2 Микола Лисенко

Микола Лисенко

Композитор, основоположник української класичної музики, піаніст, педагог, хоровий диригент, громадський діяч.

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 10.03.1842 - 06.10.1912

Місце народження: с. Гриньки Кременчуцького повіту на Полтавщині

Біографія

Народився Микола Віталійович Лисенко 10 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту Полтавської області. Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське. Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М.Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю. Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М.Старицький, над М.Лисенком "...зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи з одного боку - французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку - українська мова... пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з "пейзанами", а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх. Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М.В.Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки". У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва. У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого - пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності. Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М.Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури. Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його. У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів. Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався. Музика не тільки вабила М.Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність. З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік - у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсакова. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність. На українському народному ґрунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери "Різдвяна ніч" і "Утоплена", оперу-сатиру "Енеїда", монументальну народну музичну драму "Тарас Бульба". Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році М.Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року - ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство "Київський Боян", головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був засновником і головою ради правління "Українського клубу" (1908 - 1911 рр.). Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: "Різдвяна ніч" (1873 р.), "Утоплена" (1883 р.), "Тарас Бульба" (1890 р.), "Наталка Полтавка" (1889 р.), "Енеїда" (1910 р.),"Ноктюрн" (1912 р.), дитячі опери "Коза-Дереза" (1888 р.), "Пан Коцький" (1891 р.), "Зима й Весна" (1892 р.). Микола Віталійович Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів "Кобзаря" Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури. Джерело: http://www.mincult.gov.ua/

XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що пов'язано з ростом національної свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід за польською та російською постає і українська національна композиторська школа.

Слід за українськими письменниками і поетами, професійні музиканти XIX ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів — кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в українській музиці з'являються перші симфонічні твори та камерно-інструментальні твори, серед їх авторів — І. М. Вітковський, А. І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби.

Діяльність аматорських і відкриття перших професійних театрів (Київ — 1803, Одеса — 1810), у яких ставилися музично-сценічні твори на національні сюжети, зіграли важливу роль у становленні української опери, першою з яких вважається «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського (1863). У Західній Україні в різних жанрах хорової та інструментальної (в тому числі симфонічної) музики працювали композитори М. М. Вербицький, С. І. Воробкевич, В. Г. Матюк (хори й ін.).

Микола Лисенко, 1842—1912

Основноположною для розвитку національної професійної музики стала різнобічна діяльність М. В. Лисенка, який створив класичні зразки творів у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика, хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів, в тому числі Т.Шевченка). Він же став організатором музичної школи в Києві (1904; з 1918 — Музично-драматичний інститут ім. Лисенка).

фрагменти композицій українських композиторів

М. Лисенко. «Боже Великий, Єдиний»опис файлу

М. Лисенко. Кантата «Б'ють пороги»опис файлу

М. Леонтович. «Щедрик»опис файлу

Послідовниками творчих принципів Лисенка стали М. М. Аркас, Б. В. Подгорецький, М. М. Колачевський, В. І. Сокальський, П. І. Сениця, І. І. Рачинський, К. Г. Стеценко, Я. С. Степовий, М. Д. Леонтович, Д. В. Січинський, Я. О. Лопатинський, С. Ф. Людкевич, О. І. Нижанківський та інші композитори.

П. І. Чайковський, 1840—1893

Широке поширення одержує хоровий рух, виникають хорові товариства «Торбан» (1870) і «Боян» (1891). Відкриваються вищі оперні театри у Києві (1867) та Львові (1900), Вищий музичний інститут у Львові, музичні школи при Російському музичному товаристві у Києві (1868), Харкові (1883), Одесі (1897) та інших містах.

Інтерес до української тематики та фольклору проявили і композитори, що працювали за межами України. Особливо слід відмітити творчість Петра Чайковського, що походив з відомого українського козацького роду «Чайків». Українські мелодії використані композитором у ряді творів, зокрема у Другій симфонії та Концерті для фортепіано з оркестром № 1, ряд творів написано на українські сюжети, зокрема опери «Мазепа» і «Черевички».

Українська тематика присутня також у творчості Ференца Ліста, що мандрував Україною в кінці 1840-х — це п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», а також симфонічна поема «Мазепа». Українські коріння має також Ігор Стравінський, значна частина його ранніх творів була написана в Устилузі на Волині.

