2. Правові засади забезпечення якості продукції та товарів

Одним із основних конституційних прав громадянина відповідно до ст. 50 Конституції України є право споживачів на придбання товарів належної якості. Кожен має право на безпечне життя, здоров’я довкілля і відшкодування завданої шкоди здоров’ю та життю. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації, про стан довкілля, якість харчових продуктів, предметів побуту, а також право на її поширення і така інформація не може бути ніким засекречена. Згідно ст. 673 ЦК продавець повинен передати покупцеві товар, а якість такого товару повинна відповідати умовам договору купівлі-продажу. Якщо у договорі відсутні умови щодо якості товару, продавець зобов’язаний передати покупцеві товар, який повинен використовуватися споживачем. Якщо продавець при укладанні такого договору був повідомленим покупцем про конкретну мету придбання товару, то продавець повинен передати покупцеві товар, який придатний для використання з цією метою.

Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, то продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає всім вимогам. Якщо продавець і покупець домовилися про передачу товару підвищеної якості порівняно з вимогами встановленими законом, то в такому випадку відбувається заохочення товаровиробника якісно виробленої продукції.

Зазначимо, що якість – це сукупність властивих характеристик продукції, послуг, які надаються цим властивостям, можливості задовольнити обумовлені потреби, що передбачені стандартами. Система якості повинна відображати саме впевненість у її використанні протягом тривалого часу без наявних недоліків.

Продавці не завжди дотримуються вимог і таким чином впливають на заохочення виробника. Найважливішим критерієм якості продукції є її корисність і можливість задовольнити відповідні потреби людей. Якість продукції відображається в державних стандартах, а також нормах і правилах стосовно виготовлення даної продукції. Відповідно до Закону України «Про якість безпеки харчової продукції і продовольчої сировини» встановлюються правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення. Цей закон визначає основні засади державної політики, щодо забезпечення якості харчових продуктів та продовольчої сировини, а також пріоритетність збереження і зміцнення здоров’я людини; створення гарантій для безпеки здоров’я людини під час їх виготовлення, перевезення, зберігання, реалізації, а також державний контроль та нагляд за їх виробництвом, переробкою.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено право споживачів на належну якість товарів, робіт, послуг і доступної інформації про належну якість. Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про захист прав споживачів» держава повинна забезпечити не лише створення інформаційної системи прийнятих товарів, але визначити необхідні вимоги, які повинні відповідати цим товарам. В Україні створена система, яка забезпечує якість продукції в умовах ринкової економіки. Ці питання регулюються на законодавчому рівні, а саме законами про стандартизацію і сертифікацію, про метрологію і метрологічну діяльність. Зокрема, в Законі України «Про стандартизацію» дається чітке визначення що таке стандартизація – це така діяльність, що полягає у встановлені положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних або можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня порядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів, послуг їх функціонального призначення, усуненні бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Закон регулює відносини, які пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосування її результатів і поширюється на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності, а також органів державної влади та відповідних державних органів. Об’єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги, матеріали, системи, методи та функції діяльності. Існують державні стандарти та міждержавні стандарти.

Державні стандарти розробляються і встановлюються на продукцію міжгалузевого призначення, а також для продукції населення народного господарства. Вони повинні бути якісними, відповідати безпеці для життя і здоров’я населення. Галузеві стандарти розробляються на продукцію у разі відсутності державних стандартів, а технічні умови містять вимоги, які регулюють відносини між постачальником виробником і споживачем, тобто замовником. Стандарти підприємства розробляються на продукцію, яка виробляється лише на конкретному підприємстві. Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає такі стандарти, вони поділяються на: національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, які схвалені або прийнятті центральним органом виконавчої влади.