5.3. Підстави та порядок звільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного

Підстави для звільнення від виконання обов’язків народного засідателя та присяжного можна класифікувати на дві групи. До першої групи належать обставини, згідно з якими особа не включається до списків народних засідателів та присяжних і безумовно не може брати участь у справлянні правосуддя незалежно від її бажання. До другої — обставини, відповідно до яких особа звільняється від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного за її проханням.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів та присяжних громадяни:

1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків народного засідателя;

3) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають незняту чи непогашену судимість;

4) депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси (ст. ст. 66, 69 Закону України «Про судоустрій України»).

Особа, включена до списку народних засідателів та присяжних, зобов’язана повідомити суд про обставини, що ви­ключають можливість її участі у справлянні правосуддя.

Українське законодавство визначає широке коло осіб, які не підлягають включенню до списків народних засідателів та присяжних за станом здоров’я. По­перше, до них належать громадяни, визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними, і по­друге, особи, які мають хронічні пси­хіч­ні або інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов’язків присяжного.

Така заборона дозволяє уникнути труднощів у судовому процесі при спілкуванні з психічно неврівноваженими людьми і, найголовніше, запобігти винесенню неправосудного вердикту. Звичайно ж особа, хвора на психічне захворювання, яка перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері, але не визнана судом недієздатною, об’єктивно не в змозі виконувати обов’язки народного засідателя чи присяжного. Психоневрологічні диспансери повинні надавати органам, що складають списки народних засідателів та присяжних, інформацію про осіб, котрі перебувають на обліку в диспансері.

Досить проблематичною вбачається участь у судовому засіданні в якості народних засідателів і присяжних сліпих. Фактич­но ці особи не можуть повноцінно виконувати обов’язки присяжних. Участь у здійсненні правосуддя таких осіб, на наш погляд, суперечить принципу безпосередності (ст. 257 КПК України). Тому більш доцільним видається безумовне звільнення таких громадян від виконання обов’язків народних засідателів і присяжних. Хоча не може бути виключена можливість того, що згодом, при відповідному рівні розвитку техніки, ця категорія осіб може бути допущена до виконання обов’язків народних засідателів, а також присяжних.

Складнішою є справа з німими або глухими. Саме цим громадянам необхідні спеціальні умови для повноцінного спілкування — слухові апарати, перекладач для глухонімого і т. д. При виконанні цих умов глухі та німі можуть ус­пішно виконувати обов’язки народних засідателів та присяжних.

До списків народних засідателів та присяжних не включаються громадяни, стосовно яких проводиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи, або такі, що мають незняту або непогашену судимість. Чинна норма закону дозволяє лише тимчасово виключати обвинувачених, підозрюваних і підсудних з числа потенційних народних засідателів і присяжних. Якщо згодом стосовно них буде припинено кримінальне переслідування або вони будуть виправдані судом, то вони можуть бути народними засідателями і присяжними.

Особливо слід зупинитися на становищі осіб, що мають незняту або непогашену судимість. Таке обмеження безумовно необхідне. Однак важливим вбачається тут сам факт наявності судимості. Якщо людина вчинила злочин і за це її засуджено, то її соціально­психологічний підхід до органів правосуддя докорінно змінився, і тут не має значення — зняли їй судимість, погасили її або ж ні. Тому уявляється більш доцільним закріпити в законі норму про те, що не підлягають занесенню до списків народних засідателів і присяжних раніше засуджені особи.

До списків народних засідателів і присяжних не включаються також депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Традиційним є обмеження бути народними засідателями або присяжними юристам, які працюють суддями, прокурорами, державними службовцями апарату суду, працівниками органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокатами і нотаріусами. Оскільки чинне законодавство не містить переліку правоохоронних органів, вбачається, що до кола осіб, котрі є працівниками цих органів, окрім перелічених, слід відносити і працівників Служби безпеки України, податкової служби, митних органів, органів прикордонної охорони, державної виконавчої служби, органів державної охорони.

Окрім того, одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і до списку присяжних.

Існує також категорія осіб, які, незважаючи на включення до списків народних засідателів і присяжних, розпорядженням голови суду за їх проханням підлягають звільненню від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного (статті 67, 70 Закону України «Про судоустрій України»). До них належать:

1) громадяни старше 65 років;

2) жінки, які перебувають у відпустці у зв’язку з вагітніс­тю та пологами, по догляду за дитиною, а також мають дітей дошкільного або молодшого шкільного віку, дітей­інвалідів, інших хворих або членів сім’ї похилого віку;

3) керівники та заступники керівників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

4) особи, які не володіють державною мовою;

5) особи, які за своїми релігійними переконаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя;

6) інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Ознакою, що поєднує всі ці категорії громадян, є те, що:

— по­перше, усі ці особи включені до списків народних засідателів та присяжних;

— по­друге, рішення про їх звільнення від виконання обов’язків народних засідателів або присяжних приймається безпосередньо головою відповідного суду;

— по­третє, звільнення від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного є тимчасовим і не впливає на можливість подальшої участі цих осіб як народних засідателів або присяжних.

