3. Генетико-морфологічна будова і властивості ґрунтів зони

Ґрунтовий покрив зони Сухого Степу України здебільшого представлений каштановими ґрунтами. Таку назву вони дістали завдяки темно-коричневому забарвленню, що нагадує колір зрілих плодів каштана.

Каштанові ґрунти сухих степів України представлені трьома підтипами: темно-каштановими, каштановими і лучно-каштановими.

Усі підтипи каштанових ґрунтів переважно солонцюваті. Дослідження, які в останні роки проведені А.Ф. Нестеренком і М.І. Полупаном, показали, що солонцюватість каштанових ґрунтів України має сучасну природу. Вона обумовлена незбіжністю активності іонів натрію і кальцію у часі, періодах року. Влітку високою є активність іонів Са⁺⁺. В колоїдному комплексі ґрунтів у цей час панує кальцій, і каштанові ґрунти розвиваються за акумулятивним типом процесу ґрунтоутворення. Восени в умовах відносно теплого періоду та зволоження активним стає іон Na⁺ У цей час розвивається солонцюватість. Така сезонність в активності іонів Na⁺ iCa⁺⁺ обумовлює сучасну солонцюватість ґрунтів. Залежно від співвідношення активності цих іонів у сезони року визначаються різні ступені солонцюватості ґрунтів: слабка, середня і сильна.

Темпо-каштанові ґрунти займають площу 1,2 млн. га, що становить 70,2 % площі зони, і поширені переважно на безстічних рівнинах вододілу Дніпро-Молочна та у північній частині Степового Криму; незначні площі їх є на зниженнях приморських плато правобережжя Дніпра. Утворились вони під типчаково-ковиловими і полино-злаковими степами. Характерною ознакою цих грунтів с чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом.

Типовий профіль, темно-каштанового слабосолонцюватого ґрунту має таку генетико-морфологічну будову:

––гумусовий слабоелювійований горизонт – Н(е) – 0-30 см; темно-сірий з каштановим відтінком, порохувато-грудкуватий, на структурних окремостях помітна присипка SіО₂ ,тонко-пористий,перехід поступовий;

––верхній перехідний гумусовий горизонт – Нрік – 31-45 см; темнувато-сірий з буруватим відтінком, грудкуватп-зернисто-горохуватий, на структурних окремостях присипка SiO₂, і слабкий глянець, перехід поступовий;

нижній перехідний слабогумусований горизонт – fРhik– -46-80см; бурувато-брудно-палевий з темно-бурими плямами і гумусовими затіками, горіхувато-призматично-грудкуватий, на структурних агрегатах добре виражений глянець, трапляється білозірка, перехід поступовий;

––материнська порода – Рк – 81 см і глибше лес –палевий з темно-бурим відтінком, багато білозірки, щільний, на глибині 2 м містяться розчинні солі і гіпс.

Темно-каштанові середньосолонцюваті ґрунти відрізняються від слабо солонцюватих тим, що у них верхній гумусовий горизонт сильніше розпилений, має дещо світліше забарвлення, а ілювіальний – щільний, характеризується яскравішим ясно-бурим забарвленням і має добре виражену горіхувату, іноді призматичну структуру, гіпс залягає на глибині 140-150 см.

Сильносолонцюваті темно-каштанові ґрунти мають уже чітко виражені ознаки солонцюватості. В них різко виділяється пухкий, білуватий верхній горизонт НЕ та ущільнений червоно-бурий ілювіальний горизонт І. Останній має стовбчасту структуру з великою кількістю кременевої присипки SiO_2.

Негативною властивістю темно-каштанових солонцюватих ґрунтів порівняно з чорноземами південними є розпиленість їх гумусового горизонту та значна ущільненість ілювію. Це спричинює ослаблення водостійкості структури, а також зниження загальної і особливо капілярної пористості та капілярної вологоємкості.

За гранулометричним складом серед темно-каштапових ґрунтів переважають важкосуглинкові та легкоглинисті (71,5 %). Середньо-суглинкові займають 18,3, а супіщані лише 2 %.

