§ 13. Посвідчення судді

До появи відповідної норми в законі єдиним нормативним актом, що регламентував процедуру видачі посвідчень, було Положення, затверджене Постановою Президії Верховної Ради УРСР від 24 листопада 1989 р., яке фактично не виконувалося. Як наслідок цього, в кожній області це питання вирішували кустарним способом і самостійно: шляхом видачі суддям обласних судів і народним засідателям посвідчень на бланках довільної форми, підписаних головою обласного суду, а для суддів районної ланки — начальником управлін­ня юстиції.

Необхідність належно завіреного посвідчення обумовлена статусом судді, його недоторканністю, можливістю використання пільги для суддів на проїзд в транспорті і реалізації положення ст. 44 закону «Про статус суддів» про право безперешкодного входу до всіх організацій, установ; бронювання місць в готелі та придбання квитків на проїзд в транспорті.

Зразки службових посвідчень суддів, присяжних і народних засідателів затверджені головою Верховного Суду України за погодженням з Радою суддів України. Порядок їх видачі регламентовано відповідним положенням. Усі проблемні питання, пов’язані з видачею посвідчень та особливо з їх заміною у разі псування чи втрати, врегульовані цим під­законним нормативним актом.

Розділ хі Органи прокуратури україни

§ 1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади, завдання

Наразі в Україні продовжується пошук місця прокуратури в системі механізмів державної влади. Після внесення змін до Конституції України й у зв’язку з розробкою проекту нового Закону України «Про прокуратуру» пошук активізувався.

Первісно дискусія ставила за мету розв’язати в основному одне питання: чи необхідно зберегти серед функцій прокуратури вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їхніми виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громад­ськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості і належності, посадовими особами і громадянами (так званий загальний нагляд)?

Тепер же йдеться безпосередньо про правове становище прокуратури в системі поділу влад (законодавчої, виконавчої та судової).

Історичний досвід свідчить: за увесь час існування прокуратури були прибічники обмеження повноважень прокурорського нагляду, перетворення прокуратури на структуру, що входить до системи судової влади. Так, у царській Росії прокуратура зазнала змін, пройшовши шлях від органу нагляду за виконанням законів — «ока государевого» до складової у системі судів, на яку з 1864 р. покладалося тільки кримінальне переслідування і підтримання обвинувачення.

Однак ці кардинальні перетворення призначення і змісту діяльності прокуратури отримали вже тоді неоднозначну оцінку серед правознавців. Так, видатний правник А. Коні писав з цього приводу: «Скасування прав і обов’язків щодо нагляду за перебігом позасудових справ слід визнати великою помилкою укладачів Судових статутів. Здійснена зміна в характері діяльності, можливо, й мала привабливий вигляд з теоретичної точки зору, але суперечила умовам нашого адміністративного життя і йшла врозріз з внутрішніми потребами нашого губернського устрою»⁹⁶.

Цей вислів А. Коні є актуальним й у наші дні. Як вірно зазначив О. Сокольський, «прокурорський нагляд засновувався в Росії в переломні моменти, коли влада круто змінювала курс і політика йшла врозріз із суспільним укладом, який вже існував. Так було за часів Петра Першого, а також у післяреволюційні роки при переході до НЕПу»⁹⁷.

У Конституції України норми про прокуратуру розташовані в окремому VII Розділі. Це свідчить про те, що законодавець не відніс прокуратуру до жодної з основних гілок влади. Однак така обставина не надала можливості поставити крапку в дискусії про правове становище органів прокуратури, оскільки залишилась невирішеною низка питань, які можливо розв’язати тільки після прийняття нової редакції Закону України «Про прокуратуру».

В нинішній час Україна зазнає переломного моменту, що супроводжується кризовими явищами в усіх сферах державного і суспільного життя, що саме по собі покладає на державу обов’язок по захисту конституційних прав та інтересів громадян. Інструментом у вирішенні цього завдання має бути незалежна від будь­яких органів державної влади прокуратура України.

При цьому слід виходити з того, що: а) підпорядкування прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій владі може зруйнувати систему «стримувань і противаг», що склалася в державі; б) жоден із існуючих державних органів не в змозі взяти на себе наглядову функцію прокуратури за додержанням законів; в) реалії вимагають більш повного розкриття правозахисного потенціалу прокуратури як органу забезпечення верховенства Конституції та законів України.

Разом з тим підсилення правозахисного потенціалу прокуратури може бути забезпечене шляхом зміщення пріоритетів діяльності на користь захисту конституційних прав і свобод громадян, перш за все недостатньо соціально захищених.

Правовими засадами діяльності органів прокуратури є Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», «Ди­с­ци­п­лі­на­р­ний ста­тут про­ку­ра­ту­ри Укра­ї­ни», «По­ло­жен­ня про кла­с­ні чи­ни пра­ців­ни­ків ор­га­нів про­ку­ра­ту­ри Укра­ї­ни», інші законодавчі акти (кримінально­процесуальне, цивільне процесуальне, адміністративне, трудове законодавство тощо). Цими законами визначаються повноваження прокурора, організація, засади та порядок діяльності прокуратури. Так, у ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» ви­значено, що органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що постають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також з укла­­дених Україною міждержавних договорів, таких, напри­­­клад, як договори про надання правової допомоги, про порядок зносин прокурорів із судово­слідчими органами іноземних держав тощо.

Окрім згаданих нормативних актів, слід також назвати відомчі акти, що видаються Генеральним прокурором України відповідно до Закону України «Про прокуратуру». До них належать накази, вказівки, розпорядження, інструкції тощо.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» складається з п’яти розділів⁹⁸ і містить 56 статей. У ньому визначено завдання органів прокуратури, компетенцію та повноваження, порядок формування, систему і структуру, принципи орга­нізації та діяльності, основні функції (напрямки діяльності), роль та місце прокуратури в побудові демократичної, правової держави.

Завдання, що стоять перед органами прокуратури, сформульовано у ст. 4 Закону України «Про прокуратуру». В ній закріплено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально­економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Як видно зі змісту цієї статті, завданням прокурорського нагляду є захист різноманітних суспільних та особистих цінностей і благ. Це зрозуміло, оскільки, запобігаючи будь­якому правопорушенню, прокуратура так чи інакше захищає не тільки суб’єктивні права та інтереси організацій і громадян, а й засади нашого суспільства і держави. У боротьбі зі злочинними проявами зусилля прокуратури також спрямовані на охорону підвалин нашого суспільства, якими є демократичний лад, суверенітет, незалежність, гуманізм, правопорядок тощо.

Характеристика і поняття прокурорського нагляду, форми та методи його здійснення є предметом самостійної на­вчальної дисципліни «Прокурорський нагляд в Україні». У цьому ж розділі нашого підручника передбачається ви­світ­лення організаційних аспектів: завдань, системи, структури, порядку формування органів прокуратури тощо.