Особам, які досягли віку 65 років, та вагітним жінкам навіть фізично доволі важко знаходитися в процесі по декілька годин поспіль, а матері, в яких є малолітні діти, діти­інваліди, або інші особи, котрі мають хворих або членів сім’ї похилого віку, фізично не можуть залишити їх без догляду. У той же час було б непродуманим кроком однозначно не включати цю категорію громадян до списків народних засідателів і присяжних. Індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку міг би забезпечити право на безумовне виключення зі списків народних засідателів або списків присяжних таких осіб згідно з їхньою заявою.

Особливо слід торкнутися проблеми виконання обов’язків народного засідателя і присяжного особою, яка не володіє мовою судочинства. Хотілося б зазначити, що в жодній країні світу, де успішно діє суд, особи, котрі не розуміють і не знають мову, якою ведеться судочинство, не можуть виконувати обов’язки професійних суддів або судових засідателів. Ця норма повинна мати безспірний характер і в нашому законодавстві.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про судоустрій України» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють дер­жавною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. Однак це положення не поширюється на суб’єктів, що здійснюють правосуддя (професійних суддів, народних засідателів і присяжних), оскільки згідно з принципом безпосередності їх внутрішнє переконання у справі має формуватися шляхом безпосереднього сприйняття кожним усього, що відбувається в судовому засіданні. Одне лише припущення, що професійний суддя, народний засідатель або присяжний, які не володіють мовою судочинства, неадекватно сприймають те, що відбувається в судовому засіданні, й осмислюють досліджувані факти опосередковано, через перекладача, породжує недовіру до справедливості судового рішення у справі.

Соціально продуманим слід також вважати підхід українського законодавця у питанні звільнення від обов’язків народного засідателя і присяжного за їх письмовою заявою, якщо вони за релігійними переконаннями вважають для себе неможливим брати участь у здійсненні правосуддя. Такий підхід дозволяє кожній особі, з огляду на релігійні переконання, вважати себе вільною від участі у здійсненні правосуддя. Безумовно, при реалізації цієї підстави виникатимуть проблеми, оскільки досить важко визначити критерії, за якими голова відповідного суду повинен буде звільняти цих осіб від обов’язків народного засідателя або присяжного. За законодавством багатьох країн (наприклад, Англії, Росій­ської Федерації та ін.) до категорії громадян, які не можуть виконувати обов’язки судового засідателя за релігійними переконаннями, належать тільки священнослужителі.

Законодавець передбачив звільнення від обов’язків присяжних й інших осіб, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються, наприклад, особи певних професій: лікарі (особливо «швидкої допомоги»), пожежники, викладачі, члени екіпажів повітряних і морських суден, диспетчери, робітники залізничного транспорту, водії комунального транспорту тощо. Тривала відсутність на роботі цих осіб може завдати істотної шкоди нормальній роботі транспорту, шкіл, лікарень та інших установ.

Як поважна причина звільнення від виконання обов’язків народного засідателя або присяжного у конкретній справі повинна фігурувати необ’єктивність, що викликає обґрунтовані сумніви внаслідок вчиненого на цю особу незаконного впливу, наявності в неї упередженої думки, знання нею обставин справи з непроцесуальних джерел, а також інші причини.

Найбільшу складність при відборі присяжних становить виявлення такої підстави відводу як наявність у них упереджених думок про винність обвинуваченого. Подібні упереджені думки притаманні, наприклад, таким типам людей: а) особам, що самі (або їх родичі, близькі їм люди) постраждали від злочину, аналогічного розглянутому; б) особам, підданим впливу негативних стереотипів суспільної свідомості, різним соціальним забобонам.

Усі перелічені вище громадяни мають право зробити за­яву в суді про звільнення від виконання обов’язків присяжних. Таку заяву можна зробити до закінчення відбору кандидатів для виконання обов’язків народних засідателів або присяжних у конкретній справі. Рішення по заяві приймається головою відповідного суду. При реалізації цього нормативного положення головам відповідних судів важливо дивитися на виконання функції народного засідателя і присяжного не як на право громадян, а як на громадський обов’язок, від виконання якого не може ухилитися жоден член суспільства, здатний виконувати його. У той же час усі особи, нездатні виконувати обов’язки народного засідателя або присяжного, повинні бути звільнені від цього обов’язку.