2. Спеціалізовані мови різного призначення (наприклад, символічні мови науки (математика 16 ст., логіка 18 ст.).

До другого класу належать мови людино-машинного (комп’ютерного) спілкування (мови програмування, мови операційних систем, мови інформаційних систем тощо).

Мови програмування (МП) – це клас штучних мов, призначених для опрацювання інформації за допомогою комп’ютера. Налічують приблизно 1000 мов програмування.

Історично мови програмування виникли в 40-х роках ХХ ст. і якісно вдосконалювалися до спрощення свого опису (Ассемблери (40-50-рр; Фортран, Алгол (60-ті рр); Паскаль, С, С++; Пролог (з 80-х років ХХ ст.).

Природні мови є важливішими за штучні мови, оскільки за допомогою природних мов люди ефективніше спілкуються в більшості комунікативних ситуацій, зокрема й таких абстрактних, як наука. Невипадково геніальний російський семіотик Юрій Лотман запровадив щодо природних мов поняття первинної моделювальної системи На основі природної мови - первинної моделювальної системи – люди свідомо чи ні моделюють інші, вторинні знакові системи (кіно, архітектури, одягу тощо)

Знаковість і одиниці мови

Дискусійним є питання, що саме в мові треба уважати знаком. Правда, проблема співвідношення знаків і мовних одиниць існує лише в білатеральній теорії. Для унілатералістів у мові все — знаки.

Найменшою мовною одиницею є фонема.

Фонема – (від грецьк. – звук) – одиниця звукової побудови мови, яка слугує для впізнавання і розрізнення значущих одиниць морфем, до складу яких вона входить як мінімальний сегментний компонент, а через них – і для впізнавання і розрізнення слів.

Оскільки вона є односторонньою одиницею (має тільки план вираження і не має значення), її не можна вважати знаком. Це одиниця, яка слугує для побудови і розрізнення знаків, що, за термінологією Луї Єльмслева, є фігурою. Фонема не має і перелічених вище функцій, які притаманні знакові.

Морфема є двосторонньою одиницею, тобто має і план вираження, і план змісту. Наприклад, у слові рука є дві морфеми. Корінь рук- виражає ідею руки, а флексія -а має аж три граматичні значення: називний відмінок, однина, жіночий рід. Однак ці значення реалізуються не самостійно, а тільки в складі цілого слова. Морфема не може виступати одиницею комунікації самостійно. Враховуючи все зазначене про морфему, її треба уважати напівзнаком (термін В. Кодухова).

Слово — двостороння одиниця, йому притаманні всі знакові функції, через що є підстави саме слово вважати мовним знаком.

Речення не є знаком, бо складається зі знаків і належить до рівня структур.

Оскільки слова комунікативну функцію виконують у реченні, точніше у висловленні, то дехто схильний думати, що повноцінним мовним знаком є тільки речення. Погодитися з такою думкою важко, бо, по-перше, речення-висловлення не є замінником якогось предмета дійсності, а виражає цілу, інколи дуже складну, ситуацію; по-друге, якщо прийняти висловлення за знак, тоді це не узгодиться з основними ознаками знака. Так, зокрема, у висловленні не може бути асиметричності плану вираження і плану змісту. За такого підходу до проблеми знаковості, як зауважує 3. Д. Попова, можна тлумачити як знак не лише речення, а й текст, що насправді пропонують деякі мовознавці, особливо представники лінгвістики тексту. Що ж стосується речення як одиниці мови (не мовлення), то воно становить собою лише схему і, таким чином, позначає відношення між мисленнєвими образами [Попова 1987: 72].

Отже, у мові виділяють субзнаковий, знаковий і суперзнаковий рівні. Фонеми належать до субзнакового рівня, слова — до знакового, речення — до суперзнакового. Якщо ж врахувати проміжні одиниці, то схема буде мати такий вигляд:

Речення (висловлення) – суперзнаковий рівень

Словосполучення

Слово — знаковий рівень

Морфема

Склад — субзнаковий рівень

Фонема