А

Джордж Тревельян

нглійська «соціальна історія» набула високого наукового статусу завдяки творам видатного історика Джорджа Маколея Тревельяна (1876 – 1962 рр.). Основні принципи й результати соціального підходу до минулого історик виклав у своїй відомій монографії «Англійська соціальна історія: огляд шести століть від Чосера до королеви Вікторії». Тревельян визначив соціальну історію як «історію народу без врахування політики». Він також вказав на проблеми, які були найбільш важливими для соціальної історії: «… економічні і неекономічні відносини між класами, характер родини і домашнього господарства, умови праці і відпочинку, відношення людини до природи, культура кожного століття яка виростає із загальних умов життя і набуває постійно змінюваних форм у релігії, літературі, музиці, архітектурі, а також система освіти і громадська думку». Соціальна історія, таким чином містила не тільки елементи соціальної системи, але й складові системи культури.

Тревельян поділяв історичне знання на три головні компоненти – економічну, соціальну і політичну історії, які досліджують три пласти історичного минулого. Він вважав, що економічні умови визначають соціальну дійсність, а соціальна дійсність впливає на політику. З цього приводу він зазначав: «Без соціальної історії економічна історія безплідна, а політична історія незрозуміла».

Спираючись на здобутки Тревельяна, Едуард Томпсон, Ерік Гобсбаум та інші англійські дослідники забезпечили формування «нової соціальної історії».

Чимало послідовників «нової соціальної історії» крім Англії було в Німеччині. Тут відчувався вплив теоретичної спадщини видатних німецьких мислителів Карла Маркса, Карла Лампрехта і Макса Вебера. Інституалізація німецької «нової соціальної історії» відбулась у 1972 р. шляхом створення спеціальної дослідницької групи з теорії історії (Юрген Кокка, Йорн Рюзен, Райнхарт Козєлек та ін.) і заснування окремого наукового видання «Історія і суспільство». Представники дослідницької групи розглядали суспільство як систему зі складною структурою, в якій одночасно діють правові, адміністративні, економічні фактори. Взаємовплив усіх цих чинників на відповідний момент дає феномен суспільства. Отож, аналіз масових соціальних процесів слід проводити із застосуванням різноманітних теорій прикладних наук. Ці ідеї німецькі теоретики виклали в тритомному збірнику методологічних досліджень «Об’єктивність і партійність в історичному дослідженні» (1977 р.), «Історичний процес» (1978 р.), «Теорія і метод в історії» (1979 р.).

«Нова наукова історія» в означений період поповнилась, як ми вже зазначали в попередній лекції, «кліометрикою». Цей науковий напрям зародився в США, оскільки саме тут відбулось поширення ЕОМ і досягла найбільших успіхів інформатика. Серед частини істориків виникли сподівання на те, що квантифікація допоможе перетворити історію на строго доказову науку на зразок природничих і забезпечить подолання суб’єктивізму і наративізму. Історики виявили зацікавлення квантифікацією історичних досліджень, особливо в ділянці обробки джерел масового характеру з соціально-економічної, політичної і культурної історії. Вже в 70-х рр. спостерігається створення різноманітних «банків даних» на ЕОМ. Історики нагромаджували факти і могли з їх допомогою вирішувати різноманітні дослідницькі питання, отримувати точні відповіді на конкретні завдання. Як в США, так і в Європі з’явилося кілька десятків асоціацій з квантифікації історичної інформації. Зокрема, в США набула вагомого авторитету Асоціація соціально-наукової історії, яка виникла ще в 1976 р. До неї вступила понад тисяча істориків. Кліометричні центри функціонували в Франції, Бельгії, Британії, Німеччині. Навіть в Україні у 80-х рр. було сформовано науково-дослідну лабораторію із застосування математичних методів в історії (керівник В. Підгаєцький). Кліометрика, зрештою вийшла і на міжнародний рівень. У Голландії було створено Міжнародну асоціацію «Історія і комп’ютеризація», а в Бельгії – «Об’єднання історії та інформатики».

Варто зазначити, що в європейській історіографії використання математичних методів мало обмежений і допоміжний характер, але у США просте застосування математичних методів в історичному дослідженні переросло в «нову наукову історію» – кліометрику. У США для цього були сприятливі умови, оскільки панівним напрямом соціальної психології тут був «біхевіоризм» – найбільш «технологічна» теорія психології. Біхевіоризм встановлює закономірності поведінки людини чи людських спільнот у відповідних соціальних ситуаціях. Отож, така теорія мала успіх у поясненні багатьох значних подій політичного життя США: результати президентських виборів, губернаторів, ухвалення законодавчих актів. Біхевіоризм давав змогу встановити найважливіші чинники політичного життя в різні періоди американської історії. Зокрема, дослідження Д. Сундквиста, А.Д. Боуга, Л. Бенюна, Д. Сілбі, П.Г. Філда та інших встановили, що політична історія США у XX ст. значною мірою залежала від етно-культурних факторів, а не партійних чи релігійних.