Соломія Крушельницька, 1872—1952

М. Леонтович (1877—1921)

На початку XX століття всесвітню славу здобули плеяда українських виконавців. Це — співачка Соломія Крушельницька, О. Петрусенко, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М. Е. Менцинський, О. П. Мишуга, І. Паторжинський, Б. Гмиря піаніст Володимир Горовиць, хоровий диригент О. О. Кошиць, за межами України стали відомі хорові обробки М. Д. Леонтовича.

Початок звукозапису[ред. • ред. код]

Перші грамплатівки зі співом українською мовою були випущені у 1899 році фірмою «Еміль Берлінер» в Лондоні. Записи зроблені під час гастролей російського хору С. Медвєдєвої. Один запис мав назву «Чорнохмари», вірогідно, це був дует Оксани і Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм», інша платівка — пісня «Сонце низенько». На теперішній час ці записи невідомі. У 1900 році «Еміль Берлінер» записав ще сім українських платівок. У Львові у 1904—1905 роках зроблено записи українських пісень у виконанні Г. А. Крушельницької, а у 1909 році — Ф. М. Лопатинської.[4]

У 1908—1909 роках Лесею Українкою була організована етнографічна експедиція по Лівобережжю, до складу якої увійшли Ф. М. Колесса, О. Г. Сластіон та О. І. Бородай. Під час експедиції зроблені записи на фонограф пісень та дум у виконанні народних кобзарів. До 100-річчя Лесі Українки у 1971 році ці записи були відреставровані та випущені у вигляді платівки «Леся Українка з думою і піснею народа», на якій є й голос самої поетеси.[5]

В Києві у 1909—1911 роках працювала студія звукозапису «Інтернаціональ Екстра-Рекорд», серед перших записів якої (липень 1909) був П. І. Цесевич, вірогідно й інші українські виконавці (каталоги студії не зберіглися). Особливо цікаві 11 записів сопрано О. Д. Петляш у фортепіанному супроводі М. В. Лисенка. Три платівки з цієї серії були знайдені та нині знаходяться у фондах будинка-музею М. В. Лисенка, на них записані пісні «Гандзя» — «Лугом іду, коня веду», «Віють вітри» — «Карі очі» та «Ой казала мені мати» — «Не вернувся з походу». У Києві працювала тільки студія, а виготовлялися ці платівки в Берліні.[6]

З 1911 року в Києві працювала фірма грамзапису «Екстрафон», яка вперше на території України почала виготовляти грамплатівки на місці. Першими українськими платівками, виготовленими в Києві були записи хору М. А. Надєждинського з піснями «Гуляв чумак на риночку», «Ой, летіла горлиця», ²Ой, ходила дівчина, «Закувала та сива зозуля» та іншими, усього 7 пісень; тенору І. Є. Гриценко — «Сонце низенько», «У гаю, гаю» на слова Т. Г. Шевченка,« Дивлюсь я на небо та інші», усього 6 пісень; 6 пісень О. Д. Петляш. Ці записи зроблені були раніше, студією «Інтернаціональ Екстра-Рекорд». У 1912 році «Екстрафоном» випущені 10 українських пісень у виконанні хору Я. А. Шкредковського та Н. Нємчинова, 11 — у виконанні квартету Б. П. Гірняка; у 1914 році, до ювілею Т. Г. Шевченка — платівки з піснями на слова поета у виконанні Цесевича, Гриценка, Карлашова, Петляш та хору Надєждинського. Записані були такі твори, як «Реве та стогне Дніпр широкий...», «І широку долину...», «Якби мені черевички», «Огні горять, музика грає», «Тече вода в синє море», «Минали літа молодії».[6]

3 Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в сім'ї священика Амвросія Крушельницького. Дитинство її пройшло у селі Біла під Тернополем. Маленькою навчилася грати на фортепіано, а в десятирічному віці співала в хорі "Руської бесіди" у Тернополі.

У 1891-1893 роках навчалася у Львівській консерваторії, яку закінчила зі срібною медаллю та дипломом з відзнакою. 15 квітня 1893 року дебютує у Львівській опері в партії Леонори ("Фаворитка" Г.Доніцетті) та Сантуцци в опері "Сільська честь" П.Масканьї. Після знайомства з італійською співачкою Джеммою Беллінчоні, що перебувала у Львові на гастролях, Крушельницька їде у Мілан, де навчається з травня 1893 року в студії професорів Конті та Фаусти Креспі.

