22

Лекція № 14 Тема: грунти сухого степу україни План

1. Географічне розташування та умови ґрунтоутворення зони

2. Структура ґрунтового покриву зони

3. Геиетико-морфологічна будова і властивості ґрунтів зони

4. Використання та охорона ґрунтів зони

1. Географічне розташування та умови ґрунтоутворення зони

Зона Сухого Степу України займає площу 4 711 тис. га і приурочена до крайньої південної частини Причорноморської низовини та крайньої північної частини Кримського півострова, де висоти місцевості знижуються до позначки 50 м над рівнем моря і нижче.

У зоні Сухого Степу України виділяють дві провінції: Причорноморсько-Приазовську і Кримську.

Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція приурочена до приосьової частини Чорноморської западини.

Клімат провінції найбільш посушливий в Україні. Літня температура висока, зима коротка і малосніжна, що значною мірою обумовлено близькістю моря. Середня температура липня тут становить +23...+24°С, січня -3...-4 °С. Безморозний період становить 180-190 днів, біля морського узбережжя – 200-220 днів. Тривалість вегетаційного періоду – 220-230 днів. Сума активних температур за рік становить 3300-3400°С. За річної суми опадів 300-360 мм випаровування сягає 900-1000 мм. Підтягування солей під час висушування поверхні – одна із причин засолення місцевих ґрунтів.

За особливостями ландшафтної структури у Причорноморсько-Приазовській сухостеповій провінції виділяють чотири фізико-географічні області: Приморську, Нижньодніпровську, Присивасько-Приазовську і Кримсько-Присиваську. Оскільки остання область регіонально належить до Криму,вона буде розглянута у складі Кримської степової провінції.

Приморська область охоплює території, які займають середні частини Одеської та Херсонської і південь Миколаївської областей.

Структурною основою області є неогенова (понтична) пластова рівнина, яка складена піщано-глинистими відкладами і перекрита неогеновими лесовидними суглинками. Для області характерні такі особливості: обмежений розвиток на плакорах осадових западин та подів (у верхній частині); відносна м’якість клімату внаслідок приморського її розташування; високий рівень землеробського освоєння і меліоративних змін (переважно зрошувальних); значне рекреаційне освоєння і міська забудова (міста Одеса, Очаків, Миколаїв, Херсон).

В області виділяються місцевості середньодренованих лесових рівнин із западинами і подами надзаплавних річкових терас,річкових заплав, ерозійно-балкові та прибережно-галогенні.

Місцевості середньодренованих лесових рівнин розвинуті у західній частині області. Вони переважно представлені урочищами межиріч з темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, які сформувались тут під типчаково-полиновими степами, а нині розорані та зрошені.

Місцевості слабодренованих лесових рівнин із западинами і подами розвинуті у центральній частині області, між Бережанським лиманом і долиною р. Інгулець.

Основні урочища цієї місцевості – майже плоскі плакори з темно-каштановими залишково-солонцюватими ґрунтами, які сформувалися під підзональною рослинністю; западини із лучно- і темно-каштановими глеюватими й осолоділими ґрунтами, в минулому під лучно-степовими асоціаціями; поди з лучно- і темно-каштановими глейовими ґрунтами та глеє-солодями з пирієм і пригніченим різнотрав'ям.

Місцевості надзаплавних річкових терас поширені фрагментарно – урочищами окремих рівнів у долинах рік Південний Буг та Інгулець. Алювій тут перекритий лесовидними суглинками, на яких розвинуті зональні темно-каштанові ґрунти.

Місцевості заплав охоплюють урочища лучних степів з алювіальними засоленими й осолоділими ґрунтами з лучно-степовою і галофітною рослинністю.

Ерозійно-балкові місцевості характеризуються виположеними, дещо розширеними формами рельєфу, а прибережно-галогенні місцевості охоплюють урочища піщано-детритових пляжів і кос із зрідженою сухолюбною рослинністю, на солончаках – із солесосами. До них примикають дрібноконтурні геокомплекси абразійно-зсувних ділянок узбережжя.

• Нижньодніпровська терасно-дельтова сухостепова область займає південно-західну частину Причорноморсько-Приазовських сухих степів і майже повністю (крім закінченості Кінебурського півострова, який входить до складу Миколаївської області) розташована в Херсонській області.

Структурно-геоморфологічною основою цієї області служить обширна акумулятивно-терасова рівнина, складена антропогеновою алювіально-дельтовою товщею на неогенових вапняково-мергельних і піщано-глинистих утвореннях.

Алювіально-дельтові відклади представлені пісками, супісками і суглинками товщиною 5-7 м на північному сході та 7-80 м на півдні області.

