2.5. Спілки та асоціації адвокатів

Закон України «Про адвокатуру» вперше передбачив право адвоката й адвокатських об’єднань утворювати регіо­нальні, загальнодержавні і міжнародні спілки й асоціації, що представляють інтереси адвокатів у державних органах і об’єднаннях громадян, захищають їх професійні та соціальні права, здійснюють методичну і видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, а також створюють спеціальні фонди.

Спілки й асоціації діють на підставі статутів і реєструються в Міністерстві юстиції України. Їх діяльність характеризується тим, що вони не займаються професійною адвокат­­ською діяльністю, не керують нею, а представляють і захищають інтереси адвокатів та їх об’єднань.

Українські адвокати у вересні 1990 року на Установчому з’їзді адвокатів республіки утворили Спілку адвокатів України — незалежну, самоврядну організацію, метою якої відповідно до прийнятого з’їздом Статуту було об’єднання зусиль адвокатів республіки в напрямі формування демократичної правової держави, підвищення рівня юридичної допомоги, що надається громадянам, установам та організаціям, у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам, ролі й авторитету адвокатури у суспільстві й державі; сприяння законодавчому закріпленню індивідуальної, приватної адвокатської діяльності; досягнення адвокатурою повної самостійності та самоврядування; захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів, їх честі та гідності; поширення історичних традицій української адвокатури; розвиток і поглиблення міжнародних зв’язків адвокатів.

Багато адвокатів входить до складу Міжнародної спілки (співдружності) адвокатів, статут якої, зокрема, передбачає, що вона: вивчає і поширює досвід кращих адвокатів світу; організує науково­методичну роботу щодо удосконалення діяльності адвокатури; надає допомогу об’єднанням адвокатів у проведенні професійного навчання; організує міжнародні семінари, конгреси і конференції адвокатів; вивчає проблеми адвокатської етики, положення адвокатів у різних правових системах; проводить незалежні експертизи нормативних актів і законопроектів. Керівними органами спілки є: асамблея, правління, президія правління, президент, віце­президенти¹⁶².

Розділ хіх Нотаріат

§ 1. Поняття нотаріату

В системі правоохоронних органів нотаріат посідає важливе місце. Якщо призначенням суду є вирішення спорів, то нотаріат посвідчує безспірні права і факти, таким чином зменшуючи навантаження судів.

Завданням нотаріату є надання достовірності юридичним фактам.

У перекладі з латинської мови notarius означає «писар», «сте­нограф». І спочатку нотаріат зароджувався як система осіб, які стенографували різноманітні угоди або промови і надавали юридичну допомогу. Згодом документам, посвідченим нотаріусами, надавалося все більшого юридичного значення аж до визнання їх безспірними. У франкських королів за часів Каролінгів, наприклад, оспорювання нотаріальних актів заборонялося під страхом смертної кари.

Вперше органи, які виконують нотаріальні функції, виникли у Стародавньому Римі. Причому функції, притаманні нотаріату, виконувалися різними особами: табелліонами, нотаріусами — у Римській імперії, дяками та піддячими — у Київській Русі¹⁶³.

В історичному аспекті нотаріат пройшов складний шлях свого розвитку: від стенографування документів — до по­свідчення безспірних прав, фактів.

На сьогодні у світі склалися два типи правових систем: англосаксонська і континентальна і, відповідно, два типи нотаріальних систем.

До компетенції нотаріусів англосаксонських країн входить лише засвідчення підписів і присяг. Головний принцип цивільних правовідносин — «свобода договору» — виключає необхідність нотаріальної форми договорів, контрактів.

Інша ситуація склалася у країнах континентального права. Нотаріат у цих країнах відіграє важливу роль у запобіганні судових спорів і, таким чином, у зменшенні навантаження судів. Нотаріус виконує роль юридичного радника, який надає правову допомогу при складанні документу (договору, заповіту та ін.) з тим, щоб посвідчений ним документ відповідав закону та волевиявленню особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Україна належить до країн континентальної правової системи, що обумовлює схожість компетенції українського нотаріату з латинським.

Основним законодавчим актом, який регулює діяльність нотаріату в Україні, є Закон «Про нотаріат». Стаття 1 цього Закону визначає нотаріат як систему органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати безспірні права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, міс­титься у Законі України «Про нотаріат». Проте цей перелік не є вичерпним, оскільки обов’язок вчиняти деякі інші нотаріальні дії покладається на нотаріусів також й іншими нормативними актами України або міжнародно­правовими актами. Так, наприклад, відповідно до Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448, нотаріус затверджує акт про проведений аукціон та видає свідоцтво про придбання майна на аукціоні. У деяких міжнародних договорах про правову допомогу, укладених Україною, а також у міжнародних договорах, за якими вона виступає правона­­ступницею прав і обов’язків СРСР, передбачається вчинення нотаріальних дій, невідомих українському законодавству, таких, як, наприклад, розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави.

Нотаріус посвідчує такі безспірні права як: право на спадщину, право на частку у спільному майні подружжя, право власності у разі придбання житлового будинку з прилюдних торгів або майна з аукціону.

До безспірних фактів, які посвідчуються нотаріусом, належать наступні факти: що громадянин є живим; тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці; знаходження громадянина у певному місці; час пред’явлення документів та ін.

На підтвердження такого права або факту нотаріус видає відповідне свідоцтво.

Посвідчення договорів, довіреностей, заповітів, засвідчення справжності підпису на документі вчиняється шляхом викладення напису на відповідному документі за встановленою формою.

Окрім цього, нотаріуси приймають документи на зберігання, вчиняють виконавчі написи, вживають заходів до охорони спадкового майна, засвідчують вірність копій документів та вчиняють інші нотаріальні дії, передбачені законом.