1.3. Правове регулювання адвокатської діяльності

Окрім Конституції України і Закону України «Про адвокатуру», адвокатська діяльність регулюється цілою низкою нормативно­правових актів. Перелічимо головні з них.

Укази Президента України:

— «Про Положення про кваліфікаційно­дисциплінарну комісію адвокатури і Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури» № 155/93 від 5 травня 1993 р.;

— «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» № 1240/99 від 30 вересня 1999 р.

Постанови Кабінету Міністрів України:

— «Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань» № 302 від 27 квітня 1993 р.;

— «Про затвердження порядку оплати праці адвокатів по наданню громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави» № 821 від 14 травня 1999 р.

Інші документи:

— Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допомоги громадянам у кримінальних справах, затверджене Міністерством юстиції України і Міністерством фінансів України, № 9­396­1255 від 27 листопада 1991 р.;

— Програма складання кваліфікаційних іспитів, затверджена протоколом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 р. № 6/2;

— Порядок складання кваліфікаційних іспитів у регіо­­нальних кваліфікаційно­дисциплінарних комісіях адвока­тури, затверджений протоколом Вищої кваліфіка­ційної комісії адвокатури України при Кабінеті Мініс­трів Укра­їни від 1 листопада 1999 р. № 6/2;

— Правила адвокатської етики, схвалені Вищою квалі­фікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р.;

— Регламент Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, схвалений Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 19 лютого 2003 р.

Діяльність адвокатури в Україні регулюється також і певними нормами відповідних міжнародних договорів. У першу чергу слід звернути увагу на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 р. Цей фундаментальний міжнародно­правовий документ передбачає низку прав і свобод людини, які безпосередньо стосуються адвокатури.

Відзначимо також такі міжнародні акти:

– Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН про запобігання злочинам (1990 р.);

— Загальний кодекс правил для адвокатів держав Європей­ського Співтовариства, прийнятий делегацією дванадцяти країн­учасниць на пленарному засіданні в Страсбурзі (1988 р.).

Діяльність адвокатури крім актів, зазначених вище, регулюється також статутами адвокатських об’єднань. Статут — це правовий документ, який визначає правовий статус, внутрішню структуру та засади діяльності тієї чи іншої організації, повноваження її органів управління, права і обов’язки її членів, порядок реорганізації та ліквідації, інші питання.

1.4. Принципи і гарантії адвокатської діяльності

Відповідно до частини першої ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України здійснює свою діяльність за принципами верховенства закону, незалежності, демо­кратизму, гуманізму і конфіденційності.

Законність адвокатської діяльності визначається тим, що допомогу своєму клієнту адвокат повинен надавати винятково законними способами, додержуватися дотримання тих прав і свобод людини, що проголошені у Конституції України, визначені чинним законодавством і міжнародно­правовими актами, ратифікованими Україною. Законні способи захисту — це засоби, які застосовуються відповідно до закону з метою з’ясування усього, що свідчить на користь підзахисного, що спростовує його обвинувачення чи пом’якшує його відповідальність¹⁵¹.

Згідно зі ст. 8 Конституції України визначається і діє прин­цип верховенства права. Оскільки закони повинні відповідати Конституції, а її норми є нормами прямої дії, то принципом діяльності адвокатури слід вважати принцип верховенства права¹⁵². Для адвокатів принцип верховенства права набуває особливого значення, оскільки вони мають спрямовувати свою діяльність на захист загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, основним пріоритетом якого є права і свободи людини і громадянина. Визнання і дотримання цього принципу є однією з основних ознак правової держави, у побудові якої, керуючись своїм конституційним призначенням, бере активну участь адвокатура.

Незалежність адвокатів при виконанні своїх функцій полягає насамперед в незалежності адвокатури від органів виконавчої і судової влади, а також об’єднань громадян (політичних партій, рухів та інших громадських організацій).

У Загальному кодексі правил для адвокатів держав Європейського Співтовариства акцентується увага на незалежності адвоката, під якою розуміється неприпустимість підпорядкування адвоката будь­кому при виконанні своїх професійних обов’язків, впливу третіх осіб.

В Основних положеннях про роль адвокатів наголошується на обов’язку уряду країни забезпечити адвокатам можливість здійснювати професійні обов’язки без залякування, перешкод, завдання турботи і недоречного втручання.

Цей принцип забезпечується насамперед громадським (не­державним) характером формування адвокатури як до­­бровільного самостійного незалежного об’єднання профе­сійних юристів. Він полягає в тому, що юридична допомога що­до захисту прав і законних інтересів особи здійснюється пред­ставниками незалежної юридичної професії.

Закон «Про адвокатуру» встановлює певні гарантії прин­ципу незалежності в адвокатській діяльності. Зокрема, міс­тить заборону будь­якого втручання в адвокатську діяль­ність (ст. 10), заборону розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці (ст. 9). Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за будь­яке втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397).

Не повинні заважати адвокату виконувати свій професійний обов’язок і особисті інтереси. Тому адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління.

Принцип демократизму в діяльності адвокатури передбачає її створення на підставі демократичних засад, вільного бажання особи, яка підтвердила свої професійні знання шляхом складання кваліфікаційних іспитів та відповідає іншим вимогам, закріпленим у ст. 2 Закону України «Про адвокатуру».

До прийняття Закону України «Про адвокатуру», як вже відзначалося, для одержання статусу адвоката юрист мав стати членом єдиного в кожній області об’єднання адвокатів (колегії), що мало монополію щодо надання прав на професію адвоката. Закон України «Про адвокатуру» цю монополію порушив.