1894 року підписує контракт із Львівською оперою, співає в операх "Фауст", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Африканка", "Галька". Листується з письменниками Михайлом Павликом, Іваном Франком. З січня 1895 року співає у Львівській опері в "Манон Леско", згодом студіює у Відні у професора Генсбахера. Того ж року співає у Краківській опері. 1896 року здійснює гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті.

З листопада 1896 року по березень 1897 року Крушельницька у складі італійської трупи брала участь у тридцяти п'яти виступах в Одеському оперному театрі. 1897 року гастролює у Південній Америці, Бергамо, Пармі. 1898 року запрошена до Варшавського оперного театру, співає у Петербурзі, Коломиї, Бережанах. 1902 року - гастролі у Парижі. 1906 року - успішні гастролі в Буенос-Айресі та дебют у "Ла Скала" в Мілані в опері Р.Штрауса "Саломея" під диригуванням Артуро Тосканіні. 1908 року Соломія Крушельницька приїхала на гастролі в Єгипет з театральною трупою і з композитором Дж.Пуччіні, виступала в його опері "Мадам Баттерфляй". 1910 року Крушельницька одружується з італійським адвокатом, мером міста Віареджо Чезаре Річчоні.

1920 року востаннє виступила у театрі "Сан Карло" (м.Неаполь) в операх "Лорелея" та "Лоенгрін", відтоді займається концертною діяльністю. 1925 року бере участь у концерті на запрошення королеви Італії. У січні-травні 1928 року здійснює велике турне по США та Канаді. 1929 року відбувся прощальний концерт співачки в Академії Санта Цецілія у Римі. 28 вересня 1936 року помер Чезаре Річчоні.

1939 року співачка приїжджає на батьківщину, провідати рідних, але у зв'язку з початком другої світової війни залишається у Львові. Після вступу радянських військ терпить злигодні, байдужість влади. У той час починає хворіти, просить дозволу виїхати в Італію, де залишився її будинок, але їй не дозволяють. 1944 року нарешті дістає місце професора у Львівській консерваторії, а в 1946 її понизили до в.о. пофесора. 26 грудня 1949 року у Львові відбувся прощальний концерт 77-річної співачки для земляків. 1951 року їй присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. До кінця життя Соломія Крушельницька викладала у консерваторії.

Померла від раку горла 16 листопада 1952 року. Похована у Львові, на Личаківському кладовищі.

я Я́ківна Липко́вська (* 28 квітня (10 травня) 1884, село Бабин, нині Кельменецького району Чернівецької області — † 22 березня 1958, Бейрут, Ліван) — російська і українська співачка (колоратурне сопрано). У заміжжі — Маршнер.Зміст [сховати]

1 Біографія

1.1 У рідному селі

1.2 У Кам'янці-Подільському

1.3 У Петербурзі

2 Партії

3 Голос та артистизм

4 Примітки

5 Література

6 Посилання

Біографія[ред. • ред. код]

У рідному селі[ред. • ред. код]

Лідія Липковська народилася 28 квітня (10 травня за новим стилем) 1884 року на Буковині — в селі Бабин Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині Кельменецького району Чернівецької області) — в сім'ї сільського вчителя. У Лідії було троє сестер, четверо братів [1].

Тіткою Лідії була актриса Марія Заньковецька.

Згадуючи дитинство, Липковська писала [2]:«Дивно виглядає моє життя, що обставини, в яких я жила до 12 років, не сприяли розвитку мого музичного дарування. Але це не так. Глухе село Бабино на тихому Дністрі, скромна сім'я народного вчителя, відсутність будь-якого інструменту і якої би то не було музики, крім хорового співу, все це не могло сприяти розвитку і прояву мого обдарування. Проте ніхто не заважав мені співати мої народні пісні і мріяти вчитися співу. У родині не надавали тому серйозного значення і насміхалися над дівчиськом-оригіналкою, яке уявляло себе майбутньою співачкою і марило театром».

Липковська згадувала, що любила вийти на берег Дністра чи на галявину лісу і там досхочу віддаватися співу.

У Кам'янці-Подільському[ред. • ред. код]

Поворотним у житті 11-річної Лідії Липковської став переїзд до губернського міста Кам'янця-Подільського та вступ до місцевої жіночої гімназії. Липковська так передала свої перші враження від Кам'янця-Подільського: «Що було для мене великою радістю? Місто! Театр! Для мене, яка ніколи не бачила міста і театру, це було знадливим».