
- •Розділ 1 Предмет, історія, методи і значення фізіології
- •Предмет фізіології
- •1.2. Фізіологічні дисципліни
- •1.3. Зв'язки фізіології з іншими науками
- •1.4. Історія фізіології
- •1.5. Методи фізіологічних досліджень
- •1.6. Значення фізіології людини і тварин
- •Розділ 2 Організм і його фізіологічні функції
- •2.1. Біологічні реакції
- •2.2. Регуляція фізіологічних функцій
- •Розділ 3 Біоелектричні потенціали
- •3.1. Мембранний потенціал спокою
- •3.2. Потенціали дії
- •3.3. Поширення потенціалів дії
- •Розділ 4 Закономірності подразнення клітин електричним струмом
- •4.1. Аналіз порогових умов подразнення
- •4.2. Залежність порогової сили струму від його тривалості
- •4.3. Залежність порогової сили струму від крутості наростання його сили
- •4.4. Полярний закон
- •4.5. Фізичний електротон
- •4.6. Локальний потенціал
- •4.7. Закон "все або нічого"
- •4.8. Фізіологічний електротон
- •4.9. Зміни збудливості під час збудженні
- •5.1.2. Рухові (нейромоторні) одиниці
- •5.1.3. Фізіологічні властивості скелетних м 'язів
- •5.1.4. Мембрано-міофібрилярний зв'язок
- •5.1.5. Види скорочення м'язів
- •5.1.6. Механізм скорочення м'язів
- •5.1.7. Енергетика м'язового скорочення
- •5.1.8. Теплопродукція м'язів
- •5.1.9. Робота м 'язів
- •5.1.10. Сипа м 'язів
- •5.1.11. Втома м'язів
- •5.1.13. Робоча гіпертрофія м 'язів і атрофія від бездіяльності
- •5.1.14. Тонус м'язів
- •5.2. Фізіологія гладеньких м'язів
- •Розділ 6 Загальна фізіологія нервової системи
- •6.1. Будова і функції нейронів
- •6.2. Класифікація нейронів
- •6.3. Нейроглія
- •6.4. Нервові волокна
- •6.5. Закони проведення збудження нервовими волокнами
- •6.6. Аксонний транспорт
- •6.7. Фізіологія синапсів
- •6.7.1. Будова і механізм передачі збудження через хімічні синапси
- •6.7.2. Постсинаптичне гальмування
- •6.7.3. Пресинаптичне гальмування
- •6.7.4. Електрична передача збудження
- •6.7.5. Медіатори
- •6.8. Рефлекторна діяльність нервової системи
- •6.8.1. Класифікація рефлексів
- •6.8.2. Рефлекторна дуга
- •6.8.3. Нервові центри та їх властивості
- •6.8.4. Координація рефлекторних процесів
- •Розділ 7 Фізіологія центральної нервової системи
- •7.1. Спинний мозок
- •7.1.1. Рефлекторна діяльність спинного мозку
- •7.1.2. Провідникова функція спинного мозку
- •7.2. Головний мозок
- •7,2.1. Довгастий мозок і вароліїв міст
- •7.2.2. Середній мозок
- •7.2.3. Мозочок
- •7.2.4. Проміжний мозок
- •7.2.4.1. Таламус
- •7.2.4.2. Гіпоталамус
- •7.2.5. Кінцевий мозок
- •7.2.5.1. Базальні ганглії
- •7.2.5.2. Лімбічна система
- •7.2.5.3. Кора великих півкуль
- •Розділ 8 Фізіологія вищої нервової діяльності
- •8.1. Природжені форми поведінки
- •8.2. Набуті форми поведінки
- •8.3. Закономірності умовно-рефлекторної діяльності
- •8.4. Гальмування умовних рефлексів
- •8.5. Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку
- •8.6. Типи вищої нервової діяльності людини і тварин
- •Розділ 9 Фізіологічні основи вищої нервової (психічної) діяльності людини
- •9.1. Перша і друга сигнальні системи
- •9.2. Анатомо-фізіологічні основи мови
- •9.3. Фізіологія голосового апарату
- •9.4. Типи вищої нервової діяльності людини
- •9.5. Фізіологічні основи мислення
- •9.6. Свідомість як функція мозку
- •9.8. Функціональна асиметрія мозку людини
- •9.9. Фізіологія сну
- •9.10. Онтогенез кори та вищої нервової діяльності людини
- •9.11. Патологічні зміни вищої нервової діяльності людини
- •Розділ 10 Фізіологія аналізаторів
- •10.1. Зоровий аналізатор
- •10.2. Слуховий аналізатор
- •10.3. Вестибулярний аналізатор