З гранулометричним складом пов'язані й глибина гумусового профілю цих ґрунтів: у важкосуглинкових і глинистих різновидностях вона дорівнює 60 (48-75) см, а в легкосуглинкових – 75 (70-80) см. Глибше закипання у темно-каштановнх ґрунтах Правобережного Степу – 50 (36-70) см, в Лівобережному – 49 (26-70) см, у Кримському – 45 (30-87) см. При полегшенні гранулометричного складу карбонати залягають глибше, і в легкосуглинкових різновидностях вони містяться на глибині 54-80 см.

Структурно-агрегатний склад темно-каштанових ґрунтів сприятливий, але якісно гірший, ніж у чорноземах південних. Під впливом плантажу він поліпшується, а внаслідок зрошення – погіршується за рахунок збільшенняя брилуватості і зменшення кількості цінних агрегатів. Найменше водотривких агрегатів понад 0,25 мм містять темно-каштанові ґрунти Правобережного Сухого Степу, а найбільше – ґрунти Кримської провінції. У випадку розвитку вторинного солонцевого процесу у зрошуваних ґрунтах зростає кількість водотривких агрегатів.

У темно-каштанових слабо солонцюватих ґрунтах досить велика щільність складення: у верхніх гумусових горизонтах Н(е) і Нрі –1,26-1,42 г/см³ у перехідному горизонті Phi та Pihk – 1,42-1,49 г/см³. Щільність твердої фази коливається у межах 2,64-2,71 г/см³ і по профілю змінюється мало.

Загальна пористість із верхніх горизонтів у нижні зменшується із 49-50 до 44-45 %, а пористість аерації при НВ – з 26-30 до 24-25 %.

Максимальна гігроскопічність (МГ), вологість в'янення (ВВ) і найменша вологоємність (НВ) значною мірою залежать від гранулометричного складу. Так, якщо у легкосуглинкових ґрунтах МГ коливається у межах 5,2-7,9 %, ВЗ – 47,0-10,6 і НВ – 18-20 %, то в легкоглинистнх різновидностях відповідно 7,6-8,5; 10,21-11,4 і 20-26 %. За фізико-хімічними властивостями темно-каштанові ґрунти мало відрізняються від чорноземів південних. Переважно вони малогумусні: у верхньому гумусовому горизонті Н вміст гумусу дорівнює 3,1-3,2 %, а з глибиною різко знижується. Так, у перехідному гумусовому горизонті Нрік його міститься вже 2,2-2,5 %, а в нижньому перехідному Pihk – лише 0,9-1,5 %.

Темно-каштанові ґрунти мають нейтральну реакцію ґрунтового середовища (рН водне 6,7-7,4)

Темио-каштанові ґрунти Правобережжя Дніпра належать до незасолених видів. Уміст солей у 2-метровому шарі не перевищує 0,041-0,11 %. Їх аналоги з Лівобережного Cухого Степу глибоко засолені. Кількість солей у шарі 150-200 см сягає 0,64%. Серед солей переважають сульфати кальцію. До глибокосолончакуватих належать темно-каштанові ґрунти Північно-Кримської провінції. Вміст солей у шарі 100-150 см становить 0,30-0,45%, а на глибині 150-200см – 0,89-1,0%.В їх складі домінують сульфати кальцію і натрію.

Сума увібраних катіонів у темно-каштанових ґрунтах явно переважає Са⁺⁺ (118,9-23,6 мекв/100 ґрунту). Відносно багато в них катіонів Mg⁺⁺ та натрію – відповідно 7,3-8,2 і 1,3-1,6 мекв/100 г ґрунту. Сума обмінних катіонів коливається від 26,6 до 31,9 мекв/100 г ґрунту.

У зрошуваних ґрунтах кількість обмінного натрію зростає в 1,5-3 раза, але його міститься відносно мало (0,9-2,8 % суми катіонів). За валовим вмістом азоту, фосфору і калію темно-каштапош ґрунти подібні до чорноземів південних. Так, валового азоту в них міститься 0,16 %, фосфору – 0,12-0,13 %, а калію -–до 0,3-0,4 %.

