Державна підтримка підприємництва

Роль держави по відношенню до підприємництва може бути різною за характером функцій, суспільних умов, ситуацій, поставлених цілей.

Залежно від конкретної ситуації держава може бути:

• прискорювачем підприємницького процесу шляхом ведення постійного і активного пошуку засобів щодо залучення нових учасників бізнесу;

• стороннім спостерігачем (прямо не протидіє функціонуванню підприємництва, але у той же час й не сприяє цьому розвитку);

• гальмом розвитку підприємництва (створює несприятливі умови , обмеження, заборони).

Держава як основний фактор зовнішнього середовища бізнесу виконує такі функції:

1. Партнерська. Стимулювання економічного зростання та інноваційного процесу, створення ринкової інфраструктури, фінансова допомога, закупівля продукції для державних потреб, підтримка зовнішньоекономічної діяльності.

2. Регулятивна. Регулювання, формування та використання доходів через ціни, податки, розподіл прибутку, регулювання конкуренції, захист соціальних груп та гарантійне забезпечення соціальних потреб.

3. Фіскальна. Пов’язана з визначенням системи податків та механізмом їхнього стягнення.

У сучасних умовах підвищується роль таких функцій держави стосовно підприємництва:

1) освітні функції, пов’язані з професійною підготовкою, вихованням кадрів у сфері бізнесу;

2) фінансова підтримка початківців та вже функціонуючих на ринку підприємців (з цією метою державою розробляються програми розвитку підприємництва, у тому числі малого бізнесу);

3) держава бере на себе функції щодо створення для підприємців ринкової інфраструктури, тобто тих інституційних структур, які можуть надати підприємцям супровідні послуги, необхідні для успішного бізнесу та реалізації проектів.

Основними інституційними елементами інфраструктури бізнесу на ринку капіталів є : валютні та фондові біржі, комерційні банки, страхові фірми, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, довірчі товариства.

До складових елементів інфраструктурного середовища на ринку засобів виробництва і предметів споживання відносяться: оптові бази та склади, товарні біржі, роздрібні торговельні підприємства, автосалони, речові ринки, лізингові компанії, ярмарки, аукціони, торгові доми та ін..

Бізнес-інкубатори - це центри підтримки для початківців, що надають суб’єктам ринку юридичні, консалтингові, інформаційні послуги, шукають інвесторів, розробляють установчі документи та бізнес-плани, ведуть підготовку кадрів для малих підприємств, пропонують пільгові кредити, надають в оренду приміщення.

Особливості бізнес-інкубаторів:

• допомога новостворюваним підприємствам на стадіях започаткування і становлення;

• їх діяльність переважно охоплює наукове консультування, експертизу інноваційних проектів;

• фінансова підтримка підприємців через державні субсидії, венчурний капітал, кошти спонсорів.

Венчурне підприємство – це ризикова фірма, що здійснює комерційну апробацію науково-технічних новинок. До таких підприємств належать, як правило, малі і середні фірми наукомістких галузей економіки.

Технопарк – це організаційне утворення, спеціалізоване на розробці нових технологій і видів продукції, одна з нових форм управління циклом «наука-техніка-виробництво». Види технопарків: технологічні, дослідно-конструкторські, промислові.

Інформаційно-консалтингові та інформаційно-інвестиційні центри ставлять перед собою такі завдання:

• забезпечення доступу підприємців до правової, комерційної, науково-технічної інформації;

• надання консультацій з питань стану товарного ринку, кон’юнктури, управління підприємством;

• пошук інвесторів, постачальників, покупців, зарубіжних партнерів, сприяння просуванню товарів.

Державна підтримка суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється на основі Господарського кодексу України, в якому зазначається, що з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством:

• надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

• сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

• здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям;

• стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва. Державна політика розвитку малого підприємництва є частиною загальної соціальної та економічної політики держави і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу, які передбачаються Урядом України з урахуванням державних інтересів та пріоритетів.