Самостійний вибір організаційних форм здійснення адвокатської діяльності, про які мова йтиме нижче, також є одним із проявів принципу демократизму.

Принцип гуманізму, характерний для адвокатської діяльності, виявляється перш за все у конституційних завданнях адвокатури щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.

У Правилах адвокатської етики особливо підкреслюється саме цей аспект адвокатської діяльності, побудований за принципом гуманізму, зокрема, домінантність інтересів клієнта, компетентність і добросовісність, чесність і порядність ад­воката, надання правової допомоги малозабезпеченим громадянам тощо.

Адвоката, який здійснює захист обвинуваченого (підо­зрю­ваного, підсудного), не випадково не названо законом серед осіб, котрі приймають рішення у справі відповідно до власного внутрішнього переконання. Він покликаний здійснювати захист незалежно від будь­яких сумнівів, і обов’язковим моральним (етичним) правилом для нього, як і для лікаря, має бути принцип: «Не зашкодь!».

З принципу гуманізму випливають наступні правила:

1) при здійсненні професійної діяльності адвокат зобов’язаний використовувати всі засоби, передбачені законом;

2) ці засоби не повинні суперечити вимогам чинного законодавства;

3) адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої він прийняв доручення.

В Загальному кодексі правил для адвокатів держав Європейського Співтовариства йдеться про особливу роль адвоката, який «має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати».

Норми Закону України «Про адвокатуру» забороняють ад­вокату використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої він прийняв доручення; приймати доручення про надання правової допомоги у випадках, коли ад­вокат надавав таку допомогу особам, інтереси яких супе­ре­чать інтересам особи, яка звернулась з проханням про ведення справи, та в деяких інших випадках, коли можуть виникнути ситуації, що заважають адвокату об’єктивно діяти в інтересах клієнта (ст. 7).

Підвищена моральна і правова відповідальність адвоката за дотримання вимог професійної етики складає сутність принципу конфіденційності. Обов’язок виконання профе­сійних стандартів та етичних норм прямо проголошується чинним законодавством. Їхнє порушення може стати підставою для дисциплінарного провадження щодо адвоката.

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю, дотримання якої є необхідною передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливо належне надання юридичної допомоги. Адже особа, яка звернулася за правовою допомогою, має бути впевнена у нерозголошенні даних про неї, її близьких родичів, у неї мають бути гарантії збереження таємниці тих розмов, що велися з адвокатом, суті правових консультацій тощо.

Отже, адвокатська таємниця — це відомості, отримані адвокатом в процесі виконання своїх професійних обов’язків, розголошення яких може зашкодити юридичній чи фізичній особі¹⁵³.

Предметом адвокатської таємниці є: факт звернення до адвоката; мотиви, що спонукали до звернення; відмова адвоката від доручення та її мотиви; умови договору про надання юридичної допомоги; документи, що передані адвокату клієнтом; суть консультацій, порад та роз’яснень; правові документи, що складені адвокатом; відомості, що отримані з матеріалів справи, включаючи матеріали дізнання та досудового слідства; процесуальні дії адвоката, що спрямовані на реалізацію права кліє­нта на захист; відомості про особисте життя клієнта та членів його родини; будь­які інші відомості, що не можуть бути розголошені без дозволу клієнта.

Відомості, що складають предмет адвокатської таємниці, забороняється розголошувати і використовувати у власних інтересах або в інтересах третіх осіб не тільки адвокату, але й помічникам адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань.

У той же час адвокат, який бере участь у кримінальній спра­ві (як й інші учасники процесу — експерт, спеціаліст, перекладач та ін.), зобов’язаний дотримуватися таємниці досудового розслідування. Дані досудового слідства або дізнання, що стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого чи прокурора. Адвокат, винний у розголошенні відомостей досудового слідства або дізнання, несе передбачену законом відпові­даль­ність.

Закріплення в законі поняття адвокатської таємниці має істотне значення для більш глибокого з’ясування обов’язків адвоката, визначення гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, віднесення до адвокатської таємниці суті консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, отриманих адвокатом при виконанні своїх професійних обов’язків, тісно пов’язане з обов’язком адвоката не приймати доручень на ведення справ, якщо він надає чи надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам інших осіб, що звернулися за юридичною допомогою. У протилежному випадку адвокат мав би розголосити адвокатську таєм­ницю¹⁵⁴.

Закон України «Про адвокатуру» закріплює норму, що проголошує гарантії адвокатської діяльності (ст. 10). Відповідно до цієї норми професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь­яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічників, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що складають адвокатську таємницю. Вони не можуть бути допитані щодо зазначених питань як свідки. Документи, пов’язані з виконанням адвокатом його доручень, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Існує також заборона прослуховування розмов адвоката без спеціального на те дозволу.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.

Органами дізнання, слідчим, прокурором не можуть виноситися подання, а судом — окремі ухвали (постанови) щодо правової позиції адвоката у справі.

Кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної або іншої відповідальності чи загрожувати її застосуванням у зв’язку з наданням ним юридичної допомоги громадянам і організаціям.

Окрім того, адвокати мають кримінально­правовий і ци­вільно­правовий імунітет, що виключає переслідування адвоката за письмові чи усні заяви у справі при безпосередньому виконанні своїх професійних обов’язків у суді чи іншому органі. «Незалежність адвокатів при веденні справ осіб, позбавлених свободи, повинна гарантувати такий спосіб спілкування з ними, який би виключав будь­яку змову з владою, прослуховування розмов адвоката з підзахисним чи залежність від влади адвоката, котрий діяв в інтересах особи, позбавленої свободи» (п. 12 «Стандартів незалежності юридичної професії»).