Петіторний захист.

Володіння захищалося засобами преті рських інтердиктів. Такий захист

називався володільницьким, чи інтердиктним. Його особливістю було те, що

вимагалося довести лише факти володіння і порушення володіння. При цьому

посилання на право не допускалось. Отже доводити правову підставу

володіння не вимагалось. Якщо доведення права у певної особи не вимагалося,

захист на ивався посесорним, а якщо вимагалося, то петиторним (наприклад,

захист права власності) Останній був складнішим, тут необхідно було

довести, звідки походить право певної особи. За петиторного захисту

обов'язок доведення був на стороні, яка стверджувала, що в неї є право

(позивач, стверджуючи наявність у нього права на спірну річ, повинен був це

довести).

Поняття і види позовів

У класичному римському праві позов є правом домагатися через суд того, що

тобі належить, тобто позов — це звернення до суду за захистом своїх

порушених прав. Під час дії формулярного процесу претор мав право давати

позов, виходячи з принципу добра, справедливості, а не з наявності норми

права. Була розроблена ціла система позовів. У преторських едиктах постійно

публікувалися формули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які

отримали правовий захист з боку претора. Такі позови були створені для

захисту від правопорушень основних приватноправових інститутів і приведені

до певної системи .Розглянемо найтиповіші з них.

Речові та особисті позови Якщо предметом спору є право на річ, то це —

речовий позов. Захист засобом речового позову називається абсолютним

захистом.

Коли предметом спору є певна дія, право вимагати виконання якої належить

позивачеві, — це особистий позов. Захист за допомогою особистого позову

дістав назву відносного захисту. Розрізнялися позови суворого права і

позови доброї совісті. Основна їх відмінність в тому, що при розгляді

позовів суворого права суддя керується буквою договору чи закону і не може

від цього відступити, навіть коли припустилися помилки. При розгляді

позовів доброї совісті суддя поглиблювався у зміст договору, в справжню

волю сторін, з'ясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні

договору, а не що було виражено в букві договору чи закону.

За обсягом і метою майнові позови поділялися на три види:

1 Позови для поновлення порушеного майнового права.

2. Штрафні позови, що мали на меті піддати відповідача певному приватному

покаранню — штрафу.

З Позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання

відповідача

Позови за аналогією. Відомий позов застосовується для подібного випадку.

Наприклад, відповідно до вже згадуваного закону Аквілія відповідач

зобов'язаний був відшкодувати заподіяну ним чужій речі шкоду за умови, що

їй заподіяна шкода іншою річчю — согроге согрог

Позови з фікцією. З розвитком господарського обороту виникали нові майнові

відносини, для як їх цивільне право не передбачало захисту. В таких

випадках претор надавав судовий захист новому відношенню, пропонуючи в

формулі судді допустити існування фактів, яких насправді не було, тобто

допустити фікцію і підвести під неї це нове відношення.

Кондикції. Припускалось, що кондикції — це абстрактні вимоги, що

грунтувались на нормах цивільного права. При цьому конкретна правова основа

кондикції не приводилась Чим відрізнялися кондикції від позовів — невідомо.