Метою державної політики малого підприємництва є :

1. створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2. підтримка вітчизняних виробників;

3. спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення сприятливого середовища для розвитку малих фірм.

Державна політика розвитку малого підприємництва визначається, виходячи з пріоритетності національних інтересів, створення правового, економічного і організаційного середовища, сприятливого для ведення всіх (не заборонених законом) видів підприємницької діяльності. Вона має здійснюватися шляхом реалізації відповідних стратегій, концепцій, програм, заходів та законодавчих рішень.

Розглянемо основні напрями державної політики розвитку малого підприємництва.

У політичній сфері та формуванні нормативно-правової бази:

• створення дійових механізмів захисту прав і свобод національних підприємців як в державі, так і за кордоном;

• забезпечення законодавчої гарантії незмінності і довготривалості політики щодо малого підприємництва;

• підтримка соціально-економічної стабільності в суспільстві;

• розробка відповідної законодавчої та нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою і підприємцями, відносини роботодавців і найманих працівників, встановлює норми і правила ведення підприємницької діяльності.

Системне здійснення конкретних практичних заходів у цій сфері повинно забезпечити стабільну політичну і нормативно-правову основу для ефективного розвитку підприємницької діяльності.

Для суб’єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає:

• заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов’язкових платежів) сплатою єдиного податку;

• застосування спрощеної форми бухгалтерського обліку та звітності.

Спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючою загальною системою оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малого підприємництва.

В економічній сфері:

• здійснення системи заходів щодо поліпшення фінансово-господарського стану малих підприємств;

• впровадження системи економічних методів регулювання (податкового, митного, цінового, інвестиційного, ресурсного), які стимулюватимуть ділову активність малих форм господарювання;

• реформування регулятивних процесів у розвитку підприємництва;

• забезпечення малих підприємств матеріально-технічними, технологічними та інформаційними ресурсами;

• залучення суб’єктів малого бізнесу до виконання державних і місцевих замовлень;

• формування щорічних асигнувань на державну підтримку малого підприємництва;

• широке використання поряд з традиційними формами і методами фінансування, альтернативних джерел (лізинг, франчайзинг);

• сприяння залученню і раціональному використанню іноземних інвестицій, кредитів, технологічної допомоги.

З метою забезпечення гарантованого ринку збуту для суб’єктів малого підприємництва, розширення виробничих потужностей передбачаються такі форми підтримки малого підприємництва:

• забезпечення участі суб’єктів малого підприємництва в державних та регіональних соціально-економічних, інвестиційних, екологічних та інших програмах;

• залучення суб’єктів малого підприємництва до формування, розміщення і виконання на договірній основі державних та регіональних замовлень на виконання робіт, надання послуг для задоволення державних та регіональних потреб.

Участь суб’єктів малого підприємництва в державних та регіональних програмах, залчення їх до виконання державних та регіональних замовлень здійснюються на конкурсних засадах.

Освітня та соціально-психологічна підтримка молоді. Для надання освітньої та соціально-психологічної підтримки молоді у провадженні підприємницької діяльності слід забезпечити:

• розроблення механізму проходження стажування молоді на підприємствах, в установах та організаціях;

• сприяння виконанню програм центрів соціальних служб для молоді, молодіжних центрів праці, діяльність яких спрямована на підтримку молодіжного підприємництва;

• створення вечірніх шкіл підприємництва для молоді;

• проведення круглих столів, семінарів і конференцій.

Фінансово-кредитна та інвестиційна підтримка молодіжного підприємництва. Молодіжне підприємництво потребує фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки, яка дасть змогу багатьом молодим людям взяти участь у процесі відтворення вітзичняної економіки. Для цього слід:

• розробити механізм передачі невикористаних матеріальних активів державних підприємств у лізинг молодим підприємцям;

• утворити молодіжний фонд підтримки підприємництва;

• створити систему фінансування молодих підприємців-початківців.

