Вчення про епідемічний процес

Актуальність: Особливістю інфекційних хвороб є здатність їх розповсюджуватись серед людей і тварин. Особливості поширення інфекційних хвороб залежать від багатьох факторів. Знання особливостей поширення лежить в основі і організації профілактичних і протиепідемічних заходів.

Епідеміологія – самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості їх запобігання і викорінення.

Сьогодні епідеміологія має добре розроблену теорію і науково обґрунтовані, ефективні протиепідемічні заходи.

Розрізняють загальну (теоретичну) епідеміологію, в якій пояснюється епідемічний процес як явище, та спеціальну (практичну), що розробляє заходи боротьби з інфекційними хворобами.

Для існування мікробів необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші0 пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна – може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника ( за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна.

Таким чином,– епідемічний процес безпреривний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Ці три ланки є водночас і його рушійними силами.

ДЖЕРЕЛО збудника інфекції

Джерело збудника, за Л.В. Громашевським, є об'єкт, який є місцем його природного перебування і розмноження. Це свого роду резервуар, у якому відбувається процес природного накопичення збудників і звідси вони можуть виділятися й заражати сприйнятливу людину або тварину.

Оскільки патогенні мікроорганізми пристосувалися до паразитування в організмі людини і тварин, то вони і можуть бути джерелом збудника інфекції. Лише деякі види мікроорганізмів вільно живуть у природі, а тому їх резервуар формується у довкіллі.

Залежно від джерела, усі інфекційні хвороби поділяються на антропонози, зоонози, сапронози.

При антропонозах джерелом є лише заражена людина –хворі та носії.

Хвора людина- більш небезпечна тому, що виділяє збудника у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекційних захворюваннях припадає на різні періоди. При деяких (коклюш, висипний тиф, вірусний гепатит) – це кінець інкубаційного періоду, початковий період.

При більшості ( черевний тиф, дизентерія, холера, висипний тиф) припадає на період розпалу.

При гострому перебігу організм звільняється від збудника завдяки імунітету ще до клінічного одужання (дизентерія, грип, кір).

При хронічній формі відбувається безпреривне або періодичне виділення збудника, яке може тривати роками (туберкульоз, токсоплазмоз)

Клінічне видужання не завжди збігається з очищенням організму від збудника і може виділення збудника тривати весь період реконвалесценції.

Епід.небезпеку більш представляють хворі легкими формами при несвоєчасній їх ізоляції.

Другим, особливо небезпечним джерелом є бактеріоносії – людина або тварина, в організмі якої патогенні мікроорганізми паразитують без клінічних проявів хвороби. Виявити їх можно тільки при лабораторному обстеженні. Виділяють категорії заразоносійства:

Здорове – без попереднього захворювання; частіше виявляють в епід.осередках холери, дифтерії, менінгококової інфекції, поліомієліту, скарлатини. Але і при здоровому б/н в організмі відбуваються певні зміни, переважно імунного характеру. тому воно свідчить про прихований, або безсимптомний інфекційний процес. Частіше воно короткочасне і не інтенсивне.

Реконвалесцентне – лише у частини видужуючих. Воно короткочасне (1-2 тиж) і не інтенсивне.

Транзиторне – збудник не приживається в організмі і виділяється одноразово, що свідчить про наявність імунітету після перенесеного захворювання або вакцинації.

Крім того, б/н буває: - гострим (до 1 міс)

-підгострим (до 3 міс)

- хронічним (більш 3 міс)

особливе епідзначення мають б/носії та хворі, які належать до декретованої групи і пов'язані з виготовленням продуктів харчування, обслуговуванням дітей та ін. Вони можуть бути причиною спалахів інфекційних захворювань

ДЖЕРЕЛО ПРИ ЗООНОЗАХ

- тварини (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія та ін). Люди, які захворіли цими хворобами не стають джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Заразитись можна під час догляду за тваринами, їх забою, зняття шкури, розробці туші, споживання м'яса, молока; використання території, приміщень, забруднених хворими тваринами.

Такі зараження часто носять професійний характер. Найбільше значення серед тварин мають гризуни (лептоспіроз, туляремія та ін), ссавці (вовки, лиси – сказ), птахи (сальмонельоз).

