Основні напрями здійснення екологічного виховання молодших школярів

Майстерність вихователя яскраво проявляється в організації самостійної діяльності молодших школярів. Як спрямувати кожну дитину на корисну та цікаву гру, не подавляючи її активності та ініціативи? Як чергувати ігри і розподіляти молодших школярів у груповій кімнаті, на ділянці, щоб їм було зручно грати, не заважаючи один одному? Як подолати непорозуміння і конфлікти, які виникають між дітьми? Від уміння швидко вирішити ці питання залежить всебічне виховання молодших школярів, творчий розвиток кожної дитини.

У педагогіці існує багато методів і прийомів впливу на молодших школярів, вибір яких залежить від конкретної ситуації. Іноді вихователі при знайомстві з передовим педагогічним досвідом знаходять нові прийоми керівництва та оформлення ігрових зон і механічно переносять їх у свою роботу, не отримуючи при цьому бажаного результату.

Методичні прийоми приносять результат у тих випадках, якщо вихователь застосовує їх системно, враховує загальні тенденції психічного розвитку молодших школярів, закономірності діяльності, яка формується, якщо педагог добре знає і відчуває кожну дитину.

Розробки вчителів у даній проблемі йдуть у трьох напрямках.

Перший напрямок. Створюється зовсім новий курс, що не входить у природознавство. З цієї точки зору цікавий досвід Л.Н.Єрдакова. Він зазначає, що в наш час існує багато літератури для пізнання екології. „Сюди можна віднести будь-яку дитячу книгу, де в цікавій формі описане життя тварин. Такими є і частина казок, де діють персонажі із світу тварин.” Багато екологічних казок створено Б.Заходером. До числа екологічних можна віднести і оповідання В.Біанкі.

Взявши ці роздуми до уваги, Л.Н.Єрдаков придумав екологічні сюжети про пригоди Еколобка. Пригоди Еколобка – це своєрідний підручник з екології. За казковим сюжетом містяться чіткі правила екології.

Багато вчителів йдуть другим напрямком: посилюють екологічну спрямованість існуючих підручників природознавства. Наприклад, Є.О.Постнікова пропонує вводити схеми для показу взаємозв’язків у природі. Це виховує в учнів абстрактне мислення.

Однією з форм організації навчального процесу є екскурсія. Тому не дивно, що багато вчителів намагаються під час екскурсій дати дітям екологічні знання і прищепити норми екологічної поведінки. Наприклад, Л.М.Хафізова вважає, що „формування в учнів відповідального ставлення до природи – складний та довготривалий процес. Його результатом повинно бути не лише оволодіння певними знаннями та уміннями, а й розвиток емоційної чуйності, уміння і бажання захищати, покращувати, облагороджувати природне середовище”.

Існує і третій напрямок, у якому працюють учителі у справі екологічного виховання школярів. Це напрямок по створенню програм та підручників природознавства, відмінних від традиційних. У центрі уваги – взаємодія людини та природи. У таких підручниках розкриваються ідеї багатоманітності природи, екологічної цілісності природи, єдності природи та людини.

Таким чином, теоретична основа екологічного виховання ґрунтується на розв'язанні завдань у їх єдності: навчання, виховання та розвитку. Критерієм сформованості відповідального ставлення до оточуючого середовища є моральне піклування про майбутні покоління. Правильно використовуючи різні методи виховання, вчитель може сформувати екологічно грамотну та виховану особистість.

Як відомо, виховання тісно пов’язане з навчанням, тому виховання, основане на розкритті конкретних екологічних зв’язків, допоможе учням засвоювати правила та норми поведінки у природі. Останні, у свою чергу, будуть усвідомленими та осмисленими переконаннями кожного учня.