- •10.4. Нюховий аналізатор
- •10.5. Смаковий аналізатор
- •10.6. Соматосенсорний аналізатор
- •Розділ 11 Автономна (вегетативна) нервова система
8.5. Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку
Вища нервова діяльність полягає у безперервному аналізі складових частин зовнішнього світу і їхньому подальшому синтетичному злитті у цілісне сприймання. Аналіз і синтез подразнень є найважливішими функціями кори великих півкуль. Аналіз подразнень - це розрізнення сигналів, диференціювання впливів на організм. Синтез подразнень проявляється у зв'язуванні, об'єднанні і узагальненні збуджень, які виникають у різних ділянках кори. Проявом синтетичної діяльності кори є утворення тимчасових зв'язків, які лежать в основі вироблення умовних рефлексів.
Аналіз подразнень починається у рецепторах, продовжується у нижчих відділах центральної нервової системи і закінчується у корі півкуль головного мозку.
Утворення простого умовного рефлексу містить у собі елементи аналізу і синтезу. Про це свідчить той факт, що умовний рефлекс удосконалюється, переходячи зі стадії генералізації до стадії спеціалізації. Наприклад, молоді щенята підходять на оклик не тільки до господарів, а й сторонніх людей, а потім вчаться слухати тільки своїх господарів. Таким чином, стадія генералізації характеризується узагальненням реакцій на схожі подразники, а стадія спеціалізації - виділенням основного сигналу як єдиного.
У природних умовах діють, зазвичай, не поодинокі подразники, а їхні комплекси, аналіз і синтез яких визначають характер реакцій. Незмінний стереотипний порядок дії подразників називають зовнішнім стереотипом. Унаслідок багаторазового повторення системи подразників у певному порядку фіксується послідовна зміна функціональних станів нервових центрів, синтезується в єдине ціле, у цілісну систему рефлексів. Така зафіксована послідовність процесів збудження і гальмування, що виникають у мозку, називається динамічним стереотипом. Динамічний стереотип - це фіксована система з умовних і безумовних рефлексів, які об'єднані в єдиний функціональний комплекс, утворений під впливом стереотипних змін зовнішнього і внутрішнього середовища.
Розрізняють простий ритмічний стереотип, до складу якого входить кілька позитивних і негативних умовних рефлексів (++-+-++); ритміко-мозаїчний, який складається з регулярного поєднання позитивних і негативних умовних рефлексів (+-+-+-+-+), а також стереотип стереотипів, який лежить в основі життєвих поведінкових реакцій людини і тварин та праці людини.
Процес утворення динамічних стереотипів є складним, але вони стають міцними. Внаслідок зміни зовнішнього стереотипу починає змінюватись і система умовних рефлексів, тобто переробляється динамічний стереотип. Переробленім динамічного стереотипу є складним, іноді воно стає непосильним, тому можуть виникнути функціональні розлади вищої нервової діяльності.
8.6. Типи вищої нервової діяльності людини і тварин
Лікарі античного світу (Гіппократ, Гален) звернули увагу на індивідуальні відмінності темпераменту людей і виділили чотири його типи залежно від складу "життєвих соків". Якщо в організмі людини переважає "гаряча" кров (sangvis), то у її поведінці виявляються риси сангвініка - енергія, впертість, рішучість. Якщо "гарячу" кров охолоджує "надлишковий слиз" (phlegma), це зумовлює флегматичний характер, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях, "їдка" жовта жовч (сhole) спричинює запальність і неврівноваженість холерика. Чорна "зіпсована" жовч (melan chole) визначає характер в'ялого меланхоліка.