Каштанові ґрунти переважно поширені у приморській та присиваській частинах Херсонської області і в Кримській степовій провінції, займаючи площу 100,9 тис. га.

На відміну від темно-каштанових, каштанові ґрунти не утворюють суцільних масивів, а залягають у комплексі з темно-каштановими, лучно-каштановими ґрунтами та солонцями і солончаками.

Генетнко-морфологічна будова каштанового серсдньо-солонцюватого ґрунту така:

––гумусовий слабослабоілювіальний горизонт– см: коричнеио-сірий, пилуваго-порохувато-грудкуватий, пухкий, пористий, перехід помітний;

––верхній перехідний гумусово-слабоілювійований горизонт – Нрі – 26-40 см; каштаново-буририй, грудкувато-зернисто-горохуватий, пухкий, перехід поступовий;

––нижній перехідний слабогумусований горизонт Phik – 41-55 см; темнувато-бурий, горіхувато-призматичний, ущільнений, тонкопористий, перехід поступовий;

––материнська порода – Рк – 56 см і глибше; лес -–зверху темнувато-палевий з гумусовими затіками, донизу палевий, багато пухкої білозірки, присутні легкорозчинні солі кальцію (хлориди, сульфати).

За гранулометричним складом і водно-фізичними властивостями каштанові ґрунти подібні до темно-каштанових. Переважно вони важкосуглинкові та легкоглинисті, щільність складення у профілі становить 1,29-1,49 г/см³, а твердої фази – 2,69-2,73 г/см³, загальна пористість змінюється від 45 до 52 %, а пористість аерації при НВ – від 21 до 24 %. Така ж закономірність спостерігається і у водних властивостях: максимальна гігроскопічність (МГ) дорівнює 9,0-11,4 %, вологість в'янення (ВВ) – 12,0-13,9 % і найменша вологоємність (НВ) — 21 -29 %.

Кількість гумусу у каштанових солонцюватих ґрунтах дорівнює 9,9 мекв/100 г ґрунту, а у важкосуглинкових – 29,1 мекв/100 г ґрунту. Увібраного натрію у каштанових ґрунтах небагато – 1,2 мекв/100 г ґрунту, але у глибших горизонтах кількість його може зростати до 2 мекв/100 г ґрунту.

Реакція ґрунтового розчину цих ґрунтів нейтральна (рН водне 6,8-7,0), а з глибиною переходить до лужної (рН = 7,8-8,0). Гідролітична кислотність у верхніх горизонтах становить 0,3-2,2 мекв/100 г ґрунту.

Каштанові ґрунти слабо забезпечені рухомими формами поживних речовин. У важкосуглинкових різновидностях міститься гідролізованого азоту 39 мг, рухомого фосфору -– 184 та обмінного калію – 232 мг/кг ґрунту; у середньосуглинкових – N 55 мг, Р₂О₅ - 70 і К₂О – 83 мг/кг ґрунту, а в легкосуглинкових відповідно 52; 70 і 286 мг/кг ґрунту. Це свідчить про те, що під час вирощування сільськогосподарських культур на каштанових ґрунтах перевагу треба віддавати азотно-фосфорним мінеральним добривам. Проте досить ефективним є внесення органічних добрив, які покращують водно-фізичні та фізико-механічні властивості цих ґрунтів.

Лучно-каштанові ґрунти формуються під лучно-степовою рослинністю.

Генетико-морфологічна будова цих ґрунтів така:

––гумусовий слабоелювійоваиий горизонт – Не – 0- 40 cm⁴; сірий з буруватим відтінком, зернисто-пилуватий, пухкий, перехід поступовий;

––верхній перехідний гумусовий слабоілювійований горизонт – Ні – 41-55 см; сірий з червонувато-бурнм відтінком, дещо ущільнений, перехід поступовий;

––нижній перехідний слабоілювійований і гумусований горизонт – Pih - 56-100 см; палевий із затіками та язиками гумусу, грудкуватий, трапляються розпливчасті плями білозірки, перехід поступовий;

––материнська порода – Pgl–- 101 см і глибше; оглеєний лес, сизий , щільний, у вологому етапі в'язкий, мажеться, а в сухому розпадається на тверді кубики, багато вохристих та іржавих плям, залізо-марганцеві бобовини.

