Внесок істориків школи «Анналів» у світову історичну науку сьогодні означають терміном «коперніканська революція в історії». Суть цієї революції полягала у заміні класичної «історії-оповіді» на «історію-проблему» і створенні «тотальної історії», тобто, історії, для якої всі соціальні зв’язки (економічні, політичні, соціальні, культурні) є однаково важливими. У результаті, виникла нова методологічна парадигма, яка була найвпливовішою упродовж усього ХХ ст. і навіть на початку ХХІ ст. вплив її відчувається в багатьох національних історичних школах. Представники школи «Анналів» завершили суперечки про науковий статус історії, яка тривала упродовж п ершої половини ХХ ст., на користь історії. Вони упевнено і талановито довели науковий характер історичного пізнання, розробили цілу низку оригінальних теоретико-методологічних засад проведення історичного дослідження. Оскільки, для «анналістів» власна методологічна концепція ніколи не була догмою, а лиш фундаментом для подальшого удосконалення, упродовж ХХ ст. відбулась поступова зміна головних т

Марк Блок

еоретичних підходів. У звязку з цим розвиток школи «Анналів» можна розглядати як зміну «поколінь» істориків, які утверджували власні підходи до історичного дослідження. Перший етап еволюції школи, «перше покоління» – це період 1929 – 1945 рр.; другий етап, «друге покоління» – 1945 – 1968 рр.; третій етап, «третє покоління» – 1968 – кінець 1980-х рр.

Розробка методологічних засад, з яких розпочинається школа «Анналів», належить науковцям-засновникам чи, «першому поколінню» школи – французьким історикам Марку Блоку і Люсьєну Февру. Нові методологічні принципи історичного дослідження викладені ними у знаменитих працях «Апологія історії або ремесло історика» і «Бої за історію».

З

Люсьєн Февр

асновники школи вказали на неспроможність позитивістського підходу до вивчення минулого суспільства. Вони піддали також жорсткій критиці неокантіанців за їх прагнення тлумачити колишні події в инятково через призму людської свідомості. Блок і Февр вважали, що в центрі дослідницької уваги має бути не діяльність «великих людей», не політична подія, а все суспільство в його цілісності і його приховані глибинні структури, які існують упродовж тривалих відрізків часу. Для такого всеохоплюючого дослідження історикові слід було, на переконання «анналістів», залучати результати, отримані іншими науками: політологією, соціологією, етнологією, географією. Марк Блок, формуючи свою концепцію історичного пізнання, спирався на ідеї соціології Еміля Дюркгейма, теорію історичного синтезу Анрі Берра, принципи історичної соціології Карла Маркса, здобутки економічної соціології Франсуа Сіміана, напрацювання «географії людини» Поля Відаля де Ла Блаша та інших. Новий підхід до вивчення минулого потребував також і нового ставлення дослідника до історичного джерела.

Удосконалену систему роботи історика з джерелами Блок подає у своїй «Апології історії». Оскільки писемність існувала нетривалий час і писемних джерел недостатньо для реконструкції минулого, фундатори «Анналів» залучають здобутки археології, історії техніки, мови, господарські документи і звертають увагу на масові писемні джерела (проповіді, житія святих тощо). Але ці джерела, на їх думку, слід залучати не для створення окремих історій побуту, економіки, релігії, а для комплексного синтетичного описання. У рамках класичної історіографії вважалось достатнім провести критичне вивчення джерела, відділити істинне від неістинного, а все, про що джерело свідчило непрямо, відкидалось і не включалося в предмет дослідження. Блок і Февр запропонували інший підхід: джерело залишатиметься німим до тих пір, доки дослідник не сформулює належні для джерела питання. Так, на думку анналістів, навіть завідомо сфальсифікований документ, який не проливає світло на якусь подію, може дати багато інформації, коли перед ним поставити питання: «А для чого сфальсифіковано документ ?» Розгляд підробленого документу з такої точки зору розкриває суттєві риси свідомості суспільства в даний історичний період. Отож, в даному випадку, мова йде про те, що історична наука сама певним чином конструює свій об’єкт і дослідження з прямолінійного пошуку фактів перетворюється в «діалог» з минулим. Всі ці нові теоретичні здобутки французьких істориків отримали назву «доктрина «Анналів».

Прагнення застосувати принципи «тотального опису» зумовило постановку школою «Анналів» проблем масових уявлень, ментальності, історичності свідомості, зміни установок і систем цінностей з плином часу.

Від самого початку виникнення школи «Анналів» в її рамках існують, тісно взаємодіючи, дві лінії: «лінія Блока», яка більше орієнтується на соціальну історію і «лінія Февра», для якої більш актуальним є вивчення цивілізацій. На першому етапі еволюції школи в центрі наукової уваги її фундаторів була історія ментальності, «людський фактор в історії». Згодом, на другому етапі французькі історики зосереджуються на структурах: економічних, географічних, політичних, етнічних, на «повільних» змінах в історії, на кількісних методах в історичному дослідженні. Всі ці компоненти історичної науки можна виявити в головного представника другого етапу еволюції школи Фернана Броделя. Для третього етапу еволюції школи характерним є повернення до ідей «ранньої школи», тобто, до вивчення людини як суб’єкта в його соціокультурній обумовленості. Але наприкінці 80-х років ХХ ст. намітилась криза в розвитку школи «Анналів». На цьому етапі представники «третього покоління» зосереджуються на дослідженні глибинних малорухомих структур, а подієва історія залишається на узбіччі широкого шляху еволюції авторитетної наукової течії. Вивчаючи масові явища, «молодші» анналісти ігнорують в історичному процесі особистість. Щоб уникнути повної втрати школою свого унікального і неповторного дослідницького характеру, лідери наукової групи постановили зблизити історію з історичною антропологією, політологією, економікою.

