковий факт відрізняється своєю безпосередньою спостережливістю. Як зовнішній стимул, так і реакція (у відповідь рух) був відкритий для спостереження кожному, незалежно від його теоретичної позиції. Тому зв’язок «стимул-реакція» служить, відповідно до радикального біхевіоризму, непорушною опорою психології як точної науки.

Тим часом в колі біхевіористів з’явилися видатні психологи, які поставили цей постулат під сумнів. Першим з них був американець Едвард Толмен (1886–1959), згідно якому формула поведінки повинна складатися не з двох, а з трьох членів, і тому виглядати Отже: стимул (незалежна змінна) – проміжні змінні – залежна змінна (реакція).

Середня ланка (проміжні змінні) – ніщо інше як недоступні прямому спостереженню психічні моменти: очікування, установки, знання.

Наслідуючи біхевіористську традицію, Толмен ставив досліди над щурами, які шукають вихід з лабіринту. Головний же висновок з цих дослідів зводився до того, що, спираючись на строго контрольовану експериментатором та об’єктивно ним спостережувану поведінку тварин, можна достовірно встановити певну залежність. Вона полягає в тому, що поведінкою управляють не ті стимули, які діють на них в даний момент, а особливі внутрішні регулятори.

Поведінці передують свого роду очікування, гіпотези, пізнавальних (когнітивних) «карт». Ці карти тварина сама будує. Вони і орієнтують її в лабіринті. За цим вони, будучи запущені в лабіринт, взнають, «що веде до чого». Положення про те, що психічні образи служать регулятором дії, було обґрунтовано гештальт-теорією. Врахувавши її уроки, Толмен розробив власну теорію, названу когнітивним біхевіоризмом.

Інший варіант необіхевіоризму належав Кларку Холу (1884–1952) і його школі. Він ввів у формулу «стимул-реакція» середню ланку, а саме потребу організму (харчову, сексуальну, потреба у сні тощо). Вона додає енергію поведінці, створює незримий потенціал реакції. Цей потенціал розряджається при підкріпленні (поняття, яке Халл запозичив у І.П. Павлова), і тоді реакція закріплюється й організм чомусь навчається.

Скіннер: оперантний біхевіоризм. На захист ортодоксального біхевіоризму, відкидаючи будь-які внутрішні чинники, виступив Б. Скіннер. Умовний рефлекс він назвав оперантною реакцією.

У Павлова нова реакція вироблялася у відповідь на умовний сигнал при його підкріпленні (наприклад, коли перед годуванням лунав стукіт метронома тощо). У Скіннера організм спершу проводить рух, потім одержує (або не одержує) підкріплення.

Скіннер сконструював експериментальний ящик, в якому білий щур (або голуб) могли натискувати на важіль (або кнопку). Перед ними була годівниця і набір подразників. З цих простих елементів Скіннер складав безліч різних «планів підкріплення» (наприклад, перед щуром знаходиться два важелі й він опиняється в ситуації вибору: або щур одержує їжу лише, коли вслід за натисненням на важіль спалахує лампочка, або їжа видається тільки при натиску з певною силою, частотою тощо).

Техніка вироблення «оперантних реакцій» була застосована послідовниками Скіннера при навчанні дітей, їх вихованні, при лікуванні невротиків.

Під час Другої світової війни Скіннер працював над проектом використання голубів для управління стрільбою по літаках. Відвідавши одного разу урок арифметики, де займалася його дочка, Скіннер здивувався, на скільки мало використовуються дані психології. З метою поліпшення викладання він винайшов серію повчальних машин і концепцію програмованого навчання. Вчений сподівався, спираючись на теорію оперантних реакцій, створити програму «виготовлення» людей для нового суспільства.

Роботи Скіннера, як й інших біхевіористів, збагатили знання про загальні правила вироблення навиків, про роль підкріплення (яке служить неодмінним мотивом цих навиків), про динаміку переходу від одних форм поведінки до інших та ін. Але питаннями, що стосуються навчання у тварин, інтереси біхевіористів не обмежувалися.

Відкрити загальні, вивірені точною об’єктивною наукою закони побудови будь-якої поведінки, у тому числі у людини, – була така надзадача всього біхевіористського руху. «Людина або робот?» – таке питання задавали біхевіористам їх противники. Вони справедливо зауважували, що усуваючи внутрішнє психічне життя людини із сфери точного причинного аналізу, біхевіоризм трактує особистість як машиноподібний працюючий пристрій. Строгість об’єктивного аналізу реакцій організму досягалася дорогою ціною. Усувалася свідомість як внутрішній регулятор поведінки.

Сподіваючись додати психології точність узагальнень, яка не поступається фізиці, біхевіористи вважали, що, спираючись на формулу «стимул-реакція», вдасться вивести нову породу людей. Утопічність цього плану виступає в концепціях типу скінерівської. Бо навіть стосовно тварин Скіннер, як помітили його друзі, мав справу з «порожнім організмом», від якого ніщо не залишалося, окрім оперантних реакцій. Адже ні для діяльності нервової системи, ні для психічних функцій в скінерівській моделі місця не було. Знімалася з порядку денного і проблема розвитку. Вона підмінялася описом того, як з одних навиків виникають інші. Величезні пласти вищих проявів життя, відкритих і вивчених багатьма школами, випадали з наочної області психології.