Лучно-каштанові ґрунти відрізняються плівково-капілярно-ґрунтовим зволоженням та сезонно-зворотн сольовим режимом. Як правило, вони залягають у комплексі із солонцями і без винятку солонцюваті – слабо, середньо- і сильно.

У слабосолонцюватих підтипах загальна товщина гумусової частини профілю сягає 50-65 см, а товщина гумусово-елювіального горизонту – 20-25см.У середньо-і сильносолонцюватих підтипах гумусовий профіль вкорочений до 40-57 см, за винятком ґрунтів, які сформувалися на третинних глинах. У них гумусовий профіль сягає 60-75 см.

У мікропониженнях утворились лучно-каштанові осолоділі підтипи, які глибоко вилуговані від карбонатів до 80-100 см і водорозчинних солей до 2 м.

Гранулометричний склад лучно-каштанових ґрунтів на лесових породах легкоглинистий і важкосуглинковий, а на важких глинах – середньоглинистий.

За водно-фізичними властивостями лучно-каштанові грунти мають багато спільного із темно-каштановими і каштановими ґрунтами. Так, щільність складення в їх профілі коливається у межах 1,26-1,50 г/см³, а щільність твердої фази – 2,60 2,65 г/см³ .Загальна пористість становить 44-52 %, а пористість аерації при НВ –19-24%. Максимальна гігроскопічність у цих ґрунтах становить 9,8-11,1%, вологість в'янення – 13,1-17,2, а найменша вологоємкість –23-28%.

Порівняно з іншими фоновими ґрунтами Сухого Степу, в лучно-каштанових міститься більше рухомого (0,15-0,19%)і неделікатного (0,67-0,81 %) заліза. Особливо збільшується вміст цих форм заліза за умови використання ґрунтів у рисових сівозмінах.

Лучно-степовий характер розвитку водного режиму вплинув на глибину залягання і вміст солей. Вони трапляються з глибини 50-70 см, і в шарі 50 см їх кількість становить у середньому 0,52%, а на глибині 100-200 см – близько 1%. Солі здебільшого представлені сульфатами і хлоридами натрію, кальцію і магнію.

Лучно-каштанові ґрунти мають значно менше обмінного кальцію, ніж інші солонцюваті ґрунти за вузького співвідношення між обмінним кальцієм і магнієм, а також більше увібраного натрію.

За вмістом валових та рухомих форм азоту, фосфору і калію лучно-каштанові ґрунти подібні до підтипів каштанових ґрунтів.

Серед фонових ґрунтів (темно-каштанових, каштанових, лучно-каштанових та ін.) в Сухому Степу України поширені комплекси із солонцями, солончаками і солодями.

За характером водного режиму і пов'язаних з ними властивостей (особливостями сольового режиму, гумусоутворення та ін.) солонці діляться на три типи:

• автоморфні;

• напівгідроморфні;

• гідрофобні.

Солонці автоморфні (степові) формуються в умовах глибокого залягання (понад 6 м) ґрунтових вод. Утворення їх пов'язане переважно з виходом засолених ґрунтових або підґрунтових вод.

Профіль автоморфних солонців мас таку генетико-морфологічну будову:

––гумусовий сильноелювіальний (надсолонцевий) горизонт – НЕ – 0-18см; темно-сірого або сірого кольору, пухкий, грудкуватий; карбонатний лес з домішками гіпсу, грудкувато-пилуватий, пластинчастий або шаруватий, перехід ясний;

––гумусовий ілювіальний (солонцевий) горизонт НІ – 19-38 см; темно-бурий з коричневим відтінком, щільний, стовпчастої, призматичної або горіхуватої структури, тріщинуватий (тріщини заповнені білувато-сірою борошнистою присипкою), перехід поступовий;

––ілювіальний (солонцевий або підсолонцевий) горизонт – Рhs -39-60 см; ясніший від попереднього, дрібнопризматичний або горохуватий, на гранях структурних окремостей – темна блискуча плівка; в горизонті можливі виділення карбонатів у вигляді білозірки, гіпсу і легкорозчинних солей, перехід поступовий;

––материнська порода – Рks – 61 см і глибше; какрбонатний лес з домішками гіпсу.