Деякі патогенні м/о можуть довго перебувати і накопичуватись у довкіллі, частіше у грунті – сапронози (мікози, газова гангрена та ін)

МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Для інфекційних хвороб притамана контагіозність (заразність)- властивість передаватися від хворих людей і тварин до здорових.

Заразність характеризується індексом контагіозності- це епідеміологічний показник, який означає кількість захворілих на 100 чутливих осіб, які були в контакті з джерелом збудника і виражається у відсотках або десятковим дробом:

при чумі – 100% - 1,0

при вірусному гепатиті А – 40% - 0,4

Друга ланка епідпроцесу – механізм передачі – це переміщення збудника певним способом від джерела до сприйнятливого організму.

Він складається з трьох послідовних етапів:

1 –виділення з зараженого організму;

2 –перебування у довкіллі;

3 –проникнення у новий організм.

При сапронозах відсутній перший етап.

Механізм передачі залежить від локалізації збудника у зараженому організмі.

ТИПИ механізмів передачі:

І. Фекально-оральний при кишкових інфекціях. Збудник виділяється з фекаліями, блювотними масами ( при генералізації процесу – з сечею) і потрапляє через рот. Реалізується водним, харчовим, контактно-побутовим шляхами, розповсюджується побутовими ектопаразитами (мухами, тарганами0

а) водний шлях. Вода забруднюється з грунту, при купанні людей, тварин. У систему водопостачання збудники проникають при пошкодженні труб, аварій, перебоїв води.

Розрізняють гострі епідемії (коли збудник потрапив у воду одноразово) і хронічні (при повторних забрудненнях). Трапляються спалахи за тічією води.

б)харчовий (аліментарний)

Терміни перебування м/о залежать від властивостей самого м/о, а також від продукту, умов його зберігання та способів приготування. Добре розмножуються м/о у молоці, м'ясі,. Найбільше значення мають продукти ( молоко, сметана, йогурт), які перед вживанням не проходять термічну обробку. У рідкому середовищі (молоці) збудник равномірно розподіляється по всьому об'єму продукту. Для " молочних " спалахів характерний (як і для гострих водних) раптовий підйом захворюваності зі швидким зниженням, ураженням населення території, що постачається молоком з певного господарства чи магазину. Хворіють переважно ті, що споживали непряжене молоко, часто діти. Велика концентрація збудників у молоці призводить до важких форм захворювання.

Продукти тваринного походження можуть забруднюватися як за життя інфікованої тварини, так і посмертно (через забруднені руки, інвентар при розробці туші, транспортуванні).

Певну епіднебезпеку несуть овочі, кондитерські вироби.

в) можливий контактно-побутовий шлях через брудні руки, іграшки, посуд, білизну тощо.

ІІ. Крапельний механізм

Повітря, яке видихує хворий захоплює частинки слизу з мікроорганізмами і виводить їх назовні у вигляді аерозолю. Найбільша кількість частинок аерозолю утворюється при чханні, кашлю, менше – при розмові. Чим дрібніша аерозоль, тим глибше вона проникає у органи дихання і тим довше утримується у повітрі. Крім того, тривалість утримування залежить від стану повітря (у нерухомому повітрі крапельки падають швидше), а також від вологості та електричного заряду, дії сонячної радіації. Передача інфекції можлива на відстані 2-3м, тобто в межах кімнати. Лише віруси вітрянки й кору можуть поширюватися з потоком повітря в сусідні приміщення.

Особливості інфекцій, які поширюються крапельно:

Короткий інкубаційний період.

Антропонози.

Частіше реєструються в холодну пору року (скученність людей, відсутність провітрювання, при низькій Т м/о краще зберігаються, зниження рівня імунітету)

Пиловий шлях –продовження крапельного (для стійких збудників – туберкульоз, дифтерія ). М/о осідають на різних предметах, перетворюються на пил. При підмітанні підлоги, струшуванні одягу м/о з пилом піднімаються у повітря.

ІІІ. Трансмісивний

здійснюється з участю кровосисних членистоногих тому, що збудники кровяних інфекцій локалізуються у закритій кровоносній та лімфатичній системах.

Специфічні переносники, в організмі яких збудник накопичується, а іноді й проходить певний цикл розвитку передає інфекцію під час кровососання (мал. комар), з фекаліями (воші висипний тиф), через гемолімфу (кліщі енцефаліт). Крім того кліщі передають інфекцію трансоваріально своєму потомству і стають резервуаром тривалого зберігання інфекції у природі.

