3. Банківські гарантії та поручительства. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банку.

Гарантії та поручительства — це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між будь-якими суб’єктами правовідносин.

Відмінності гарантії від поруки полягають у такому:

1. На відміну від поруки гарантія може бути односторонньою ци­вільно-правовою угодою, заснованою на волевиявленні однієї особи — гаранта.

2. Гарант несе субсидіарну (додаткову) відповідальність, тобто він повністю виконує зобов’язання, але лише за умови відсутності в основного боржника коштів, необхідних для належного виконання зобов’язання.

3. Оформлення гарантії договором не є обов’язковим, тоді як для поруки закон цього вимагає.

4. Якщо поручитель відповідає в тих самих межах, що й боржник, то гарант у договорі може обмежити свою відповідальність частиною зобов’язань боржника.

У ролі гаранта та поручителя може бути банк. У цьому разі говорять про банківську гарантію або поруку.

Банківські гарантії (поруки) можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитиву; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії (поручительства) можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа, укладення договору поруки), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).

Акцептування векселя полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом вексель за умови, що клієнт надасть банку грошове покриття до настання строку платежу за векселем

При авалюванні банк бере на себе відповідальність за виконання зобов’язання будь-якою зобов’язаною за векселем особою — акцептантом, векселедавцем, індосантом.

4. Трастові (довірчі) послуги.

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник, передає своє майно у розпорядження іншій особі — довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара.

Залежно від характеру розпорядження майном трастові послуги поділяються на:

• активні, коли майно, що перебуває у розпорядженні трастової компанії чи банку, може видозмінюватися, зокрема, шляхом його продажу, надання в позику або заставу без додаткової згоди довірителя;

• пасивні, коли майно не може бути використане довіреними особами без відповідної згоди довірителя.

За характером дій, які може здійснювати довірительний власник, розрізняють довірчі послуги, пов’язані з управлінням майна довірителя і не пов’язані з таким.

Довірча власність може виникнути у трьох випадках:

• у результаті волевиявлення довірителя майна;

• у результаті укладення угоди;

• згідно з законом або рішенням суду.

Трастові послуги на користь фізичних осіб, як правило, включають такі послуги:

1. Розпорядження спадщиною,

2. Управління майном згідно з договором або прижиттєвий траст.

3. Опікунство та забезпечення зберігання майна передбачає набір операцій, аналогічний управлінню майном.

4. Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) учиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала).

Трастові послуги, що надаються юридичним особам, як правило, включають:

• обслуговування облігаційної позики, що супроводжується передачею довіреній особі права розпорядження майном, яке слугує забезпеченням позики;

• агентські послуги;

• створення фондів погашення заборгованості, з яких, відповідно до умов договору, може здійснюватись погашення боргів, сплата відсотків, викуп облігацій; виплата дивідендів акціонерам тощо;

• тимчасове управління справами компанії у випадку її реорганізації чи ліквідації;

• послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам);

• розпорядження активами, включаючи управління нерухомістю як всередині країни, так і за кордоном;

• обслуговування працівників компанії. У цьому разі траст-від­діли надають послуги в інтересах працівників, здійснюючи управління фондами компаній, призначеними для виплати пенсій, різних винагород та допомог;

• інвестування коштів клієнта у визначені ним види активів;

• управління коштами благодійних фондів.