Вміст гумусу у верхній частині гумусового шару коливається від 1,5 до 7,0 % і різко зменшується до солонцевого горизонту (майже у 2 рази). Реакція цих солонців нейтральна або слаболужна у верхньому горизонті та лужна у нижніх горизонтах профілю. Ємкість вбирання коливається від 20 до 40 мекв /100 г грунту, вміст увібраного натрію становить 10-40 %. Ці ґрунти бідні на рухомі форми азоту й фосфору.

Фізичні властивості солонців автоморфних несприятливі для рослин. Солонцевий горизонт у сухому стані дуже щільний, а у вологому в'язкий, розбухає і стає водонепроникним. Внаслідок цього на поверхні солонців застоюється вода атмосферних опадів. Просихання автоморфних солонців відстає від загального стану грунту на 10-15 днів, затримуючи весняний обробіток ґрунту. На солонцях запізнюються сходи, і таким чином порушується загальна рівномірність дозрівання посівів.

Напівгідроморфні солонці поширені серед чорноземних і каштанових ґрунтів на слабодренованих рівнинах, у зниженнях давніх терас та озер. Формуються вони за достатнього ґрунтового або ґрунтового і поверхневого зволоження одночасно. Грунтові води у таких грунтах тією чи іншою мірою засолені та залягають не глибше, ніж допускає їх підтягування до кореневого шару.

Профіль напівгідроморфних солонців має таку генетико-морфологічну будову (рис. 10.18);

––дернина – Но – 0-5 см, виділяється не завжди;

––гумусово-сильноелювіальний надсолонцевий горизонт НЕ – 6-25 см; темно-сірий, грудкувато-пилуватий, порошистий, пластинчастий або шаруватий. Зверху виділяється пориста, злита кірка товщиною 1-2 см, перехід ясний;

––гумусовий сильноелювіальний солонцевий горизонт – НЕ – 26-35 см; білястий, тонкошаруватий, виділяється не завжди, перехід до наступного горизонту різкий за структурою та щільністю;

––власне солонцевий ілювіальний слабогумусований горизонт – Ih – 36-47 см; коричнево-, темно-бурий або бурий, чорний, дуже щільний, з грубою або призматичною структурою, на структурних окремостях помітна темна глянцева плівка, закипає від HCI, перехід поступовий;

––підсолонцевий ілювіальний горизонт – І – 48-59 см; ясно-бурий або бурий, ущільнений, горохуватий або призматичний, на щілинах і гранях структурних окремостей – гумусові затіки, від верхньої межі горизонту можуть з’являтися вицвіти, плівки і жилки легкорожчинних солей, перехід поступовий;

––перехідний до породи ілювіальний горизонт – IРks –60-64 см; ясно-бурий або палевий, призматичної структури, може містити виділення легкорозчинних солей, гіпсу, карбонатів, перехід поступовий;

––материнська порода – Рks – 65 см і глибше; безструктурний, різного ступеня засолення лес.

Вміст гумусу у напівгідроморфних солонцях коливається від 1 до 2 %, донизу дуже різко зменшується, але іноді відзначається нагромадження гумусу у солонцевому горизонті порівняно з надсолонцевим.

Реакція цих солонців нейтральна або слаболужна в горизонті НЕ і лужна в цілому у профілі.

Ємкість вбирання в ілювіальному горизонті сягає 50-60 мекв/100 г Ґрунту. В надсолонцевому горизонті НЕ вміст обмінного натрію становить 10-20 % ємкості вбирання, у солонцевому горизонті збільшується до 30-50 %. Іноді у складі обмінних основ значне місце займає магній.

Використання напівгідроморфних солонців можливе лише після докорінної меліорації. Найдоцльніше їх використовувати під пасовища.