Представники кліометрики поставили перед собою завдання створити власну теорію, але без загальноісторичного синтезу. Залишаючись на позиціях сприйняття суспільства як системи, кліометристи все ж вважали, що кожен елемент цієї системи функціонує майже повністю автономно від суспільства. Для вивчення соціальних явищ кліометристи розробляли різноманітні моделі суспільних структур і закликали застосовувати теорії суспільних наук.

Щоправда, незабаром з’ясувалося, що ґрунтовно дослідити минуле з допомогою комп’ютерної техніки не вдається. Комп’ютер значно полегшує технічні аспекти історичного дослідження, але без історичної теорії при постановці дослідницьких гіпотез і формуванні моделей, при інтерпретації отриманих результатів, як виявилося, обійтися неможливо. За любих обставин історикові потрібне загальне розуміння суспільства, його структури, форми організації на тих чи інших історичних етапах. Отож, один із фундаторів американської кліометрики А. Боуґ був змушений заявити: «Наївні очікування піонерів квантифікації, що вони своїми точними результатами негайно розв’яжуть старі спори... і «закриють розкриті книги» в окремих галузях знання, не підтвердилися. Більше того, отримані з допомогою кількісних методів результати, як правило, підносять нові питання... Ми потребуємо професіонального визнання цього факту...». Таке визнання метра «нової історичної науки» означало, що, розширивши перспективи і потенціал історичного дослідження, кліометрика не тільки не усунула проблему світоглядної позиції історика, але й значно її загострила.

Західна історіографія цього періоду поповнилася ще одним напрямом «нової історичної науки» – «психоісторією». Для представників цього напряму поєднання історії з психоаналізом є надзвичайно перспективним видом соціально-історичних досліджень. Теоретичним фундаментом «психоісторії» стали ідеї видатного австрійського лікаря-психіатра Зиґмунда Фрейда (1856 – 1939 рр.). Згідно з «фрейдизмом» і «неофрейдизмом», усі форми соціального і культурного життя визначаються проявами первісних підсвідомих потягів. «Психоісторія» була дуже результативною в дослідженні історичної особистості і соціальної групи. Одна з перших праць у цій галузі «Молодий Лютер» Еріка Еріксона (1902 – 1994 рр.), яка вийшла у світ 1958 р., стала зразком для наслідування. В ній історик дав ґрунтовну інтерпретацію вчинків видатного німецького реформатора християнської релігії на основі психоаналізу. Згодом прихильники цього перспективного напряму історичних досліджень почали обґрунтування методу і розробку методологічних засад. Так, для «психоісторії» головним дослідницьким завданням стало «осмислення історії через мотиви, а мотивів – через історію» (Еріксон). «Психоісторія» стверджує, що мотиви людських вчинків є суб’єктивними реакціями людей на подразники зовнішнього світу, які спрямовують їх поведінку у кожній конкретній соціальній ситуації. Упродовж розгортання «психоісторичних» досліджень з’явилось чимало праць з вивчення екстремальних, нестандартних, пограничних ситуацій, в яких реакція людини визначається мотивами самозбереження. «Психоісторія» розкриває механізм дії людей і спільнот під час голоду, війни, бунту тощо.

«Психоісторія» значною мірою перетиналася з філософсько-пізнавальними принципами «неофрейдизму» американського філософа і соціолога Еріха Фромма (1900 – 1980 рр.). У науковому світі Фромм став відомим завдяки блискучому психоаналітичному дослідженню феномена фашизму «Втеча від свободи».

К онцепція людини Фромма містить положення про те, що виникнення людської свідомості стало глобальним переломом, внаслідок якого була зруйнована гармонія з природою і з’явилась екзистенціальна суперечність людського існування. Свідомість людини зумовила її відчуження, породила відчуття самотності і страху. Внаслідок цього людина постійно перебуває в пошуку гармонії з природою, суспільством і з собою. Фромм, виділивши окремо суперечності між людиною і природою, виявив базові психічні потреби людини у формі прагнень людського «Я», і які є сталими і позаісторичними. На думку філософа, саме ці потреби виступають рушієм історичного процесу і його метою – встановлення майбутньої гармонії людини з довкіллям і з самою собою.