У своїй «Апології історії» Марк Блок здійснив продуктивну спробу об’єднати пізнавальні можливості різних соціологічних концепцій. В роботі історик дав свою знамениту дефініцію предмету історії. Для нього історія – це наука про людей у часі. А предметом і об’єктом цієї науки виступає людина в соціальному середовищі. Соціальне ж середовище, або суспільство для Блока – це складна система, всі елементи якої – матеріальні умови життя, соціальні структури, духовне життя – перебувають у постійній взаємодії. Життя суспільства – це історичний процес, який є повільним і в якому діють різні фактори у той або іншим момент історичного часу.

Визнаючи розмаїття чинників історичного процесу, фундатор школи «Анналів» вказує на один із них, який діє постійно і синтезує у собі певною мірою всі інші. Це – колективні уявлення, або суспільна свідомість, яку Марк Блок називає в своїй книзі «пам’яттю». Згодом, колега Блока Люсьєн Февр розвинув і поглибив це фундаментальне поняття історичної теорії «ранньої школи», увівши в науковий обіг категорію «ментальності». Ментальність, для анналістів – це колективна свідомість, яка є властивою для більшості населення. Ментальність можна вважати синтезом індивідуального і колективного, історичного і сучасного, матеріального і духовного, психологічного і біологічного. Ментальність для представників школи визначає дії соціальних груп і окремих індивідів і саме через неї можна осмислити зміст історичних явищ. Водночас, сама ментальність є продуктом історичного розвитку, взаємодії суспільства з довкіллям у процесі соціального життя. Першим прикладом дослідження ментальності в історичній науці можна вважати монографію Марка Блока «Королі-чудотворці. Розвідка про надприродний характер приписуваний королівській владі, зокрема у Франції та Англії». В ній Блок з допомогою даних етнології про ритуали і забобони і психології з її поясненням реакції пересічної людини на «диво» показав уявлення простих людей епохи Середньовіччя про сакральний характер королівської влади. Середньовічний селянин був упевнений, що один дотик руки короля до хворого золотухою приносить зцілення.

Засновники школи розглядали завдання історії як вивчення усіх аспектів життя спільнот у минулому, не обмежуючись політикою, економікою і культурою. Для цього, на їх думку, слід залучати всі джерела – тексти, артефакти, легенди, епос і т.п. Але для того, щоб ґрунтовно вивчити масові явища, необхідно тісно співпрацювати з іншими науками, у тому числі й з природничими, зокрема з математикою. Такий підхід, за Блоком і Февром, дає можливість реконструювати причинно-наслідкові зв’язки між історичними подіями і означити відповідні «ритми» суспільного поступу. Зокрема, в книзі Блока «Характерні риси французької аграрної історії» ми бачимо як автор розробляє проблему, аналізуючи такі її аспекти: процес землеробського освоєння території, типи общинних порядків, історія сеньйорії, історія селянства, взаємодія між феодалами і селянами, знаряддя праці, форма полів, правовий статус різних верств селян і т.д. Для результативного опрацювання вказаних сюжетів історик повинен тісно взаємодіяти з такими галузями знань, як ґрунтознавство, юриспруденція, соціологія, агрономія, технологія, психологія, етнологія.

Якщо Блок більш схильним був досліджувати соціально-економічні явища, то його колега Февр зосередився на вивченні явищ духовного характеру. Про це говорять заголовки його основних книг: «Доля: Мартін Лютер», «Проблема невірування у ХVІ ст.: релігія Рабле». Люсьєн Февр досліджував світогляд людей, які жили в минулі епохи і дійшов висновку, що у своїх діях історичні особистості і пересічні люди керувалися усталеними у відповідний момент часу стереотипами бачення світу й людини в ньому. Але й свідомість та світобачення людей, згідно з Февром, є продуктом розвитку різних аспектів соціального життя.

Внеском Люсьєна Февра в теорію історії школи «Анналів» є його вчення про ментальність. Історик тлумачить ментальність як здатність свідомості сприймати і пояснювати світ. Ментальність індивіда чи спільноти органічно поєднує філософські, релігійні, наукові, естетичні, моральні уявлення з психологією, емоціями, почуттями, звичками і традиціями. Февр доводив, що ментальність формується як «матриця культури, традицій, мови, способу життя, релігії, а виявляється у реакціях і поведінці людини і групи». Вказані фактори становлення ментальності, на думку вченого, піддаються вивченню іншими науками, які тісно взаємодіють з історією. Суміжні науки допомагають дослідникові здобути нову інформацію з історичних джерел.

Люсьєнові Февру належить ідея «тотальної історії», яка була більш ґрунтовно розроблена у творчості анналістів «другого покоління». «Тотальна історія», за Февром, – це всебічне дослідження життя людей у просторі і часі. Таке дослідження дає не «площинне» а «голографічне» зображення минулого, тобто зображає людське життя у всіх його вимірах.

Вже фундатори школи «Анналів» спробували утвердити погляд на історію як постійну зміну історичних картин світу, як діалог з людьми минулого, як прагнення побачити минулу дійсність очима людей які жили в тій дійсності.