Для ландшафтної структури області характерне поєднання заплавних місцевостей із плавнями р. Дніпро, терасоннх і давньодельтових горбистих піщаних, терасових рівнин, терасових супіщано-лесових знижених рівнин із западинами і подами, приморських берегових галогенних рівнин.

Присивасько-Приазовський низовинний степ займає північно-західну частину Причорноморсько-Приазовськнх степів або південно-східну частину Херсонської та південно-західну частину Запорізької областей. З південного сходу область омивається водами Азовського, з південного заходу – Чорного морів.

Ландшафтну структуру області становлять місцевості межирічних западинно-подових плакорів, подово-роздолові, ерозійно-балкові, річкових терас, заплав, приморських знижень плакорів, прибережних галогенних рівнин тощо.

У місцевості межирічних западинно-подових плакорів поширені на слабодренованих лесових рівнинах з темно-каштановими солонцюватими ґрунтами у комплексі із солонцями і в поєднанні з лучними солончакуватими ґрунтами та глеє-солодями западин й подів.

Подово-роздолові місцевості розвинуті у всій області. В поєднанні з розділовими (балковими) геокомплексами великі поди утворюють системи складних урочищ. Такими тут є Великий Чаплійський, Хрестовський та інші поди із різноманітнимисолонцевато-солончакуватими ґрунтами.

Кримська степова провінція приурочена, до герцинських структур Скіфської плити – Тарханкутського і Сімферопольсько-Євпаторіївського підняття Альмінської западини; східна частина Степового Криму – до Індоло-Кубанського крайового прогину з Ідольською западиною складчастими структурами Керченського півострова; північна частина відповідає Каркінсько-Арисиваській западині.

Для провінції характерна різноманітна спрямованість сучасних фізико-географічних процесів: за позитивних тектонічних структур Тарханкутського і Керченського півостровів провідну роль відіграють ерозійні та денудаційні процеси, а на решті території – процеси нагромадження пролювіально-делювіальних і содових відкладів.

Кліматичні умови провінції характеризуються тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Безморозний період триває 175-225 днів, вегетаційний – 230-235 днів. Сума активних температур становиті 3300°С. Середньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній частині до 300 мм на узбережжі.

У Кримській степовій провінції виділяють чотири фізико-географічні області: Кримсько-Присиваську низинну, Тарханкутську підвищену, Центральнокримську рівнинну і Керченську горбисту.

Кримсько-Присиваська область займас північну частину рівнинного Криму.

Із всієї товщі відкладів від крейди до антропогену найбільше поширення мають наймолодші антропогенні алювіально-делювіальні відклади, які чергуються з гравійно-гальковими річковими наносами. На межиріччях вони перекриті лесовидними суглинками.

Тарханкутська область займає західну частину Степового Криму. Ландшафтно утворююче значення мають на південному заході сарматські та мотичні карстові вапняки з прошарками мергелів і глин, на півночі та сході – понтичні озалізнені вапняки. У зниженнях і на схилах підвищень збереглись червоно-бурі глини. Всі ці відклади повсюди перекриті лесовидними суглинками, місцями неглибокими, щебенюватими.

Область погано забезпечена поверхневими водами: тут немає постійних водотоків, ґрунтові води залягають на глибині близько 100 м. З уведенням в експлуатацію Північно-Кримського каналу становище змінилось. Відкрились перспективи раціонального використання багатьох теплових ресурсів, перш за все для вирощування рису.

Центральнокримський рівнинний Степ являє собою низовину з абсолютними позначками поверхні від 40 до 100 м, а у бік півдня – більш підвищену рівнину.

Основну ландшафтно утворюючу роль відіграють продукти континентального руйнування Кримських гір – бурі глини, лесовидні суглинки й облесовані пролювіально-делювіальні відклади з гірською галькою.

Рельеф області слабохвилястий, місцями майже плоский, розчленований улоговинами. Для території області характерний помірно теплий клімат із жарким сухим літом, м'якою і вологою зимою. Влітку тут бувають суховії, а взимку – короткочасні сильні морози.

Керченський горбистий Степ – це найбільш обумовлена степова територія України, яка вирізняється півострівним розташуванням, особливо геоструктурою, надрами, рельефом, кліматом, рослинністю і ґрунтами.

В області помітні великі різноманітності природи о-територіальних комплексів: при вододільних денудаційно-останкових, структурно-денудаційних, псевдовулканічних, ерозійно-денудаційних, улоговинних балкових, делювіально-силових і власне силових прибережних псамофіто-степових, галофітних і напівпустельних.