74

ВСТУП

У системі неперервної освіти школі належать важливі функції, успішне виконання яких безпосередньо впливає на якість подальшої освіти учнів. Стильові особливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішнього потенціалу особистості в діяльності. Спільність характеристик темпераменту та індивідуального стилю діяльності полягає в типологічній зумовленості цих характеристик.

Темперамент - сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динаміку та емоційну сторони поведінки людини, її діяльності та спілкування.

Уперше систематичні знання про динамічні характеристики людини і причини, які призводять до їх появи, можна знайти в працях античного лікаря Гіппократа (460-377 рр. до н. е.), які ввійшли до «Збірника Гіппократа».

На основі кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сам процес їх формування залежить від типу нервової системи. Тим самим тип нервової системи надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на всю її сутність - визначає рухливість психічних процесів, їх стійкість проте він не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються в процесі індивідуального життя людини так в процесі виховання.

Для того щоб побудувати індивідуальний підхід до кожної дитини та забезпечити для його розвитку відповідні психологічні умови, педагогам потрібні знання характерних особливостей поведінки дітей залежно від типу їх темпераменту.

Не можна знайти двох людей, однакових за своїм психічним властивостям. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворює його індивідуальність.

У психологічних відмінностях між людьми істотне місце займають так звані динамічні особливості психіки. Як відомо, люди помітно відрізняються один від одного по силі відгуку на навколишні впливи, за що проявляється ними енергії, за темпом, швидкості психічних процесів. Такого роду особливості істотним чином характеризують психічну активність індивіда, його моторику, емоційні прояви. Так, для однієї людини більш характерна пасивність, для іншого-невпинна ініціативність, одному властива легкість пробудження почуттів, а іншому - холоднокровність, одного відрізняють різкі жести, виразна міміка, іншого - стриманість рухів, дуже мала рухливість особи.

Зрозуміло, динамічні прояви людини можуть залежати від вимог ситуації, від вихованих установок і звичок і т.п. Але психічні відмінності, виступають і за інших рівних умовах: при одних і тих же обставин, при відносному рівність мотивів поведінки. Ці індивідуальні особливості виявляються ще в роки дитинства, відрізняються особливим постійністю, виявляються в самих різних сферах поведінки та діяльності, тобто вони не є тільки чимось зовнішнім. Багатьом експериментальними дослідженнями доведено, що в основі такого роду динамічних проявів лежать індивідуально-природні, вроджені властивості людини.

Динамічні риси, притаманні індивіду, внутрішньо пов'язані між собою, складають своєрідну структуру. Індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки і називається темпераментом людини.

Темперамент надається людині з самого народження и супроводжує його усе життя. Але, у цій курсовій роботі ми зупинимося на підлітковому віці та розглянемо вплив темпераменту підлітка у навчально-виховній роботі.

Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації. Всі підлітки цього віку - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків (держави), їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обумовлені значною мірою біологічно. Найважливіше психологічне новоутворення віку - почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.

Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність — завершальний етап первинної соціалізації. Більшість юнаків і дівчат іще навчаються, їхня участь у продуктивній праці розглядається не стільки під кутом зору її економічної ефективності, скільки з позиції виховної цінності. Діяльність і рольова структура особистості на цьому етапі набувають нових, дорослих якостей. Головне завдавши цього віку - вибір професії. Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною. Уже після закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір - продовжувати навчання у середній загальноосвітній школі чи піти до професійно-техничного навчального закладу.

Проміжний стан суспільного становища і статус юнацтва визначають особливості психіки. Багатьох юнаків іще гостро хвилюють проблеми, успадковані від підліткового етапу, власна вікова специфіка, право на автономію від старших і под. Водночас перед ними стоїть завдання соціального та особистісного самовизначення яке означає якраз не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця в дорослому світі.