Фінансове забезпечення вищевказаних напрямів розвитку молодіжного підприємництва може здійснюватись за рахунок коштів державного бюджету, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством. Виконання відповідних заходів дасть змогу:

• збільшити чисельність молодих осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність;

• підвищити рівень зайнятості молоді;

• удосконалити інфраструтуру підтримки молодіжного підприємництва, елементи якої надають інформаційно-консультаційну та методичну допомогу у створенні та функціонуванні суб’єктів підприємництва;

• розширити можливості молоді для отримання кредитів та інвестицій у розвиток підприємницької діяльності;

• зменшити соціально-психологічну напруженість серед молоді.

Державне регулювання – система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, спрямованих на досягнення намічених цілей, що здійснюються органами виконавчого управління.

Державне регулювання підприємництва – це вплив держави на діяльність суб’єктів підприємницької діяльності та ринок для забезпечення нормальних умов їхнього функціонування.

Цілі державне регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування товарних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого розподілу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяльності суб’єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави;

• захист національних інтересів у системі міжнародних господарських зв’язків;

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницькиї структур, гарантування населенню екологічної безпеки.

Залежно від цілей державне регулювання спрямоване на рішення як макроекономічних завдань, так й завдань на мікрорівні, тобто на рівні економічних суб’єктів ринку та ринкових відносин.

Макроекономічне регулювання має мету стабілізації економіки, забезпечення стійкого зростання, рішення соціально-економічних та зовнішньоекономічних завдань, забезпечення безпеки та обороноспроможності країни.

Держава створює загальноекономічні, правові та соціальні умови, що забезпечують нормальне функціонування підприємництва. Вона визначає та впроваджує правила ринку (бізнесу) шляхом видання мотивованих законодавчих та нормативних актів, що сприяють розвитку ринкової конкуренції та дотриманню етико-правових норм бізнесу; держава контролює виконання цих правил; захищає права власності та свободи господарської діяльності.

Держава розробляє та приймає засоби заохочення розвитку бізнесу (субсидировання, пільгове оподаткування, прискорена амортизація) та адміністративні засоби покарання (штрафи, судові позови) за недо тримання правил бізнесу. Такими засобами держава реалізує регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання, заохочуючи одні види діяльності шляхом субсидировання та утримуючи інші через оподаткування. Крім того, держава здійснює: забезпечення кредитування, гарантування позик, страхування; виробництво та продаж товарів і послуг підприємствами, що знаходяться у державній власності (частково або повністю).

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів недобровісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Підприємницька структура повинна постійно слідкувати за заходами держави, спрямованими на регулювання ринкових відносин. Необхідно добре знати і вміти оперативно застосовувати законодавчі акти. Правові основи створення, функціонування і регулювання підприємницької діяльності викладені у Цивільному та Господарському кодексах України, Законах України „Про власність”, „Про господарські товариства”, „Про приватизацію державного майна”, „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Функція організації включає такі види діяльності:

1.Законотворчість : затвердження основ законності і правопорядку; гарантія економічної та соціальної безпеки; захист прав приватної власності; захист прав споживачів та виробників продукції; забезпечення дотримання прав і безпеки кожного громадянина країни, суспільства в цілому та суб’єктів ринкової економіки.

2.Створення та забезпечення організаційно-правових засад підприємницької діяльності включає:

• розробку та прийняття законів, що визначають права власності, регулюючих підприємницьку діяльність;

• гарантії свободи підприємницької діяльності, коли суб’єкти господарювання могли б проявити себе, користуючись своїм правом.

3.Створення умов функціонування усіх ринкових механізмів:

• для вільного переливання капіталів, свободи переміщення робочої сили, товарів та послуг;

• забезпечення умов для вільного ринкового ціноутворення.

4.Створення організаційних засад господарської діяльності:

• організаційне забезпечення дотримання економічними суб’єктами господарського законодавства і правових норм у галузі податкової політики, фінансової звітності, вимог до стандартизації та сертифікації, дотримання вимог до якості продукції;

• забезпечення дотримання підприємцями своїх фінансових зобов’язань перед контрагентами і робітниками;

• організаційне забезпечення дотримання підприємцями „правил гри”, що регулює міжфірмові відносини та ділову етику.