Майже до XVIII століття пов'язували темперамент з будовою та функціями кровоносної системи. Пробували пояснювати (Кречмер, 1924) залежність відмінностей у характері людей від особливостей складу їхнього тіла.
Тільки І.П.Павлов науково обґрунтував індивідуальні відмінності характеру людей у вченні про типи вищої нервової діяльності. Дослідження умовних рефлексів показало, що в одних собак вони виробляються швидко і стають міцними, а у інших тяжко виробляються і легко згасають. Отже, умовнорефлекторна діяльність залежить від індивідуальних особливостей нервової системи.
Сукупність властивостей, які визначаються генетично і попереднім життєвим досвідом, називають типом вищої нервової діяльності. Від типу вищої нервової діяльності залежать швидкість утворення умовних рефлексів, їх величина та міцність, інтенсивність зовнішнього та внутрішнього гальмування.
Поділ вищої нервової діяльності людини і тварин на чотири типи І.П.Павлов здійснив за силою нервових процесів, їхньою врівноваженістю і рухливістю.
Сила нервових процесів означає здатність нервових клітин адекватно реагувати на сильні та дуже сильні подразники. Врівноваженість нервових процесів залежить від співвідношення між збудженням і гальмуванням, а рухливість – від швидкості переходу нервових клітин із стану збудження у стан гальмування і навпаки. За цими ознаками І.П.Павлов виділив три сильних (нестримний, жвавий, спокійний) і один слабкий типи вищої нервової діяльності. Сильні типи відрізняються врівноваженістю і рухливістю нервових процесів.
Нестримний тип, якому відповідає холеричний темперамент, має сильну, неврівноважену нервову систему з переважанням збудження над гальмуванням. Для характеристики цього типу не підходить таке поняття, як рухливість нервових процесів. Люди нестримного типу можуть багато зробити, вони не знають міри як у праці, так і стосунках між людьми, характеризуються запальністю.
Жвавий тип, який відповідає темпераменту сангвініка, має сильну, врівноважену, рухливу нервову систему. Людина жвавого типу може долати труднощі (сила), характеризується самовладанням (урівноваженість), вміє швидко орієнтуватись у новій обстановці, перебудовує свої звички й уподобання (рухливість).
Спокійний тип (флегматик) має сильну, врівноважену, але інертну нервову систему. Люди, що належать до цього типу, характеризуються великою працездатністю, самовладанням і вмінням стримувати себе (врівноваженістю), проте у них спостерігається консерватизм, повільність прийняття рішень, особливо у раптових ситуаціях. Це свідчить про малу рухливість нервових процесів.
Слабкий тип, що відповідає темпераменту меланхоліка, характеризується загальною слабкістю нервових процесів. Для характеристики цього типу не підходять такі поняття, як урівноваженість і рухливість нервових процесів. Навіть під впливом помірних подразників розвивається позамежне гальмування. Для людей цього типу характерна нерішучість, нездатність наполягати на своєму. Меланхоліки легко піддаються волі інших людей, за незвичних умов панікують, життя їм видається важким, вони намагаються ізолюватися, уникають товариства, бояться відповідальності.
І.П.ІІавлов стверджував, що описані ним чотири типи вищої нервової діяльності у чистому вигляді рідко трапляються, а зустрічаються проміжні форми з переважанням властивостей того чи іншого типу.
Тип вищої нервової діяльності є природженим і змінити його повністю не можна. Проте І.П.Павлов довів можливість корекції окремих типологічних властивостей. Необхідно також зауважити, що тип вищої нервової діяльності не зумовлює соціальну повноцінність людини. Немає підстав вважати людей "різносортними", якщо вони відрізняються типом вищої нервової діяльності.