Для кровяних інфекцій характерно: чітка сезонність, пов’язана з активністю членистоногих та природна осередковість (реєструються в певній місцевості).

ІУ. Контактний механізм

властивий для інфекцій зовнішніх покривів і здійснюється

а) прямим контактом (У тому числі статевим)- венеричні хвороби, сказ

б) непрямим (контактно-побутовим) уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, одяг, дверні ркчки, ванну, взуття тощо), де довго зберігаються. При корості, дерматомікозах.

ВЕРТИКАЛЬНИЙ – різновид контактного, забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, а також під час пологів (вірусні гепатити В,С, ВІЛ)

ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ шлях теж характерний для вірусних гепатитів В,С та ВІЛ – передається під час парентеральних втручань, операцій, обстежень нестерильним мед інструментарієм.

СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ та Імунітет

Третьою ланкою епідпроцесу є сприйнятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутись інф. процес у відповідь на вторгнення м/о.

Сприйнятливість – це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства. Вона буває високою, яка відзначається особливостями збудників (патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), а також залежить від організму хазяїна (стану імунітету). Тоді захворювання (черевний тиф, кір) проявляються яскравими клінічними ознаками.

Разом з тим, людина має видову несприйнятливість, що передається за спадковістю.

Відповідно це – РЕЗИСТЕНТНІСТь макроорганізму, тобто природна несприйнятливість. Вона базується на багатьох неспецифічних і специфічних факторах захисту.

Фактори неспецифічної резистентності: шкіра, слизові оболонки, миготливий епітелій, норм. мікрофлора, лізоцим, шлунковий сік, фагоцитоз, гуморальні фактори (норм. антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон).

Специфічні фактори. Імунітет –властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

ІМУНІТЕТ

природжений набутий

(видовий) природний штучний

пасивний активний активний пасивний

( материнський ) ( після хвороби) (вакцини (сироватки

до 6 міс довготривалий анатоксини) муноглобуліни)

Набутий природний імунітет після хвороби може бути стерильним (коли збудник видалений з організму цілком) і нестерильний (при зберіганні збудника в макроорганізмі) – туберкульоз, бруцельоз, сифіліс.

На формування імунітету впливають:

індивідуальні особливості (у одних – імунітет формується, у інших – ні).

вік (у дітей, осіб старечого віку – знижений);

особливості харчування (нестача білків, вітамінів – знижує);

клімат (у південних р-нах формується активніше)

екологія (Чорн. аварія змінила реактивність людей).

Крім індивідуального, розрізняють колективний імунітет – імунний прошарок населення.

Колективний – несприйнятливість суспільства. Він створюється внаслідок перенесеної епідемії або масовій вакцинації і завдяки високо матеріального та культурного рівня. Вакцинацію можна вважати успішною, якщо після неї в колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. Тоді створюється достатній імунний прошарок населення (частка осіб, які несприйнятливі до певної інф. хвороби).

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ. ЗАХОДИ ЩОДО ДЖЕРЕЛА ЗБУДНИКА ІНФЕКЦІЇ.

Актуальність: Аналізуючи проблему боротьби з інфекціями, треба визнати значні досягнення – ліквідована натуральна віспа, різко зменшилась захворюваність на коклюш, поліомієліт, сибірку та ін.. Але інфекційні хвороби займають одне з перших місць по тимчасової непрацездатності. Залишається актуальною проблема боротьби з туберкульозом, широке розповсюдження мають парентеральні гепатити, схильні до хронізації; виникають нові захворювання (ВІЛ, геморагічні гарячки) проти яких не знайдено як засобів лікування, так і імунопрофілактики.

Загальні принципи профілактики інфекційних хвороб

Профілактичними називають заходи, що спрямовані на профілактику виникнення епід. процесу, тобто на запобігання виникненню епідемічних осередків.

Основні проф.. заходи передбачені Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" №913-ІУ (913-15) від 05.06.2003р.

Основу профілактики складають:

Загальнодержавні заходи –підвищення матеріального благополуччя населення, забезпечення житлом, кваліфікованою мед. допомогою, покращення матеріальної бази ЛПЗ та ін..

