Прототипні референти червоного

Реакція	Мова
	укр.	рос.	біл.	бол.
1	2	3	4	5
колір	13,4%	цвет – 13,4%	колер – 12,3%	цвят – 10%
прапор	12%	флаг – 11,6%	сцяг – 41,3%, флаг – 3,3%	знаме – 1,4%, флаг – 0,5%
кров	8%	кровь – 3,2%,	кроў – 4,7%, кровь – 0,6%	кръв – 11,7%
мак	5,7%	мак – 1,8%	—	мак – 0,7%
помідор	4,4%	помидор – 6,1%	памідор – 0,5%	домат – 3,1%
вогонь	3,1%	огонь, фонарь – 1,3%	агонь – 1,7%	огън – 2,2%, пламък – 1%
галстук	1,2%	галстук – 0,5%	гальштук – 0,2%	връзка – 0,2%
перець	1%	перец – 2,7%	—	пипер – 1%
яблуко	1%	яблуко – 0,5%	яблык – 1,2%	ябълка – 0,3%

Поляки у чотири рази рідше, ніж, зокрема, росіяни визнають червоний символом комунізму, 7,1 % польських асоціацій пов’язує цей колір з коханням і сексом [365, c. 287].

Результати асоціативних експериментів свідчать, що в дослід­жуваних мовних картинах світу з червоним мовці пов’язують низку референтів (САС, с. 132, 133), які подано у табл.

Асоціативні реакції на стимул червоний

Реакція	Мова
	укр.	рос.	біл.	бол.
1	2	3	4	5
сором	1,3%	стыд,	сорам – 0,3%,	срам – 0,5%
		стыдно – 0,2%	срам – 0,1%, стыд – 0,1%
любов	0,8%	любовь – 0,5%	—	—
життя	0,4%	жизнь – 0,2%	—	живот – 0,2%
радість	0,4%	радость – 0,2%	радасць – 0,1%	—
гордість	0,2%	—	—	—
злість	0,2%	злиться – 0,2%, нервный 0,2%	зло – 0,1%, агрэсія – 0,1%, ярость – 0,1%	агресия – 0,7%, яд – 0,3%, ярост – 0,3%
гарний	0,2%	красивый – 1,2%, прекрасный – 0,3%, прекрасно – 0,2%	прыгожы – 0,6%	красив – 0,7%
кохання	0,2%	—	каханне– 0,1%	—
—	—	глупость – 0,2%	—	—
—	—	опасность – 0,2%	—	опастност – 0,5%
—	—	сильный – 0,2%	—	силен – 0,2%
—	—	страшно, страшный – 0,2%	—	—
—	—	—	сум – 0,3%	—
—	—	—	вялікі – 0,1%	величие – 0,2%
—	—	—	—	страст – 1,4%
—	—	—	—	еротика – 0,2%
—	—	—	—	отместване – 0,2%

Як реальний об'єкт нам дані жива мова та письмові тексти. Але як предмет вивчення ми завжди маємо справу з деякими дослідницькими конструкціями. Будь-яка подібна конструкція передбачає (іноді в неявному вигляді) теоретичні припущення про те, які аспекти та феномени вважаються важливими, цінними для вивчення, і які методи вважаються адекватними для досягнення цілей дослідження. Ні ціннісні орієнтації, ні методологія не виникають на порожньому місці. Ще більшою мірою це стосується дослідницьких програм, які при будь-якому рівні новизни неминуче слідують загальнонауковому принципові наступності.

Дослідницькі програми психолінгвістики значною мірою визначаються тим, які наукові напрямки в той чи інший період виявлялися еталонними або суміжними не тільки для лінгвістики і психології, але і взагалі для наук гуманітарного циклу. Важливо при цьому, що відношення «еталону» і «суміжності» мають сенс тільки за їх чіткої прив'язки до певного історичного періоду: відповідні відношення й оцінки змінюються залежно від того, яка загалом карта науки і стиль наукового пізнання в цей часовий відрізок. Для психології в період її становлення еталоном науковості була фізика з її пафосом експериментального дослідження, завдяки чому вся духовна феноменологія, що не піддається експериментальному аналізу, виявилася відданою філософії. Для структурної лінгвістики, яка понад усе цінувала строгість і формалізацію викладу, еталонними були математика та математична логіка. Своєю чергою, для психолінгвістики до середини 1970-х років саме експериментальна психологія (як вона склалася до середини 20 ст.) залишалася безумовним еталоном і найближчою суміжною наукою. При цьому сама психолінгвістика (у всякому разі в її європейському варіанті) вважалася напрямком саме лінгвістики, а не психології (хоча насправді з цим згодні далеко не всі).

Той факт, що задача вивчення мови як феномену психіки мовця індивіда переводить дослідника в ділянку принципово іншої природи, ніж фізичний космос, був усвідомлений досить пізно. Рефлексія з приводу того, що сфера «живого» космосу незрівнянно складніша за космос фізичний, а психічні процеси невіддільні від духовної феноменології, розумів не багато хто, з дослідників, а в лінгвістичному середовищі так і не набула особливої популярності. Звідси розрив між психолінгвістичними теоріями, націленими на опис того, як ми говоримо і розуміємо мову, і за необхідності спрощеними спробами експериментальної верифікації цих теорій. Подібний розрив особливо характерний для американської психолінгвістики з її постійним прагненням знайти експериментальні аналоги для основних понять формальних теорій Н. Хомського, що, за словами самого Хомського, «було б спокусливо, але абсолютно абсурдно».