Солонці гідроморфні поширені також серед масивів чорноземних і каштанових ґрунтів та приурочені до понижень високих заплавних терас річок й озер та інших депресій рельефу. Формуються вони в умовах підвищеного зволоження як за рахунок вод поверхневого стоку, так і за рахунок ґрунтових і підґрунтових вод.

Профіль гідроморфних солонців має таку генетико-морфологічну будову:

––дернина – Н_д – до 5 см, може бути замінена тонкою пористою кіркою, перехід ясний;

––надсолонцевий гумусово-сильноелювіальний горизонт НЕ ₁– 6-25 см; сірого або сірувато-бурого кольору, пухкий, пилуватої або пластинчастої структури, ущільнений, перехід поступовий;

––гумусово-сильноелювійований, осолоділий горизонт НЕ – 26 -28 см; білуватий, шаруватий (виділяється тільки в осолоділих солонцях), перехід помітний;

––солонцевий, ілювіально-гумусовий горизонт ІН – 29-48 см; буро-коричневий або бурий, щільний, стовпчастий або призматичної структури, яка розпадається на горіхуваті структурні окремості, на гранях яких помітні глянцеві плівки, закипає від НСІ, перехід помітний;

––підсолонцевий або другий солонцевий горизонт – Ih – 49- 57 см; бурий призматично-горіхуватий, із затіками по тріщинах, закипає від НСІ, із вицвітами солей і гіпсу (у випадку содового засолення виділення гіпсу відсутні), перехід помітний;

––перехідний до породи ілювіальний горизонт IPgl – 58-70 см; з ознаками оглеєння у вигляді іржавих і сизих плям, із вицвітами карбонатів, перехід помітний;

––материнська порода – Pgl; лес або лесовидний суглинок, оглеєний, який поступово переходить у водоносний горизонт.

Вміст гумусу у гідроморфних солонцях коливається в межах від 1,5 до 9 % і визначається зональними особливостями ґрунтоутворення. Реакція у надсолонцевому горизонті нейтральна, а глибше – лужна. Вміст обмінного натрію в горизонті ІН становить 20-30% ємкості вбирання, а в горизонті His – до 50%. Такі солонці характеризуються нестійким сольовим режимом, тому складні для освоєння. Найдоцільніше їх використовувати під посіви багаторічних трав і пасовища.

Солончаки - це ґрунти, що містять у верхньому 15-сантиметровому шарі понад 1% легкорозчинних солей маси ґрунту.

Розрізняють поверхневі солончаки, в яких солі містяться у верхньому шарі (0-30 см), та глибокоморфні, в яких високі концентрації солей спостерігаються у всьому профілі ґрунту. Крім того, розрізняють солончаки за типами засолення – содові, хлоридні й сульфатні.

Від типу засолення залежать водно-фізичні та фізико-хімічні властивості солончаків. Найшкідливішим для рослин є содове зсолення ґрунтів, а найменш шкідливим – сульфатне.

За морфологічними ознаками солончаки поділяють на пухкі, мокрі, чорні та кіркові.

Генетико-морфологічна будова содового солончака, поширеного у Полтавській області, (за Г.М. Самбуром) така:

––сольова кірка – Но – 0-2 см; біла з буруватим відтінком, бурхливо закипає від HCI, перехід ясний;

––гумусовий карбонатний горизонт – Нк – 3-26 см; темно-сірого або чорного кольору, у вологому стані блискучий, безструктурний, ущільнений, по всьому горизонту закипає від HCI, перехід помітний;

––гумусовий горизонт перехідний до материнської породи НРк – 27-67 см; темнувато-сірий, грубогрудкуватий, слабо закипає від HCI, перехід різкий;

––материнська порода – Рк – 68-140 см; мергелізований легкий суглинок, мокрий, на глибині 140 см виступає вода.

Рис. 10.20. Солончак содовий

• Пухкі солончаки – ґрунти, в яких великий вміст сульфату натрію – Na₂SO₄ * 10Н₂О, що у сухому стані надає пухкості верхньому шарові ґрунту.

• Мокрі солончаки – грунти, що містять гігроскопічні солі – хлориди кальцію (СаСІ₂) і магнію (MgCI₂).

