3. Створення міжнародних правил складання бібліографічного опису

У середині нашого століття як ніколи раніше зросла по­треба в активному обміні інформацією між установами різних країн. Але несхожість правил складання описів документів у різних країнах утруднювала такий обмін. Це поставило не­відкладне завдання створення єдиних міжнародних правил складання описів. У 1954 р. було створено робочу гру­пу для координації принципів книгоопису, яка, вивчивши інструкції з книгоопису багатьох країн, теоретичні праці, роз­робила міжнародні принципи книгоопису. У 1961 р. на Міжна­родній конференції з принципів каталогізації в Парижі було затверджено документ, у якому викладено ці принципи.

Вирішення принципових питань складання описів дало змогу робочій групі приступити до створення проектів міжна­родних стандартів з бібліографічного опису. Вона розробила проекти для складання описів книг – ІSВD (М) і бібліогра­фічних описів серійних видань – ІSВD (S).

Міжнародні стандарти сприяли впровадженню в практи­ку міжнародних систем обміну бібліографічною інформацією, зокрема проекту Всесвітньої системи наукової інформації (ЮНІСІСТ), програми Універсального бібліографічного обліку (УБО) тощо. Їхньою основою є обмін інформацією, записаною на магнітних носіях.

Пізніше ІSВD став стандартом ISO2709 (Міжнародної організації зі стандартизації). З 1976 р. стандарти з бібліографічного опису, які затверджу­ються і використовуються в нашій країні, погоджуються з ІSВD.

Розвиток правил складання бібліографічних описів у другій половині XX ст. тісно пов’язаний з переходом до комп’ютер­них технологій. При розробці правил, придатних для використання в електронних системах, слід поєднати інформаційну основу традиційних правил складання бібліографічних записів і вимоги до комп’ютерної обробки та автоматизованого інформаційного пошуку. Таку концепцію розвинуто в так званих форматах бібліогра­фічних записів для інформаційно-бібліотечних систем.

У процесі побудови формату всі зони й елементи бібліографічного запису розподіляються за „полями” й „підполями”, кожне з яких має свою мітку, що встановлює місце розташування кожного елемента й забезпечує запис даних у пам’ять машини.

Найвідомішим у світовій практиці став формат МАRС (се­редина 60-х років), розроблений у Бібліотеці Конгресу США. МАRС ши­роко використовується при створенні національних форматів (USМАRС, САNМАRС, RUSМАRС та ін.), а також міжнародного формату UNIМАRС. В Україні функціонування автоматизо­ваних ІПС здійснюється на основі UNIМАRС. У наш час на­ціональні комунікативні формати створюються на основі міжнародного формату UNIМАRС, стандарту ISO та національ­них правил складання бібліографічних описів. Звичайно, це дещо ускладнює роботу користувачів автоматизованих інфор­маційних мереж, створення і користування міжнародними мережами. Тому зближення правил складання, подальше вдос­коналення міжнародних стандартів, пристосування до потреб автоматизованих систем залишається важливим напрямом розвитку бібліографічного опису.