5. Організація боротьби з корупцією, незаконним бізнесом та іншими негативними явищами, які стримують розвиток підприємництва.

6.Організація і фінансування виконавчих органів влади – державного апарату, що здійснює функції регулювання підприємницької діяльності та економіки в цілому.

7.Організація та управління державною власністю –виробничими підприємствами, що виступають суб’єктами господарської діяльності, об’єктами інфраструктури.

Функція держави як власника та управляючого своєю власністю в умовах ринкового господарювання вимагає рішення завдання підвищення ефективності державного підприємництва, у тому числі у формі участі держави у великих корпоративних структурах та управління пакетами акцій.

Функція контролю охоплює:

1.Контроль за дотриманням правових норм і законодавства про підприємницьку діяльність: дотримання правил конкуренції та свободи підприємництва, дотримання етико-правових норм та адміністративно-ділової етики; за незаконною діловою практикою; за рівнем монополізації галузей.

2.Контроль за розвитком процесів на макроекономічному рівні: за виконанням доходної та витратною частиною бюджету; за рівнем грошової маси в обігу; за обсягом спекулятивних угод; за станом навколишнього середовища.

3.Контроль за розвитком зовнішньоекономічних зв’язків: митний, ліцензійний, валютний та інші види контролю над зовнішньоторговельними операціями; контроль за станом платіжного балансу, рухом капіталу, за обсягом та напрямком капіталовкладень за кордон та іноземними інвестиціями у своїй країні.

4.Контроль за виконавчими органами влади-держапаратом: за розробкою ними засобів та заходів державного регулювання; за дотриманням відповідальності по реалізації прийнятих засобів та заходів державного регулювання.

Функція координації передбачає здійснення діяльності, спрямованої на узгодження та об’єднання заходів та засобів регулювання на трьох рівнях: конкуретно-ринковому; приватно-монополістичному та державному. Координація включає:

• узгодження напрямів діяльності приватних структур; ринкової політики ціноутворення, політики зливань та поглинань; політики розділу ринку та сфер впливу; спільної господарської діяльності;

• координацію ініціатив у галузі інвестиційної політики, нововведень, розвитку науково-технічного прогресу на усіх трьох рівнях;

• розробку заходів та засобів регулювання господарської діяльності на рівнях галузевих та національних об’єднань підприємців та узгодження їх з державними органами влади для реалізації на державному рівні регулювання;

• координацію інтересів суб’єктів господарської діяльності та соціальної відповідальності держави за інтереси суспільства в цілому.

Функція захисту ринкових засад господарювання спрямована на:

1.Зберігання та захист ринкового механізму шляхом застосування: антимонопольного регулювання; регулювання рівня концентрації виробництва та капіталу на підставі законодавства про зливання та поглинання фірм; регулювання ступеня монополізації галузей та ринків на підставі законодавства про конкуренцію;

2.Забезпечення нормального функціонування конкуренції як одного із основних регулюючих інструментів у ринковій економіці, що сприяє стимулюванню інновацій, впровадженню усього передового, покращенню якості продукції, зниженню витрат виробництва;

- забезпечення вільного ціноутворення;

- перешкоджання недобросовісної конкуренції та зговору з метою тиску на ринок, на співвідношення попиту та пропозиції.

3.Створення цивілізованих засад ринку: забезпечення дотримання суб’єктами господарювання встановлених «правил гри». Захист свободи підприємців в реалізації своїх економічних інтересів; розподіл споживчих ресурсів з допомогою цін, встановлених в результаті балансу попиту та пропозиції.

Функція керівництва макроекономікою включає діяльність держави, спрямовану на забезпечення макроекономічної стабільності, оптимізацію структури економіки, стимулювання економічного зростання, забезпечення основ соціально-економічного розвитку, управління об’єктами державної власності.