• Чорні солончаки характеризуються наявністю соди (NagCI₂), яка за умови підвищеного вмісту сприяє розчинності органічної речовини.і профіль грунту набуває темного (чорного) забарвлення.

• У кіркових солончаках на поверхні утворюється тонка сольова кірка хлориду натрію (NaCI).

Солончаки поділяють на два типи: гідроморфні та автоморфні. Перші розвиваються в умовах близького залягання мінералізованих ґрунтових вод, а другі – на засолених ґрунтових породах в умовах глибокого залягання підґрунтових вод.

Сільськогосподарське використання солончаків обмежене, оскільки більшість культурних рослин за наявності у ґрунті легкорозчинних солей не можуть рости або дають дуже низькі врожаї. Проте не всі сільськогосподарські культури однаково витримують засолення грунтів. Так, цукрові буряки, капуста, бавовник, просо, люцерна витримують відносно високу концентрацію солей – 0,3-0,6 % і більше.

Освоєння солончаків, як і солонців, можливе лише після проведення складних меліоративних заходів – промивання прісною водою, глибокого обробітку, дренажу, внесення органічних і мінеральних добрив.

Солоді – це особливий тип ґрунту, який переважно і поширений на понижених елементах рельєфу і трапляється як у Лісостепу, так і в усіх підзонах Степу.

Солоді, як ґрунти, формуються у гідроморфних і напівгідроморфних умовах. Характерною ознакою їх є поєднання тимчасового перезволоження з низхідними потоками води.

Тимчасове затоплення зумовлює розвиток відновлювальних процесів, під час яких відбувається гідроліз мінералів з утворенням рухомих продуктів розкладу. Ці продукти вимиваються у нижні шари грунту, через що профіль чітко диференційований на елювіальний та ілювіальний горизонти з добре вираженими морфологічними ознаками оглеєння: сизі й іржаві плями, наявність залізо-марганцевих конкрецій та ін.

Залежно від умов утворення солоді поділяють на три підтипи: лучно-чорноземні, лучні (дерново-глейові) і лучно-болотні та натри роди – звичайні, безкарбонатні та солончакові. Крім того, за глибиною осолоділого профілю потужності горизонтів Eh + Egl солоді поділяють на мілкі–менше 10 см, середні – 10-20 см і глибокі – понад 20 см. Наприклад, профіль лучно-чорноземного середньоглибокої солоді має таку генетико-морфологічну будову:

––гумусовий слабоелювійований горизонт Н(е) – 0-35 см; темно-сірий, грудкувато-пластилчастий, трапляється присипка SiO₂, перехід помітний;

––гумусово-сильноелювіальний горизонт Еh – 36-55 см; білясто-сірий, пластинчастий, ущільнений, збагачений присипкою SiO_2, перехід ясний;

––елювіальний слабоілювійований горизонт Ehigl – 56-75 см; білястий, тонко пластинчастий, трапляються іржаві залізисті плями, інколи конкреції, перехід ясний;

––ілювіальний слабоелювійований і гумусований горизонт – Ichgi – 76-120 см; сірувато-бурий, грудкувато-горохуватий,, містить присипку SiO₂, іржаві плями, іноді конкреції, перехід поступовий;

––материнська порода – Рgl 121 см і глибше; лесовидний суглинок, оглеєний, безкарбонатний, сизо-бурий з окремими іржавими плямами.

У гранулометричному складі солодей прослідковується різкий перерозподіл мулу у профілі. Склад гумусу солодей близький до складу гумусу підзолистих ґрунтів, а його кількість незначна – 2-3 %. У горизонтах НЕ і Е в багатьох випадках виявлено катіони обмінного водню (Н⁺)та алюмінію (АI⁺⁺⁺), у зв'язку з чим у цих горизонтах реакція ґрунтового розчину кисла, а в ілювіальному – нейтральна або лужна. Природна родючісгь солодей дуже низька. У верхніх осолоділих горизонтах мало органічних речовин (1-2%) та поживних елементів. Тому для підвищення родючості солодей треба вносити багато органічних і мінеральних добрив, а також проводити вапнування та глибоке розпушування.