1. Вступ

У нових економічних умовах, що визначаються ринковими відносинами, підприємства організують виробництво і збут продукції з метою задоволення потреб ринку та отримання прибутку. Це стає реальним тоді, коли виробник має можливість систематично коректувати свої науково-технічні, виробничі та збутові плани відповідно до зміни ринкової кон`юктури, маневрувати власними матеріальними та інтелектуальними ресурсами.

Ця можливість грунтується на точних, своєчасних і економічно обгрунтованих розрахунках техніко-економічних показників роботи підприємства. При проведенні розрахунків необхідні прикладні та фундаментальні дослідження, застосування високоефективних нових моделей комп`ютерів. Все це дозволить підприємству добре орієнтуватись у ході перспективи техніко-економічного розвитку виробництва, інакше воно може потерпіти крах, безнадійно відстати від конкурентів.

Техніко-економічні показники – величини, які характеризують матеріально-виробничу базу підприємств, використання знарядь і предметів праці, організацію виробництва, затрати на виробництво продукції.

Сьогодні роль техніко-економічного аналізу зросла, бо основні показники, що характеризують ефективність заходів для впровадження нової техніки, технології, організації виробництва, підприємства розраховують і планують самостійно. Звідси випливає потреба в ретельному аналізі та обгрунтуванні техніко-економічних показників.

2. Основні фонди

Процес виробництва на підприємствах усіх форм власності передбачає наявність такого фактора виробництва, як основні фонди.

Основні фонди – це вартість матеріально-речових цінностей, що використовуються підприємствами у виробничій та невиробничій сферах діяльності тривалий час ( понад рік).

Залежно від функціонального призначення основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничі основні фонди- це фонди, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню.

Невиробничі основні фонди – це фонди, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва та передбачені для обслуговування потреб житлово-комунального господарства, охорони здоров`я, освіти, культури.

У топографо-геодезичному виробництві відбувається безперервний процес оновлення і покращення складу основних фондів шляхом будівництва нових підприємств і оснащення виробництва сучасною обчислювальною технікою, автоматизованими системами та іншим технічним обладнанням.

Для нарахування амортизаційних відрахувань основні фонди поділяються на чотири групи:

• будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, житлові будинки;

• Автомобільний транспорт та вузли, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти, ЕОМ, офісне обладнання та пристрої до нього;

• Інші основні фонди, які не увійшли до перших двох груп;

• Інформаційні системи, телефони, у тому числі і мобільні, мікрофони та рації, інше.

Обсяг основних фондів підприємства відображається у звіті про їх первісну та залишкову вартість.

У процесі функціонування основні фонди піддаються фізичному(матеріальному)та моральному (економічному)зносу. Фізичний знос основних фондів це втрати ними первісної споживчої вартості,внаслідок чого вони поступово знецінюються та потребують заміни на нові аналогічні засоби праці.

Встановлення ступеня фізичного зносу необхідне для визначення реальної вартості, правильного планування зміни старих машин та обладнання на нові. Фізичний знос основних фондів частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції та модернізації.

3. Продуктивність праці

Продуктивність праці – це ефективність трудових витрат, здатність конкретної праці створювати певну кількість споживчих вартостей за одиницю робочого часу.

Економічна сутність продуктивності праці розкривається через її складові елементи.

Продуктивність праці являє собою комплексний показник. Виділяють три основних елементи праці: екстенсивність, інтенсивність праці та продуктивна сила праці.

Інтенсивність праці - це ступінь напруженості праці, витрачання людської енергії ( фізичних та духовних сил працівника ) за одиницю робочого часу.

Кожному способу виробництва притаманна своя особлива, обумовленна вказаними факторами, суспільно-необхідна або нормальна інтенсивність праці.

Нормальна інтенсивність праці - це такий ступень напруженності праці, який забезпечує продуктивне використання всього робочого часу і не викликає негативних наслідків в життєдіяльності людського організму.

Нормальна інтенсивність праці передбачає можливість повного відновлення використаної людської енергії протягом щоденного відпочинку або більш тривалих перерв у роботі ( річні відпустки). Вона забезпечується законодавством про працю, її охорону, наукову організацію виробництва, управління праці.

Продуктивна сила праці - це потенційна можливість плодотворної, ефективної праці при конкретних організаційно-технічних умовах.

Продуктивна сила праці залежить від:

1. Рівня розвитку науково-технічного прогресу, упровадження у виробництво його досягнень ( нової техніки, технологій, нових матеріалів, джерел енергії тощо…);

2. Ступеня ефективності використання засобів виробництва;

3. Удосконалення форм, методів організації та управління виробництвом;

4. Рівня кваліфікації, професіоналізму працівників;

5. Продуктивних умов.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства.