4. Особливості роботи юридичної служби при укладанні окремих видів господарських договорів

Найбільш розповсюдженим видом господарського договору договір купівлі-продажу. Тобто – це угода, за якою одна сторона зобов’язується передати майно у повне господарське використання чи оперативне управління іншій стороні, а інша сторона зобов’язується прийняти це майно і оплатити за нього належну суму коштів. Такий договір вважається укладеним якщо сторони погодились про передачу майна і сплату коштів. Відносини які виникають при підписанні та виконанні таких договорів регулюються ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України. Предметом договору купівлі продажу може бути рухоме або нерухоме майно, яке є в наявності продавця на момент підписання договорів, а також те, яке ще виготовлятиметься або буде придбане для наступного продажу продавцем. Суттєвою умовою договору є умова про предмет (його назва, якісні характеристики, кількість, ціна). Покупець стає власником майна в момент його передачі. Ухилення, продавця від передачі майна дає покупцю право вимагати такої передачі або розірвати угоду. Одночасно покупець може вимагати повернення збитків, які йому нанесені внаслідок затримання передачі майна, або розірвати таку угоду. Такі ж наслідки наступають при відмові покупця прийняти куплене майно, або його оплатити. У випадку виявлення неякісного майна відповідно до ст. 678 ЦК України покупець може пред’явити такі вимоги: пропорційно зменшити ціну, безплатно усунути недоліки товару; відшкодувати покупцеві збитки; відмовитися від виконання умов договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми; замінити товар.

Наказ Міністерства економіки України «Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами» від 19.04.2007 № 104, а саме п.31 зазначає, що у разі коли під час гарантійного терміну необхідно визначити причини втрати якості товару, господарюючий суб’єкт зобов’язаний у триденний термін з дня одержання письмової заяви від покупця направити цей товар на експертизу. Експертиза проводиться за рахунок господарюючого суб’єкта.

Закон встановлює відповідальність продавця перед покупцем в формі неустойки за порушення термінів усунення недоліків у товарі чи його заміні. У вказаних випадках з продавця вимагатиметься неустойка в розмірі одного відсотка від вартості товару за кожний день несвоєчасного усунення недоліків чи заміни. Якщо покупець внаслідок несвоєчасного усунення недоліків в товарі чи в його заміні втратив інтерес до виконання, він має право пред’явити продавцю іншу вимогу, яка витікає з продажу товару неналежної якості. Крім того, – він має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України покупець, має право заявити продавцю претензію з приводу незастережних недоліків проданої речі, на яку гарантійний термін відсутній, протягом року з дня передачі товару, а стосовно нерухомого майна – 3 роки з дня укладення договору купівлі-продажу.

Досить широко в діяльності господарюючих суб'єктів використовується договір поставки. Договір поставки – це договір, за яким одна сторона зобов'язується поставити певний вид продукції, а інша сторона її прийняти та оплатити належну суму коштів. В залежності від мети продажу і придбання, галузевої приналежності чи місця знаходження виділяють різновиди договору поставки: продукції чи товарів для державних, потреб; сільськогосподарської, техніки, пально-мастильних і інших матеріалів для підприємств сільськогосподарського комплексу; мобілізаційних ресурсів.

Для такого виду договорів характерне самостійне правове регулювання, а також підвищені вимоги відповідальності постачальника за недопостачання або перевищення терміну постачання.

Від договору купівлі-продажу договір поставки відрізняється двома основними ознаками: правовим статусом постачальника (за постачальника повинен виступати підприємець); метою продажу (продаж здійснюється виключно для використання у підприємницькій діяльності).

Оренда – це засноване на договорі платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. У разі відмови в укладенні договору оренди, а також неодержання відповіді у встановлений термін заінтересовані особи мають право звернутися за захистом своїх, інтересів до суду, господарського суду.

Істотними умовами договору оренди є:

об’єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань;

відновлення орендованого майна та умови його повернення;

виконання зобов’язань;

відповідальність сторін;

страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Звичайно, за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

У разі передачі спору на розгляд суду, господарського суду договір оренди вважається укладеним, з моменту набрання чинності рішенням, суду, господарського суду про укладення договору оренди і на умовах, зазначених у ньому.

Термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Згідно ст. 1.8 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. на орендаря покладаються наступні обов’язки: використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду, та виробляти продукцію в обсягах, необхідних для задоволення потреб регіону; використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню; вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Характерною особливістю таких договорів є те, що за користування об’єктом оренди орендар вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, а річна орендна плата за користування цілісним майновим комплексом підприємства, його структурним підрозділом не може перевищувати десяти відсотків вартості орендованого майна. У разі визначення орендаря на конкурсних засадах умовами конкурсу може бути передбачено більший розмір орендної плати.

Юридична служба повинна акцентувати увагу на строк внесення орендної плати, які визначаються у договорі.

Орендарям збиткових і низькорентабельних підприємств, а також об’єктів, що мають важливе соціальне значення, орендодавець може надавати пільги щодо орендної плати.

Орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі. Юридична служба повинна орієнтуватися в специфіці виробничої діяльності орендаря, оскільки орендна плата в такому випадку за згодою сторін може встановлюватись у натуральній або грошово-натуральній формі. Сторони за взаємною згодою можуть змінювати розмір орендної плати.

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо з незалежних від нього обставин змінилися умови господарювання, передбачені договором, або істотно погіршився стан об’єкта оренди.

Спори, що виникають у зв’язку із зміною орендної плати вирішуються відповідно до чинного законодавства.

Доречно зазначити, що орендар, у свою чергу, має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди, але. при цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Плата за суборенду цього майна не повинна перевищувати орендної плати орендаря. Щодо цілісних майнових комплексів, то передача їх у суборенду заборонена законом. Передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Орендареві належить право власності на виготовлену продукцію, в тому числі у незавершеному виробництві, та доход (прибуток), отриманий від орендованого майна, амортизації, відрахування на майно, що є власністю орендаря, а також на набуте орендарем відповідно до законодавства інше майно.

Амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар.

Амортизаційні відрахування на орендоване нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходить це майно.

Амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів.

Орендар має право за погодженням з орендодавцем, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву України відповідному орендодавцеві, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна.

У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, (його структурного підрозділу), нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п’ятиденний строк реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п’ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди.

Орендодавець протягом п’яти днів після закінчення терміну погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном, і органом Антимонопольного комітету України, а у випадках, коли заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом п’ятнадцяти днів після дати її реєстрації дає згоду або відмовляє в укладенні договору оренди майна і. повідомляє про це заявника.

У передачі в оренду об’єктів може бути відмовлено, в таких випадках:

– якщо було прийнято рішення про приватизацію цих об’єктів; об’єкт включено до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади;

– орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на виділення структурного підрозділу підприємства;з інших підстав, передбачених законами;

– орендодавець прийняв рішення про укладення договору оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією.

Юридична служба поинна зосереджувати увагу на тому, що однією з договірних форм втілення фінансово-кредитних механізмів є кредитний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсульним, двостороннім і відплатним.

Аналізуючи сутність кредитного договору, можна дійти висновку, що значна кількість ознак цього договору тотожна ознакам договору позики. Більш того, набула поширення думка, що кредитний договір є різновидом договору позики, частковим підтвердженням чому може слугувати і позиція законодавця, закріплена, зокрема, у ч. 2 ст. 1054 ЦК, згідно з якою до відносин за кредитним договором застосовуються положення про договір позики, якщо інше не встановлене спеціальними нормами і не випливає із суті кредитного договору. Однією з суттєвих відмінностей між договорами позики і кредиту є те, що останній, на відміну від першого, є не реальним, а консенсуальним договором. Тобто, кредитний договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Внаслідок чого, передання грошових коштів (кредиту) кредитором позичальнику є виконанням кредитором свого вже існуючого договірного обов’язку. У випадку ж невиконання ним цього обов’язку, позичальник за кредитним договором може вимагати виконання (надання кредиту в обумовлених розмірах та умовах) у примусовому порядку. Протилежна ситуація притаманна договору позики, який є реальним, а тому позичальник за цим договором не може примусити позикодавця передати йому предмет позики у зв’язку з відсутністю до моменту передачі останнього самого договору (ст. 1046 ЦК).

Доречно зазначити, що на відміну від договору позики, кредитний договір є двостороннім договором, оскільки правами та обов’язками наділені обидві його сторони (ч. 4 ст. 626 ЦК).

Оскільки кредитування шляхом укладення кредитних договорів вважається підприємницькою діяльністю різноманітних фінансових установ, то іманентною рисою цього договору є його відплатність. Тобто наявність у позичальника обов’язку сплатити на користь кредитора проценти за користування наданими грошовими коштами (кредитом).

Незважаючи на ту обставину, що ч. 2 ст. 1054 ЦК передбачає можливість застосування до врегулювання договірних кредитних відносин положень § 1 гл.71.ЦК, що регламентує відносини з договору позики, значна частина цих норм не може бути застосована, оскільки ці положення суперечать сутності кредитного договору. Так, відрізняються предмет та момент укладення кредитного договору (ч. 1 ст. 1054 ЦК), встановлюються імперативна вимога стосовно дотримання письмової форми кредитного договору (ст. 1055 ЦК), підстави для відмови у наданні (ч. 1,3 ст. 1056 ЦК) та одержання кредиту (ч. 2 ст. 1056 ЦК).

Як такі, що суперечать сутності кредитного договору, не можуть застосовуватися до його регулювання також наступні положення § 1 гл. 71 ЦК: щодо розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання грошей (ч. 2 ст. 1047 ЦК), безпроцентності позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК), дострокового повернення безпроцентної позики (ч. 2 ст. 1049 ЦК) тощо. Інші положення § 1 гл.71 ЦК можливо застосовувати до регулювання кредитних відносин.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України, окрім поняття «кредитний, договір», зустрічаються також поняття: «фінансовий кредит», «банківський кредит», «іпотечний кредит», «комерційний кредит», «товарний кредит».

Під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, та під процент (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Така ж сама сутність понять банківського та іпотечного кредиту, під якими відповідно розуміється кредит, наданий банком, та звичайний кредитний договір, у якості забезпечення виконання якого слугує договір застави об’єкта нерухомості (тобто іпотека – ст. 1 Закону від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»).

Інше змістовне навантаження мають поняття комерційного та товарного кредиту, які фактично являють не спеціальну діяльність фінансових установ, спрямовану на отримання прибутку, а особливості договірного співробітництва учасників цивільних відносин, при яких одна із сторін договору купівлі-продажу, поставки, підряду, тощо з тих чи інших міркувань (партнерства, звичаїв ділового обороту і т.п.) після сплати авансу, передачі.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України договір, поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Предметом договору є визначені родовими ознаками продукція чи вироби з точним найменуванням і технічними умовами. Термін договору поставки визначається ст. 267 Господарського кодексу України: до року або визначений безпосередньо угодою сторін. Якість товару засвідчується постачальником належними товаросупровідними документами, якщо інше не передбачається договором. Відповідно до ст. 268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів низької якості покупець має право відмовитися від їх прийняття та оплати і вимагати повернення перерахованих коштів. Товари повинні поставлятись комплектно згідно з вимогами стандартів, технічних умов або прейскурантів. Якщо комплектність не визначена такими документами, то вона визначається договором. Згідно зі ст. 270 Господарського кодексу України у разі поставки некомплектних виробів постачальник на вимогу одержувача повинен у 20-ти денний термін після одержання вимоги доукомплектувати товар. Договір поставки укладається у письмовій формі. Сторони можуть укласти такий договір на тривалий період. Для цього використовується такий спосіб укладення договору, як складання його у вигляді одного документа, де вказуються умови договору, передбачені в специфікації (асортимент, кількість і ціна товару), що є невід’ємною частиною договору. Зміни або одностороннє припинення договору поставки неможливе. В той же час є окремі винятком: при порушенні умов покупець може в односторонньому порядку повністю або частково відмовитися від виконання договору; при неодноразовій поставці неякісного товару; при неодноразовій затримці у поставці товару; періодичне порушення якості товару.

В той же час практика підтверджує неможливість одностороннього припинення договору при згаданих порушеннях умов договору з боку постачальника при незначних порушеннях. Одна із сторін договору постачання має право визначати розмір неустойки, штрафу чи пені за порушення тих чи інших умов договору. При ньому сторони можуть збільшити або зменшити розмір санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань, які встановлені Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України недопоставлена постачальником: продукція повинна бути поставлена в обумовлений термін. Бажано знати, що покупець має право, повідомивши постачальника, відмовитись від прийняття продукції, постачання якої прострочено, якщо договором передбачено інше. Згідно з положенням згаданої вище статті Цивільного кодексу України продукція повинна поставлятись в асортименті, який передбачено договором. За недопоставки окремих видів продукції постачальник сплачує неустойку. Статтею 258 Цивільного кодексу України терміни позовної давності за невиявлені недоліки у поставленій продукції становлять 1 рік з дня встановлення покупцем недоліків в отриманій продукції.

Важливе місце в діяльності суб’єктів господарювання відіграє договір перевезення вантажів, основні положення якого визначаються ст. 307 Господарського кодексу України. Договір перевезення – це договір, за яким одна сторона зобов’язується доставити переданий їй постачальником вантаж у пункт призначення і передати його отримувачу чи уповноваженій їй особі, а отримувач зобов’язаний сплатити за перевезення вантажу установлену суму коштів. Договір перевезення вважається укладеним в момент передачі вантажу транспортній організації для доставки. Вид договору перевезення визначається тим видом транспорту, яким перевозиться даний вантаж. Порядок укладення договорів перевезення вантажів регулюється транспортними умовами і кодексами, а також Правилами перевезення вантажів, які діють на кожному виді транспорту. Залежно від виду транспорту, яким перевозяться вантажі, укладаються наступні види договорів: довгострокові (для перевезення вантажів залізничним і морським транспортом); навігаційні (для перевезення вантажів навігаційним транспортом);спеціальні (для перевезення вантажів повітряним транспортом);річні (для перевезення вантажів автомобільним транспортом).

Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, статутами або правилами перевезення. Згідно зі ст. 309 Господарського кодексу України вантажовідправник має право одержати назад зданий вантаж до його відправлення і замінити його одержувача. Важливою умовою договору найму транспортного засобу є укладання його лише у письмовій формі.