Тема: Речові права на чуже майно та їх види.

План

1. Речові права на чуже майно та їх види.

1. Поняття сервітуту, його встановлення, зміст і припинення.

2. Право користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб.

Самостійна робота

• Право користування чужою земельною ділянкою для забудови

(суперфіцій).

Література

• Цивільний кодекс України.

• Заїка Ю. О. Цивільне право України. Загальна частина. - К., 2008.

• Науково-практичний коментар Цивільного кодексу УкраїниЛ за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця - К., 2011.

• Цивільне право України: В 2-х томах. : Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. - X.: ТОВ "Одіссей", 2008

1. Речові права на чуже майно та їх види.

Важливим речовим правом є право на чужі речі. У цьому випадку право власності належить одній особі, в той час як інша особа має на те саме майно таке ж (безпосереднє) речове право, тільки вужче за змістом.

Отже, права на чужі речі — це самостійні (але похідні від права власності) речові права, які надають особі, котра їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у встановлених межах.

> Для прав на чужі речі характерні такі ознаки:

1. похідний від права власності характер;

2. абсолютний характер таких прав;

3. слідування "права за речами" (тобто, право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без неї не існує. Зміна власника не є підставою для припинення суміжних речових прав);

4. надання суб'єкту суміжного речового права переваги щодо суб'єктів зобов'язального права у реалізації права користування майном;

5) абсолютний захист прав на чужі речі. Права та інтереси особи, яка має речове

право на чуже майно, захищаються в тому ж порядку (в тому числі й від власника майна), що й права власника цієї речі (ст. 396 ЦК).

Права на чужі речі із деякими застереженнями можна розділити на 2 групи:

1. права користування чужими речами. Це, в основному, сервітути, які можуть бути особистими (персональними) і майновими (предіальними).

2. права розпорядження чужими речами. До них належить застава, зокрема, іпотека. Суть цього права в тому, що кредитор у випадку невиконання зобов'язання має право реалізації заставленого майна (чужої речі) для задоволення своїх майнових інтересів. Наприклад, іпотека — застава нерухомості — є правом на чуже майно, оскільки, хоча воно і залишається у власності боржника, кредитор-заставодержатель може витребувати його від будь-якої особи для того, щоб продати та захистити свої інтереси.

Досить детально права на чужі речі врегульовані у ЦК. Зокрема, з прав на чужі речі передбачаються такі інститути, як право користування чужим майном (сервітути), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфі- тевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а також право володіння.

. Поняття сервітуту, його встановлення, зміст і припинення.

Отже, сервітут — це право обмеженого користування чужими речами (майном) з певною метою і в установлених межах. Призначення сервітуту — дозволити суб'єкту сервітутного права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут.

Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на цю річ (сервітуарій). Володільцем у цьому випадку визнається особа, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом, за наявності відповідних повноважень від власника. Спеціальне правило міститься в законодавстві стосовно такого об'єкту сервітуту, як земельна ділянка: згідно зі ст. 100 ЗК

сервітут на земельну ділянку встановлюється виключно за домовленістю між власниками

2

земельних ділянок або за рішенням суду. Щодо іншого нерухомого майна, зобов'язаною особою може бути як власник, так і будь-який законний володілець цього майна.

Об'єктом сервітуту є нерухомість, яка належить на праві власності іншій (не тій, що претендує на сервітут) особі.

Згідно зі ст. 401 ЦК сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може також належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Отже ЦК визнає існування 2 видів сервітутів — земельних (або предіальних) та особистих (персональних).