Н

Віндельбанд

айтиповішою філософською школою неокантіанства була «баденська» або «фрейбурзька» школа. Чільними представниками цієї школи були Вільгельм Віндельбанд (1848 – 1915 рр.) і Генріх  Ріккерт (1863 – 1936 рр.). Зміст, завдання і результативність історичної науки «баденці» спробували витлумачити через свою суб’єктивно-ідеалістичну концепцію пізнання. Віндельбанд оголосив про повну протилежність природознавства (номотетична наука про загальне) і історії (ідеографічна наука про індивідуальне). Місія природничих наук полягає у формулюванні загальних законів, а місія історії – описання індивідуальних фактів, оскільки історичний процес це світ одиничних і неповторюваних подій.

Генріх Ріккерт доводив, що людське пізнання не здатне дати точної «копії» дійсності, або навіть її зображення, оскільки дійсність наділена практично безмежним розмаїттям, яке неможливо втиснути в будь-який детальний опис. Отож, за Ріккертом, пізнання повністю залежить від особливостей конкретної людини-дослідника. Свідомість кожної людини не відображає дійсність, а цю дійсність «перетворює». У результаті цього «перетворення» надзвичайно складна і розмаїта дійсність набуває спрощеного і примітивного вигляду. Відчуття, поняття і судження, стверджував Ріккерт, не мають нічого спільного з дійсністю. Вони не відкривають довколишній світ, а «перетворюють» і «упорядковують» його у свідомості людини. Звідси, людина може довільно обрати собі різні точки зору на світ, а, значить, і способи його пізнання.

Природничі науки мають справу з повторюваними подіями і явищами і здатні у процесі пізнання робити узагальнення. Ріккерт удосконалив класифікацію наук Вільденбанда. Він вважав, що історія – це різновид наук про дух, ідеографічне знання, що відрізняється від наук про природу. Історія не підпорядковується ні філософії, ні соціології. Існують дві відмінності між історією і природничими науками: природничі науки узагальнюють, а історичні – індивідуалізують; природничі науки дають неоціночне знання, а історичні – оцінюють дійсність. Виходячи з цього, Ріккерт виділяє чотири типи наук: неоціночні і узагальнюючі («чисті» природничі науки); неоціночні і неузагальнюючі науки (квазіісторичні науки про природу (геологія)); оціночні і узагальнюючі науки (квазіісторичні науки: соціологія, економіка); оціночна та індивідуалізуюча наука, або історія. Отож, чотири типи наук створюють своєрідну шкалу, крайніми показниками якої є природознавство і історія.

Протилежність природничих та історичних наук, на думку неокантіанців, випливає не тільки із абсолютно різного змісту цих наук, але й з того, що ці науки застосовують різні методи дослідження. І сторична наука має справу з одиничними і неповторюваними явищами, які досліджуються іншими методами, а результати дослідження не дають можливості робити узагальнення. Науки про природу користуються «генералізуючим методом» (узагальнюючим), а історичні науки користуються «індивідуалізуючим методом», стверджував Ріккерт.