3. Теорія виключних прав

Теорія виключних прав полягає в тому, що автор твору, винахідник або інша особа, творчою працею якої створено корисну модель чи інші об’єкти, має виключне право користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності. Тобто в теорії виключних прав відсутня така правомочність власника, як володіння об’єктом П.І.В. Це видається обґрунтованим, оскільки дані об’єкти не належать до матеріального світу, їх не можна фізично утримувати у себе, їх існування опосередковується у певних носіях, але володіння останніми не можна вважати володінням власне об’єктом П.І.В., насамперед про це свідчить можливість тиражування (наприклад компакт-дисків з аудіо-візуальними творами). До числа країн, у яких теорія виключних прав закріплена в законодавчих актах, належать Австрія, Швейцарія, Греція, Бельгія та багато інших.

На відміну від правового поля інтелектуальної власності будь-якої іншої країни, на якому діють норми права лише однієї з існуючих теорій, на правовому полі інтелектуальної власності України одночасно діють два ці інститути права. На думку відомого адвоката професора Віктора Жукова, наявність такого суперечливого правового поля нагадує дорогу, на якій одночасно діють правила лівостороннього і правостороннього руху. Звісно, що при такому рухові неминучі аварії й жертви.

4. Опис винаходу

• Опис винаходу (ОВ) до патентів й авторських свідоцтв – основний вид патентного документа. Він є невід'ємним додатком до охоронного документа.

Опис винаходу складається з чотирьох основних частин:

1. бібліографічна частина – включає назву країни або патентного відомства, герб країни, найменування документа, номер охоронного документа, індекси МКІ, НКІ й УДК, дати (подачі заявки й публікації її в патентному бюлетені, видачі авторського свідоцтва або патенту тощо), а також прізвище автора (-ів), заявника й назву винаходу;

2. «формула винаходу», де стисло наводяться основні ознаки винаходу та його сутність;

3. текст винаходу – наводиться в тому випадку, коли не подається формула винаходу, розкривається новизна та суть описуваного технічного рішення;

4. креслення, схеми. Ця частина ілюструє й підтверджує винахід.

5. Набуття прав на торгівельну марку

Право інтелект. Власності на торг.марку не виникає в силу самого по собі факту першого його використання, так як це має місце н-д щодо комерційного найменування. Для набуття прав на торг. марку, вона має бути внесена компетентним державним органом до відповідного реєстру. А особі видається охоронний документ –свідоцтво. Порядок оформлення прав на торг.марку врегул. Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Правилами складання , подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, Положенням про Держ.реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг….Правова охорона надається не самій торгівельній марці як певному позначенню, а завжди із прив’язкою до певних видів товарів і послуг, для вирізнення яких ця торгівельна марка призначена. Володілець свідоцтва має виключне право забороняти використання позначення, тотожного зареєстрованій торговельній марці. Для позначення тих товарів і послуг, що охоплюються переліком товарів і послуг для яких цю ТМ зареєстровано. Виникнення права інт.влассн. на торг.марку не потребує реєстрації торг.марки та одержання свідоцтва у 2-х випадках: 1) Якщо ТМ має міжнародну реєстрацію 2) якщо ТМ визнана добре відомою. Система міжнародної реєстрації торговельних марок передбачає, що громадянин будь-якої держави-учасниці Мадридської угоди вправі забезпечити собі в інших державах-учасницях правову охорону торговельної марки, зареєстрованої в країні походження, шляхом подачі міжнародної заявки через відомство країни походження до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Для того, щоб міжнародна реєстрація надавала правову охорону торговельній марці на території України,заявник повинен спеціально вказати серед країн, де він хотів би одержати правову охорону, Україну. Другим випадком надання правової охорони торговельній марці без реєстрації є торгівельна марка,визнана у встановленому порядку добре відомою.

Умови та порядок видачі свідоцтвавстановлюються законом.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначаєтьсянаведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів іпослуг, якщо інше не встановлено законом.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельнумарку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленномузаконом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

6. Знак охорони суміжних прав

Надання правової охорони об'єкту суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Проте виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм та відеограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі — ®, імені (назви) особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Варіант 4

1) Загальні ознаки ПІВ.

Поняття І.В. має два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця на результат його інтелектуальної (творчої) діяльності. П.І.В (як ц-п інститут) – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей. Суб’єктивне П.І.В. – це право його суб’єкта на володіння (відповідно до пропрієтарної теорії), (виключні права творця на:) користування і розпорядження (теорія виключних прав – більше відповідає правовій природі І.В., проте в Україні співіснують обидві) належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності

Відносини щодо інтелектуальної власності складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності. Але ще й цього мало. Зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони відповідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.

Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріальної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у промисловий виріб тощо.

2) Співвідношення понять автор і суб’єкт авторського права?

1. Автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автором може бути тільки фізична особа. Автор — первинний суб'єкт авторського права. Автором вважається особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору. Якщо дійсним автором твору є особа, яка не зазначена на оригіналі або примірнику твору, вона повинна доказати своє авторство. Це так звана презумпція авторства.

Для визнання особи автором не має значення його вік або стан дієздатності. У малолітніх або недієздатних осіб, які створили твір, виникає право авторства. Майнові права на ці твори здійснюють від їхнього імені родичі та опікуни. Особи, дієздатність яких обмежена, здійснюють свої майнові права інтелектуальної власності тільки за згодою їхніх піклувальників. Особи віком від 14 до 18 років здійснюють свої права самостійно.

На рівні з громадянами України мають права іноземні громадяни та особи без громадянства.

Автором визнається лише особа, яка власною творчою працею створила об'єкт авторського права.

2. Суб'єктом авторського права може бути не тільки автор, а й інша особа. До цих осіб належать спадкоємці. У спадщину можуть перейти тільки майнові права, особисті немайнові права у спадщину не переходять.

Іншими суб'єктами авторського права є роботодавець і замовник. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору та за замовленням, належать автору твору. Деякі немайнові права на твір можуть належати роботодавцю та замовнику.

Майнові права на твір, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей твір, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, або замовнику, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Автор твору має можливість укласти договір про передання майнових прав на твір або про передання права використання твору. Особа, яка отримує майнові права на твір за договором, також є суб'єктом авторського права.