1. Макроекономічна стабільність досягається шляхом:

розробки та проведення економічної політики, спрямованої на підтримку макроекономічної рівноваги шляхом забезпечення стабільності вартості грошей; регулювання рівня зайнятості; регулювання обсягів випуску окремих видів продукції з метою корегування співвідношення між ринковим попитом та пропозицією.

Підприємницький ризик – ризик, який виникає у будь-яких видах діяльності, пов’язаних з виробництвом продукції, її реалізацією, наданням послуг, проведенням фінансових операцій, здійсненням проектів. Разом з цим, це загроза потенційно можливої, імовірної втрати ресурсів чи недоотримання доходів порівняно з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності.

Ризик характеризує:

- небезпечність можливих збитків внаслідок настання ризикового випадку;

- рівень неодержимого доходу;

- рівень некомпетентності управлінських рішень, що не дають відповідних результатів.

Залежно від впливу середовища підприємницький ризик умовно можна поділити на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній ризик характеризується комплексом обставин навколишнього середовища і здатний впливати на прийняття підприємницьких рішень. Як правило, цей ризик неможливо змінити або усунути; він потребує спостереження, пристосування до нових умов. Зовнішньому ризику притаманні такі властивості, як взаємозв’язок (тобто зміна одного виду ризику може призвести до зміни інших видів), складність передбачення, невпевненість, невизначеність, несподіваність.

Внутрішній ризик обумовлений діяльністю самого підприємства (його підрозділів, працівників) і піддається регулюванню. Пов’язаний безпосередньо зі станом внутрішнього середовища підприємства, цей ризик фіксує знання, досвід та інтуїцію, відображає професійний рівень спеціалістів, механізм виробничого процесу, стиль керівництва, стратегічні прийоми. Характеристика двох груп ризиків наведена у табл.3.2.

Таблиця 3.2.

Порівняльна характеристика зовнішнього і внутрішнього ризиків

Ознаки ризиків	Зовнішній ризик	Внутрішній ризик
1.Джерело виникнення	Зовнішнє (по відношенню до підприємства) середовище	Внутрішнє середовище, тобто саме підприємство
2.Зв’язок з діяльність підприємства	Безпосередньо не залежить від діяльності підприємства	Пов’язаний з діяльністю підприємства і обумовлений його внутрішніми характеристиками
3.Можливість контролю з боку підприємства	Слабо або зовсім не піддається контролю	Висока ступінь контролю
4.Можливість управління ризиком	Неможливо суттєво змінити або усунути. Можливо лише передбачити та врахувати у процесі діяльності	Управляється шляхом посилення ефективності внутрішнього контролю

До групи зовнішніх ризиків відносяться: ризик непередбачених законодавчих змін, податковий, екологічний, економічний, політичний, науково-технологічний, ризик конкуренції, стихійні лиха (форс-мажорні обставини), ризик ринкового партнерства, пов’язаний з порушенням договірних зобов’язань з боку партнерів по бізнесу.

Складовими внутрішнього ризику є: ризик виробничої діяльності, ризик маркетингової діяльності, кадровий, організаційно-управлінський, ризик фінансової діяльності.

Основними видами ризиків є : виробничий, комерційний, фінансовий (кредитний), інвестиційний, ринковий ризик.

Виробничий ризик пов’язаний з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг), здійснення будь-яких видів виробничої діяльності. На цей вид ризику суттєво впливають скорочення намічених обсягів випуску і збуту продукції, перевищення запланованих матеріальних і трудових витрат, зниження цін, брак, дефекти виробів.

Комерційний ризик виникає в процесі реалізації закуплених підприємцем товарів і надання послуг. В комерційній угоді необхідно враховувати такі фактори: невигідна зміна (підвищення) ціни закупівлі продукції, зниження продажної ціни, зростання витрат обігу, втрата товарів у процесі транспортування.