Карантинні заходи – попередження ввезення в Україну ОНІ відповідно до Міжнародних медико-санітарних правил. Ці правила поширюються на ОНІ – чума, холера, жовта гарячка, вір. геморагічні гарячки, малярію та ін.. Правила передбачають сан. догляд прибулих із-за кордону транспортних засобів, перевірку сан. декларацій чи свідчень про дератизацію, контроль паспортів (за епід.показниками) з метою встановлення маршруту руху, сан. огляд транспортних засобів на наявність гризунів тощо.

Загально-санітарні заходи передбачають суворе дотримання сан. й технічного режимів водопостачання й харчування населення, поліпшення сан. благоустрію та ін..

Профілактична дератизація – створення несприйнятливих умов існування гризунів: будівельно-технічні заходи, що запобігають проникненню гризунів у приміщення, очищення сховищ, винищувальна дератизація.

Ветеринарно-санітарна профілактика – запобігання хворобам, якими може заразитися людина, виявлення, ізоляція та знищення хворих тварин, ветер-сан. нагляд за тваринницькими господарствами та ін..

Санітарно-освітня робота передбачає гігієнічне виховання населення.

МЕДИЧНІ ЗАХОДИ

Епідемічний осередок, за визначенням Л.В. Громашевського, - місце перебування джерела збудника з навколишньою територією у тих межах, в яких заразний чинник може передаватися оточуючим.

Виділяють "сімейні осередки", "вуличні", у дитячих та медичних закладах. Нові зараження можуть виникати через різні проміжки часу, однак, не перевищують тривалості збереження збудника поза його джерелом. Осередок вважають ліквідованим лише тоді, коли в його межах повністю припиняється циркуляція збудника.

Л.В. Громашевський довів, що проф.. і протиепід. заходи досягнуть ефекту, якщо вони вимкнуть хоча б одну з ланок епідпроцесу, а саме:

1.Запобігання появі або ліквідацію джерела.

2.Розрив механізму передачі (дезінфекція).

3.Створення або підвищення рівня імунітету (спец. проф.-ка).

Заходи спрямовані на першу ланку епідпроцесу – нейтралізація джерела збудника інфекції

1. Виявлення та ізоляція інфекційних хворих.

Протиепідемічна ефективність ізоляції інф. хворих буває високою тоді, коли здійснюється якомога раніше. Але при деяких інфекціях, особливо з краплиним механізмом передачі, збудник починає виділятися в останні дні інкубації і провести своєчасну ізоляцію буває важко. при інших хворобах збудник у великій кількості (особливо при тяжких формах) виділяється у період розпалу хвороби. Для своєчасного виявлення і ізоляції використовують різні методи: клінічний, епідеміологічний, лабораторний.

Клінічний метод передбачає активне і пасивне виявлення хворих. Пасивне при зверненні за мед.допомогою, діагноз встановлюється на основі клінічних проявів. Активне при проведенні проф.. оглядів, мед спостереженні за контактними в осередках, при проведенні подвірних обходів (за півд..показниками), а також за результатами обстеження в осередках, при оформленні на роботу та ін..

Епідемічний анамнез має суттєве значення, дозволяє виявити джерело інфекції, чинники передачі.

Лабораторний метод дозволяє своєчасно встановити діагноз, визначити фактори передачі (вода, продукти).

При виявленні інф. хворого складається "Термінове повідомлення…" (ф. 058/0) і протягом 12 год передається в СЕС за місцем виявлення хворого. Реєструється в "Журналі реєстрації інфекційних захворювань" (ф. 060/лік і ф. 060/СЕС ). Журнал ф. 060/лік ведеться у ЛПЗ, дитячих дошкільних закладах, школах. При змінні первинного діагнозу складають нове терм. повідомлення із зазначенням первинного й остаточного діагнозів і надсилають у СЕС; відповідно в ж. 060/СЕС вносять зміни, а в поліклініках – у статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (ф. 025-2/0 ).

Після отримання терм. повідомлення СЕС здійснює епідобстеження осередку з метою виявлення джерела, чинників передачі, виявлення контактних осіб, які могли заразитися чи стали заразо носіями. Результати обстеження відображають у картах епід.обстеження (ф. 357/0 ). Для ліквідації осередку розробляють план заходів, спрямованих на три ланки епідпроцесу.

Осередок вважається ліквідованим, якщо після ізоляції джерела збудника протягом максимального інк. періоду діагностованого інф. захворювання не виявлено нових випадків захворювання.