Розширюється діапазон громадсько-політичних ролей та пов'язаних з ними інтересів і відповідальності: у 16 років — отримання паспорта, у 18 — виборче право і право на створення сім'ї [1].

Ми вважаємо, що робота педагога не може бути успішною без глибокого знання їм особистості учня і своєрідності психології підліткового колективу. Без цього знання неможливо управління процесами розвитку особистості і колективу. Саме тому, обрана мною тема «Урахування типів темпераментів у навчально-виховній роботі ».

В особистості кожної людини очолює її соціально обумовлена сторона - спрямованість. Тому - навчаючи і виховуючи учня, не можна недооцінювати і біологічно обумовлених особливостей його особистості, що виявляються в темперамент. Цим і пояснюється актуальність даної теми.

Мета даного дослідження – з’ясувати психологічні основи врахування типів темпераменту дітей у навчально-виховного процесу.

Об'єкт дослідження – типи темпераменту дітей.

Предмет дослідження – психологічні основи врахування типів темпераменту у навчально-виховному процесі.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені такі завдання:

• розглянути сучасні наукові підходи до проблеми вивчення типів темпераментів;

• розглянути поняття темпераменту та його основні властивості;

• з’ясувати вплив вікових особливостей на темперамент;

• розглянути особливості підлітків різних типів темпераменту;

• дослідити прояв властивостей темпераменту в умовах дитячо-оздоровчому таборі;

• розглянути прояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дітьми підліткового віку;

• надати методичні рекомендації щодо роботи з дітьми різних типів темпераменту.

Методологічну та теоретичну основу дослідження склали роботи провідних педагогів та психологів щодо вивчення питань урахування типів темпераментів у навчально – виховній роботі. А саме: теоретичні роботи з питань дії нервової системи – Голубева Е.А., Гуревич К.М., Климов Е.А., Стреляу Я [5, 6, 8, 22] та ін.

Методи дослідження. На різних етапах роботи використовувався такі методи для виявлення типу темпераменту дітей підліткового віку: спостереження та тестування за тестом Айзенка Г.Ю. Робота складається з двох розділів.

Розділ 1. Теоретичні та практичні аспекти проблеми темпераменту та його урахування у навчально-виховній роботі

1.1. Поняття про темперамент як індивідуально-психологічну властивість особистості

У величезній кількості людей, схожих один на одного, можна виділити індивідуальні особливості кожного, які проявляються в поведінці. І найважливішим компонентом, здатним виявити ці особливості, є темперамент. Якщо звернутися до психології, під темпераментом (від лат. temperamentum - належне співвідношення частин, співмірність) – це сукупність психічних властивостей людини, що мають фізіологічною основою тип вищої нервової діяльності, і що виявляються в поведінці, в силі відчуттів, у відношенні до навколишньої дійсності. Він обумовлює реакції людини на обставини, які йдуть із зовнішнього світу. Темперамент у значній мірі розвиває вдачу людини, індивідуальність, є своєрідною зв'язною ланкою між організмом і пізнавальними процесами. Основні типи темпераменту є: холеричний, меланхолійний, сангвінічний і флегматичний. Якщо говорити трохи простіше, то це просто успадковані людиною властивості нервової системи, що впливають на швидкість засвоєння знань та формування навичок. Саме ці властивості визначають пам'ять, увагу, рухи людини, але вони визначають не те, що людина робить, а те, як він це робить. Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту [31].

Розглянемо основні компоненти темпераменту. До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, які: регулюють динаміку психічної діяльності в цілому; характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів; мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу; знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту; однозначно обумовлені загальним типом нервової системи. Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значних труднощів, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будівлю і різні форми психологічн прояв.

Особливе значення у структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагненні особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологичними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул примикає група якостей, що складають другий - руховий, або моторний компонент, що веде роль у якому грають якості, зв'язані з функцією рухового (і спеціального мовного апарата). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики “емоційності” виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості - спрямованості, характеру. здібностей і ін [3, 20].