Фінансовий ризик може виникати при здійсненні фінансового підприємництва чи фінансових (грошових)угод. На цей ризик можуть впливати такі фактори, як неплатоспроможність контрагента фінансової угоди, обмеження на валютно-грошові операції.

Інвестиційний ризик виникає внаслідок знецінення інвестиційно-фінансового портфелю, який складається із власних та придбаних цінних паперів.

Ринковий ризик пов’язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок, національної грошової одиниці, зарубіжних курсів валют. Будь-який ризик залежить від партнерів за угодою.

Розмір ризику може бути в абсолютному та у відносному виразі. В абсолютному виразі ризик визначається розміром можливих втрат у матеріально-речовому (фізичному) чи вартісному (грошовому)вимірі, якщо даний збиток піддається такому виміру. У відносному виразі ризик визначається як розмір можливих втрат, віднесений до певної бази. Такою базою можуть бути:показник очікуваного доходу(прибутку)від підприємництва, майновий стан підприємства, загальні витрати ресурсів, вкладених у бізнес.

Провідне місце в оцінці ризику займає аналіз і прогнозування можливих витрат ресурсів при проведенні бізнесу.

Матеріальні втрати-це непередбачені підприємницьким проектом витрати або прямі втрати матеріальних об’єктів (будинки, споруди, устаткування, майно, продукція, матеріали, сировина, напівфабрикати).

Трудові втрати-це втрати робочого часу, обумовлені випадковими або непередбаченими обставинами. У безпосередньому вимірі трудові трати виражаються у людино-годинах, людино-днях. Переведення трудових втрат у вартісне вираження проводиться шляхом множення праце годин на вартість однієї години.

Фінансові втрати виникають в результаті прямої грошової шкоди, пов’язаної з передбаченим підприємницьким проектом, платежами, штрафами, сплатою додаткових податків, втратою грошей або цінних паперів, виплатою за прострочені кредити. Вони можуть бути також у результаті недоотримання або неотримання коштів з передбачених проектом джерел, неповернення боргів, несплати покупцем наданої йому продукції, зменшення виручки внаслідок зниження цін на товари, що реалізуються.

Втрати часу виникають у тому випадку, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат вимірюється у годинах, днях, добах, тижнях, місяцях та ін.

До числа спеціальних видів втрат можна віднести: втрати, пов’язані з нанесенням шкоди здоров’ю і життю людей, навколишньому природному середовищу, престижу підприємця, а також внаслідок інших несприятливих соціальних і морально-психологічних факторів.

Особлива група спеціальних видів втрат-втрати від впливу непередбачених факторів політичного характеру. Вони виявляються у формі непередбачених змін в існуючих економічних умовах функціонування суб’єктів, порушують звичайний ритм господарської системи, породжують підвищені витрати ресурсів, знижують прибуток. До типових джерел політичного фактору ризику можна віднести: підвищення ставок податків, зниження ділової активності людей, зниження рівня трудової та виконавчої дисципліни, невиконання прийнятих законодавчих актів, порушення платежів та взаєморозрахунків.

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ „Тернопільський коледж харчових технологій і торгівлі”

Лекція: Зовнішнє середовище підприємницької діяльності.

План

1. Поняття підприємницького середовища та його складові елементи.

2. Політико-правове середовище-робоче підприємницьке середовище.

3. Податкова політика та її вплив на підприємництво.

4. Поняття, цілі та завдання державної звітності.

5. Ризик підприємницької діяльності, його види та способи зменшення.

Література:

1. Конституція України: Закон України //Закон і бізнес.-1996.-

№ 105.-Ст.13,19,43,43.

2. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України //Відомості Верховної Ради України.-2003.-№31-32.

3. Про державну підтримку малого підприємництва: Закон України //Відомості Верховної Ради України.-2000.-№51-52.-С.447.

4. Виноградська А.М. Основи підприємництва: Навчальний посібник-К.:Кондор, 2008-382 с.

5. Полянко В.В., А.В.Круглянко Основи підприємництва: Навчальний посібник.-К.:Дакор, КНТ, 2008.-176 с.