Ізоляція хворих та інші заходи.

Хворих ізолюють вдома або в інф. лікарні.

Показання до госпіталізації.

При більшості хворб хворі підлягають обов’язковій госпіталізації – це ОНІ, черевний тиф, вірусні гепатити, дифтерія, менінгококова хвороба, гем. гарячки, лептоспіроз, правець, сказ та ін..

Ізоляція вдома можлива при харч. т/і, сальмонельозі, дизентерії, кору, віт. віспі та ін..

Але до госпіталізації існують:

1. Клінічні показники –середньотяжкі, тяжкі форми, діти до 1 року, люди похилого віку (внаслідок зниженого імунітету)

2. Епідемічні – при кишкових інфекціях- особи з декретованої групи; хворі з гуртожитків, інтернатів; при незадов.. сан. стану в осередках, наявність чутливих не прищеплених дітей та ін.. При виявленні хворих в дитячих закладах, інтернатах – негайна їх ізоляція в ізолятори і оповіщання відповідних установ (ЛПЗ, СЕС).

Для ізоляції вдома хворому необхідно виділити окрему кімнату та предмети догляду, здійснювати заходи, які виключають можливість зараження членів сімї (поточна дезінфекція, носіння масок тощо).

До лікарні хворих перевозять на спец. транспорті, який підлягає дезінфекції. В лікарні хворих ізолюють в палатах, боксах для проф.-ки ВЛІ.

Крім ізоляції проводять інші заходи – специфічне обстеження, етіотропне лікування.

При деяких захворюваннях (черевний тиф, холера, дифтерія) спостерігається реконвалесцентне носійство, тому перед виписуванням проводять лаб. обстеження, а далі диспансерне спостереження в КІЗах за місцем проживання хворих – це активне динамічне спостереження за станом здоровя певних контингентів населення (здорових і носіїв), взятих хворих на облік для раннього виявлення захворювань, проведення заходів щодо оздоровлення, відновлення працездатності, запобігання поширенню інф. хвороб.

У разі ОНІ вдаються до карантину – жорстких заходів, які забезпечують повну ізоляцію епід.осередку і дотримання у ньому суворого протиепід. режиму. Карантин супроводжується воєнізованою охороною території осередку із забороною виїзду з нього без попереднього обстеження (обсерваціЇ).

ЗАХОДИ СТОСОВНО БАКТЕРІОНОСІЇВ

Здорові б/н становлять особливу небезпеку, адже виявити їх можна лише за допомогою лаб. досліджень. У разі їх виявлення проводять:

1.Складається терм. повідомлення в СЕС.

2.Ізоляція. госпіталізація при б/н дифтерії токсин. штаму, холери, носії з декрет. групи (на період носійства їх не допускають до роботи).

3.Санація б/н.

4.Повторне обстеження, щоб підтвердити звільнення від збудника.

ПРИ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЯХ

Шляхи знешкодження джерел бувають різними. При лептоспірозі – знищення гризунів. При сибірці – знищення тварин. При бруцельозі – карантин, виявлення хворих тварин та їх лікування, поточна дезінфекція.

При кожній хворобі джерело збудника має свої епід. особливості. Знання їх суттєво допомогає визначити обсяг і характер протиепід. заходів.

Що стосується заходів щодо другої ланки епідпроцесу, то це здійснення поточної і заключної осередкової інфекції (самостійно вивчити).

Що стосується третьої ланки епідпроцесу – це здійснюють заходи щодо підвищення несприйнятливості до інфекції (імунізація)

Що стосується осіб, які спілкувалися з хворим, то здійснюють наступне:

1.Встанолюють коло осіб, які спілкувалися з хворим за місцем проживання, роботи, в дитячому закладі, школі. Встановлюють медичне спостереженнями за ними протягом визначеного періоду (залежно від інк. періоду).

2.З метою виявлення джерела – здійснюють обстеження контактних.

При деяких захворюваннях (черевний тиф, дифтерія) відсторонюють їх від роботи (декретований контингент) до отримання негативних результатів обстеження.

3.Проводять контактним

-вакцинацію (в осередках дифтерії, кору та ін.),

-хіміопрофілактику (в осередку холери, чуми),

-фагопрофілактику ( в осередку черевного тифу, дизентерії).

4.Проводять санітарно-освітню роботу щодо профілактики захворювання.