Психолінгвістика (psycholinguistics; Psycholinguistik; psycholinguistique) - наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних і лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психологічної діяльності суб'єкта із засвоєння та використання системи мови (langue) як організованої і автономної системи [Caron 1983, с.16], [Caron 1989, с.24] (за [Fodor, Bever, Garrett 1974: xvii], те саме, що експериментальний менталізм). У фокусі уваги Психолінгвістики - індивід у комунікації [Ch.Baylon 1991, с.9].

Психолінгвістика як наукова дисципліна відносно недавно набула респектабельного інституційного статусу. Офіційне проголошення нової дисципліни відбулося у 1954 р. актом опублікування збірки наукових досліджень під загальною назвою «Psycholinguistics. A survey of theory and research problems» «Психолінгвістика: огляд теорії та методи дослідження», за редакцією Ч. Осгуда та Т. Сінбеока, які згодом стали отцями психолінгвістики. У центрі уваги психолінгвістичних досліджень перебувають процеси мовленнєутворення та сприйняття, а також зосвоєння мови дитиною. Іншими словами, якщо лінгвістів в парі «людина – мова» більше цікавть «людська мова», то психолінгвістів – «людина, що говорить природною мовою».

Основні методи психолінгвістичного дослідження – асоціативний експеримент, метод семантичного диференціалу Ч. Осгуда – запозичено з психології чи засновано на чисто психологічних категоріях. Окремі психологічні експерименти широко застосовуються в лінгвістиці. Так, без вільного асоціативного експерименту неможна укласти асоціативні словники. Метока асоціативного експерименту полягає в тому, що особі пропонують список слів-стимулів, на кожне з яких вона має, не задумуючись, написати чи висловити будь-яке слово-реакцію, яке спало на думку. Узагальнені результати такого експерименту можна покласти в основу асоціативного словника.

Одне з основних положень психолінгвістики як когнітивної дисципліни полягає в такому: оброблення мови пов'язане з серією "обчислень" (computations), що відбуваються над ментальними репрезентаціями інформації, що надходить від органів чуттів (Дж.Фодор). Психолінгвістика – це спроба встановити тимчасові і структурні характеристики різних типів "обчислень" і репрезентацій, що беруть участь у мовному обробленні [Dijkstra 1990, с.11].

У завдання П. входить дослідження та моделювання:

- процесів планування мови [Gies 1993, с.21],

- механізмів, що з'єднують воєдино знання та використання мови - зокрема, процесів (алгоритмів) сприйняття і продукування мовлення [George 1989, с.92], когнітивних процесів, які взаємодіють із мовним знанням під час продукування та розуміння мови [Caramazza, McCloskey 1982, с. 71], [Tanenhaus 1988, с.1-4];

- форми мовного знання, що лежить в основі використання мови індивідами [Caramazza, McCloskey 1982, с.71],

- механізмів засвоєння мови під час розвитку дитини [Tanenhaus 1988, с.1-4] (психолінгвістика розвитку - developmental psycholinguistics); див. когнітивний розвиток та освоєння мови.

Психолінгвістика займається не тільки нормальними, але і патологічними станами типу афазії і шизофренії, що дозволяє виділити найістотніші властивості побудови мови загалом. При цьому спираються на методологічне положення, висловлене ще І. П. Павловим, що патологія роз'єднує суті, які в нормі злиті і недоступні для прямого дослідження [Dascal et al. 1981, С.64].

Психолінгвістика, як і психологія мови, розглядає власне дискурсивну діяльність, залишаючи осторонь механізм мови з його абстрактними та статичними структурами. Головними об'єктами психолінгвістики, за [Farmini 1981, с.55], є: функціонування мови, продукування і репродукування дискурсу і тексту, риторика, стилістика, практика перекладу і викладання мови.

Появу психолінгвістики пояснюють:

1. Розвитком спеціалізації в описі психології мови. Співпраця лінгвістики з психологією зародилося давно, ще в працях з експериментальної психології В. Вундта (докладніше про історію психолінгвістики див. [Oksaar 1983, с.291-294]. Тільки в результаті розвитку психології як (відносно) точної науки, в кінці 1940 -х рр.., встановилися настільки тісні відносини між психологією та лінгвістикою під час опрацювання накопиченого матеріалу, що можна стало говорити про народження нової дисципліни, названої психолінгвістикою [Slama-Cazacu 1983a: 306]. У 1950-і рр.. поширився сам термін психолінгвістика, що позначав одну з дисциплін, яка займається людської комунікацією, а саме, безпосередньо декодуванням і кодуванням, які співвідносять стан повідомлення зі станами спілкування [Osgood, Sebeok eds. 1965, с.4]. У 1960-70-ті рр.. ми знаходимо лише стилістичні варіанти цієї характеристики. Психолінгвістика займалася психологічними процесами, пов'язаними із засвоєнням, продукуванням і розумінням мови [Fodor, Jenkins, Saporta 1967, с.161], досліджувала природу мовного виконання, на противагу формальному вивчення мови як деякої абстрактної системи [ Blumenthal 1974, с.1105] або дослідженню процесів продукування та розуміння висловлювань (ibid, p.1071). Оскільки в Європі психологія мовлення ("психологія мови") зародилася досить давно (особливо див. [Bühler 1934]), психолінгвістику вважали частиною загального такого дослідження, пор. [Hörmann 1966] (де не розмежовуються поняття Sprachpsychologie і Psycholinguistik; в роботі [Hörmann 1979, с.8] вказується, що психолінгвістика - деяка підготовча стадія до побудови більш широкої психології мови, Sprachpsychologie).

2. Загальнометодичними факторами [Škiljan 1989, с.351]. П. була реакцією на структуралізм, прагненням спростувати думку, що структури в основі своїй незмінні. Саме в працях соціолінгвістів і психолінгвістов демонструється порушення рівноваги мовних структур, як в індивідуальному, так і в колективному аспектах.

Але контекст і сама діяльність в галузі психолінгвістики також змінилися за період 1950-80-х рр., особливо коли з'явилися нейролінгвістика, патолінгвістіка, педолінгвістіка тощо. Спостерігається і зростання психолінгвістики вглиб: є теоретична психолінгвістика, прикладна психолінгвістики і психолінгвістика розвитку (developmental psycholinguistics).

За [Titone 1983, с.274], [Caron 1989, с.24], [Prideaux, Baker 1986, с.1-14], за період 1950-90-х рр.. психолінгвістика розвивалася так:

1. На початку 1950-х рр.. психолінгвістика досліджувала процеси кодування і декодування повідомлень. Першим узагальненням результатів у цій галузі була книга [Miller 1951] (огляд її див. [Rubenstein 1951]), у якій розглядалися такі проблеми, як психологічна природа граматичних категорій, психологічне визначення слова та речення, походження мови, співвідношення між граматичної структурою і суспільним чинником. Про біхевіористському підході автора свідчили: опора на спостережуване (вилучення умоглядності), термінологія (типу код, повідомлення, шум, надмірність і особливо інформація), використання математичного апарату Вінера-Шеннона і спрямованість на експеримент. Погляд через призму зв'язку "стимул - реакція" і теорії інформації по'єднувалися з лінгвістичним підходом: на мову дивляться як на код (Осгуд і Себеок, Шеннон і т.д.). Структурно-таксономічне поняття мови поєднувалося з біхевіорістсько-емпіричним підходом до мовної поведінки (Блумфілд і Скіннер). У цей період спектр досліджень був дуже широкий, від природи психолінгвістичних одиниць (до них залучали фонеми і морфеми) та засвоєння мови - до використання мови та патології мови. Безперечним вважали, що мовна структура, семантика і культурні та соціологічні чинники відіграють вирішальну роль. Психолінгвістичний підхід до мовних явищ у ці роки був заснований [Saporta 1955, с.25] на двох загальних положеннях:

- Мова підпорядкована усім загальним законам благонабутої поведінки.

- Для встановлення цих законів та їх функціонування істотно розглянути відносну частотність явищ.

У 1950-1960-і рр. домінувало раціоналістське пояснення явищ мови в руслі генеративної лінгвістики в поєднанні з когнітівістськой (менталістською) інтерпретацією людської поведінки (Хомський, Міллер). Мова розглядалася як граматика, формальній моделі опису мови надавали статусу психологічної моделі. У цей час визнавали безсумнівним розрізнення мовної компетенції (competence) і виконання (performance) [Fodor, Fodor, Garrett 1975, с.516]; вважали, що мовні структури, що задаються граматикою, і насправді "обчислюються" тим, хто чує під час реального розуміння, цьому протидіють численні фактори "виконання", що не стосуються цієї граматики, див. [Carlson, Tanenhaus 1982, с.48]. Ідеї Хомського сформували психолінгвістику в трьох відносинах [Tanenhaus 1988, с.1-4]:

- Критика біхейвіористського трактування мови і погляди на цілі лінгвістичної теорії відіграли вирішальну роль у розвитку когнітивної науки;

- Формулювання Хомським питання про засвоєння мови як логічної проблеми;

- Трансформаційна модель лежала в основі експериментальної психолінгвістики.

Поширення отримали такі положення:

- Синтаксис відіграє центральну роль,

- Різняться компетенція та виконання (competence and performance),

- Дослідження того, як засвоюється мова, дає можливість осягнути мовні універсалії,

- Породжувальна граматика є центральним компонентом мовного опису, що пояснює розуміння і засвоєння мови.

Звідси випливала й "дериваційна теорія складності речення": існує пряме співвідношення між трансформаційними правилами, які беруть участь у деривації речення, і ментальними операціями, використовуваними носієм мови при реальному продукуванні та розумінні цього речення.