Лекція 4. Теоретичні основи процесу навчання у вищій школі

Знання: особливостей організації педагогічного процесу у вищій школі, законів, закономірностей принципів та основних методів і засобів навчання студентів у ВНЗ.

Уміння: аналізувати організацію навчально-виховного процесу у вищій школі, розкривати значення термінів: «закон, закономірності, принципи навчання», добирати методи навчання залежно від теми і мети навчального заняття.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі та особливості його організації.

Закони, закономірності і принципи навчання.

Методи і засоби навчання у вищій школі.

Основні поняття теми: педагогічний процес; закони, закономірності, принципи навчання, навчально-професійна діяльність; методи, прийоми, засоби навчання, інтерактивні методи навчання.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі та особливості його організації

Педагогічний процес забезпечує виконання замовлення суспільства на підготовку громадян і фахівців, що виражено в його загальній меті.

Конкретні вимоги суспільства визначають конкретніші завдання навчання й розвитку людей, а також його зміст. Саме мета і зміст становлять найважливіший змістово-цільовий компонент педагогічного процесу. Мета функціонує в діяльності і педагога, і студентів на рівні її усвідомлення та реалізації.

Отже, визначена мета є відправним моментом, що зумовлює функціонування педагогічного процесу як системи, яка є сукупністю структурних компонентів, органічно взаємозалежних між собою.

Педагогічний процес є взаємодією суб'єктів та об'єктів навчання й виховання, яка спрямована на розв'язання завдань навчання, професійної підготовки, виховання й загального розвитку людини, а також на формування в неї певних якостей, установок, емоційно-вольової стійкості, надійності тощо.

Отже, процесуальними компонентами є не самі суб'єкти навчання, а мета, завдання, зміст, засоби, мотивація, методи та форми взаємодії педагогів і студентів, а також результати, яких досягають.

Основні завдання педагогічного процесу у вищому навчальному закладі:

– підготовка молодих громадян до суспільно корисної діяльності;

– цілеспрямоване формування особистості громадянина, який має високі моральні й громадянські якості;

– озброєння студентів такою системою професійних знань, навичок і вмінь, які забезпечили б ефективну практичну діяльність у певній галузі діяльності;

– забезпечення цілеспрямованого розвитку духовних сил, інтелектуальних, фізичних і моральних якостей кожного студента.

Особливості завдань педагогічного процесу визначають зміст складових цього багатофункціонального процесу – виховання (самовиховання*, навчання (самоосвіти* й розвитку. Кожен з елементів функціонально-змістової структури педагогічного процесу є відносно самостійною підсистемою.

Найважливішими компонентами педагогічного процесу є навчання й виховання, які зумовлюють суттєві зміни освіченості, професійної підготовки, вихованості й розвитку людей, а також рівня сформованосгі їхніх якостей. Процеси навчання й виховання складаються з певних взаємозалежних процесів.

Результатом функціонування педагогічного процесу як системи загалом є знання, навички, вміння і готовність людини до суспільно корисної діяльності, а також професійні, громадянські, морально-психічні й фізичні якості.

У конструюванні педагогічного процесу у вищому навчальному закладі необхідно дотримуватися відповідних етапів. Традиційно виокремлюють три етапи: підготовчий, основний і завершальний.

На підготовчому етапі розв'язують такі завдання: визначення цілей, діагностика умов, прогнозування досягнень, проектування й планування розвитку педагогічного процесу. На цьому етапі створюють необхідні навчально-матеріальні, морально-психологічні, естетичні умови, раціонально розподіляють наявний час. Завершують підготовчий етап розробленням перспективного плану професійної підготовки людей.

Етап організації й реалізації педагогічного процесу містить такі елементи взаємодії суб'єктів та об'єктів навчання:

– формулювання мети і роз'яснення завдань діяльності, прийняття їх тими, хто навчається, та окремими виконавцями;

– використання обраних методів, засобів і форм організації педагогічного процесу; забезпечення взаємодії всіх суб'єктів виховання; створення сприятливих умов; здійснення різних заходів стимулювання активності людей.

У процесі педагогічної взаємодії здійснюють оперативний контроль, виокремлення слабких аспектів у методах і формах організації виховних впливів, регулювання процесу, уміло організовуючи різноманітні заходи стимулювання діяльності об'єктів навчання, внесення оперативних коректив у зміст діяльності суб'єктів навчання й виховання, у послідовність окремих її видів.

Завершується педагогічний процес етапом аналізу його результатів. Суб'єкти навчання вивчають слабкі й сильні аспекти навчально-виховного процесу, рівень професійної підготовленості студентів до професійної діяльності, їх громадську, соціальну і моральну зрілість, рівень розвитку особистості, її зміст.

Щоб демократизувати педагогічний процес, у вищому навчальному закладі потрібно створити сприятливі умови для вияву активності, творчості, ініціативи студентів. Для цього їх залучають до планування, організації та проведення конкретних навчально-виховних заходів. Забезпечення провідної ролі науково-педагогічних працівників в удосконаленні педагогічного процесу додає йому системного характеру і є визначальним чинником оптимізації з навчання й виховання.

Педагогічний процес у вищому навчальному закладі – не механічна сума процесів навчання, виховання, освіти, професійної підготовки й розвитку, а самостійне цілісне явище, що має свої закономірності.

Закони, закономірності та принципи навчання

Закономірності навчання – об'єктивні, стійкі та істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Загалом закономірності навчання у вищому навчальному закладі відповідають закономірностям навчання в за­гальноосвітній школі чи будь-якому навчальному закладі.

Процес навчання здійснюється на основі обґрунтованих і перевірених практикою дидактичних принципів, зумовлених закономірностями і завданнями освіти.

Принципи (лат. рrіпсіріит – початок, основа* навчання – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи.

Методи навчання слід відрізняти від методів учіння.

Метод учіння – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями і навичками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в самостійній роботі.

Методи навчання і методи учіння мають свої специфічні особливості, вони відносно самостійні, але розгля­даються в єдності.

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому різних методів і форм навчання значною .мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Найважливішим засобом навчання є слово викладача, за допомогою якого він організовує засвоєння знань студентами, формує у них відповідні уміння та навички. Викладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним, його осмислення і усвідомлення.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомогою якого студент відновлює в пам'яті, повторює та за­кріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи. Інші засоби навчання виконують різ­номанітні функції: заміняють викладача як джерело знань (відеофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.*; конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал*; є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, хімічні речовини, об'єкти живої природи*; виступають «посередниками» між студентом і природою або виробництвом у тих випадках, коли їх безпосереднє вивчення неможливе або ускладнене (препарати, моделі, колекції, гербарії тощо*; формують у студентів навчальні та професійні уміння і навички (прилади, інструменти та ін.*; є символічними (знаковими* засобами (історичні та географічні карти, технічні креслення, графіки, діаграми тощо*. Необхідними чинниками, що сприяють успішному засвоєнню знань, є технічні засоби навчання (ТЗН*. До них належать: дидактична техніка (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп'ютери*, екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції*, посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти, відеофільми та ін.*, фонопосібники (магнітофонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі*.

Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділяють на аудійовані (слух* і візуальні (зір*. Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові*, тобто ті, за яких показ зображення супроводжується текстом, а звуковий ряд – відповідними ілюстраціями.

Ефективнішими та більш доцільними нині є технічні засоби навчання широкого призначення – відеотехнічні і проекційні.