34

Тема 5. Міжнародні механізми і процедури органів ООН з додержання прав людини й основних свобод

Лекція 5. Система спеціальних механізмів і процедур головних та допоміжних органів ООН у сфері контролю за додержанням прав людини – 2 год.

Статут ООН про права людини, функції Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради ООН у цій галузі. Механізми контролю Комісії з прав людини (1946 р. – 2006 р.) та її Підкомісії з питань заохочення і захисту прав людини. Рада з прав людини, як допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН. Процедура розгляду індивідуальних повідомлень відповідно до резолюції 1235 та резолюції 1503 ЕКОСОР. Діяльність Комісії ООН щодо статусу жінок. Повноваження Верховного комісара ООН з прав людини.

Повноваження спеціалізованих установ ООН у галузі захисту прав людини: ЮНІСЕФ, МОП, ЮНЕСКО.

Універсальна судова система захисту прав людини: Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд.

Семінар 9-12. Міжнародні механізми і процедури органів оон з додержання прав людини й основних свобод та універсальна судова система захисту прав людини

1. Статут оон про права людини, функції Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради оон.

2. Механізми контролю Комісії з прав людини (1946 р. – 2006 р.) та її Підкомісії з питань заохочення і захисту прав людини.

3. Рада з прав людини, як допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН.

4. Процедура розгляду індивідуальних повідомлень відповідно до резолюції 1235 та резолюції 1503 ЕКОСОР.

5. Діяльність Комісії ООН щодо статусу жінок.

6. Повноваження Верховного комісара ООН з прав людини.

7. Компетенція Суду ООН щодо захисту прав людини.

8. Міжнародний кримінальний суд у сфері захисту прав людини.

Самостійна робота (4 год.)

I. З’ясувати зміст і правовий характер положень Статуту ООН про заохочення і розвиток поваги до прав людини (п. 3 ст.1; ст. 8; ст. 55-56; п. с ст. 76; п. b ст. 73 та ін.).

II. Визначити до яких механізмів захисту прав людини в рамках ООН є доступ індивідам.

III. Проаналізувати основні положення Статуту МКС щодо захисту прав людини (Римський Статут Міжнародного кримінального суду // Український часопис міжнародного права. Спеціальний випуск. – К., 2003. – № 4. – С. 73-121; http://www2.ohchr.org/english/bodies/treaty/index.htm

IV. Дати відпідьов (письмово) з посиланням на статті МС ООН та МКС:

- Хто має право звертатися до МС ООН та МКС?

- Хто є заявником та відповідачем у МС ООН та МКС?

- Які наслідки не виконання рішень МС ООН та МКС?

1. Статут ООН про права людини, функції Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради ООН у цій галузі.

Статут ООН - міжнародний договір, що засновує міжнародну організацію ООН; підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації п'ятдесятьма державами (Австралія, Аргентина, Білоруська Радянська Соціалістична Республіка, Бельгія, Болівія, Бразилія, Великобританія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Греція, Данія, Домініканська Республіка, Єгипет, Індія, Ірак, Іран, Канада, Китай, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Ліберія, Ліван, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нікарагуа, Нова Зеландія, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Саудівська Аравія, Сирія, СРСР, США, Туреччина, Українська Радянська Соціалістична Республіка, Уругвай, Філіппінська Республіка, Франція, Чехословаччина, Чилі, Еквадор, Ефіопія, Югославія і Південно-Африканський Союз) і набув чинності 24 жовтня 1945 року, після того, як був ратифікований постійними членами Ради Безпеки ООН і більшістю інших держав, що підписали Статут. ^[1] В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії та Сполучених Штатів в Думбартон-Оукс в серпні-жовтні 1944 року. Польща, не представлена ​​на Конференції, підписала його пізніше і стала 51-ою державою-засновником.

Всі країни, які підписали Статут, зобов'язані дотримуватися його статті, крім того, їх зобов'язання за Статутом ООН превалюють над усіма іншими зобов'язаннями, що випливають з інших міжнародних договорів. Статут був ратифікований більшістю країн світу; єдиний виняток серед загальновизнаних країн становить Святий престол (Суверенітет Святого Престолу визнаний в міжнародному праві як самостійний і зовсім не залежить від наявності суверенної території (persona sui generis). Всі дипломатичні відносини встановлюються не з містом-державою Ватикан, а зі Святим Престолом. Дипломатичні місії іноземних держав акредитуються при Святому Престолі. Дипломатичні місії Святого Престолу називаються апостольській нунціатурі і очолюються апостольським нунцієм), який вважав за краще зберегти за собою статус постійного спостерігача, в зв'язку з чим не є стороною, яка підписала документ в повному обсязі.

Найважливішою з універсальних систем захисту прав людини є, безперечно, механізм ООН. Статутні органи ООН беруть важливу участь у забезпеченні поваги до прав людини.

Статут ООН, своєрідна конституція – основний закон міжнародного права (ст. 103), «у тому разі, коли виявиться, що зобов’язання членів ООН за цим статутом суперечать їхнім зобов’язанням за якою-небудь іншою угодою, переважну силу мають зобов’язання за цим Статутом».

Статут ООН започаткував становлення основного загальновизнаного принципу міжнародного права – принципу поваги прав людини і основних свобод. До ухвалення Статуту ООН концепція поваги та захисту прав людини і основних свобод мала переважно філософсько-релігійний і політичний характер. Міжнародно-правові норми в цій сфері були одиничними.

Преамбула Статуту починається з: «Ми, Народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості …утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправності чоловіків і жінок… сприяти… поліпшенню умов житті при більшій свободі…вирішили об’єднати наші зусилля для досягнення цих цілей». У п. 3 ст. 1 наголошується, що одна з першочергових цілей ООН полягає в «заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії». Основ тендерної політики стосується ст. 8 Статуту: «ООН не встановлює ніяких обмежень щодо права чоловіків і жінок брати участь на будь-якій посаді і на однакових умовах ів її головних і допоміжних органах.

Згідно з п 1. ст. 13 / 000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000Статуту, Генеральна Асамблея ООН повинна сприяти міжнародному співробітництву в економічній, соціальній, культурній сферах, галузі охорони здоров'я, а також сприяти здійсненню прав людини і основних свобод. З цією метою Генеральна Асамблея ООН може приймати рекомендації, адресовані державам - членам Організації.

Важливими є статті 55 і 56 Статуту. Ст. 55 – ООН сприяє «загальній повазі і додержанню прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії». Ст. 56 – «Всі члени ООН зобов’язуються вдатися до спільних і самостійних дій у співробітництві з Організацією для досягнення цілей, визначених статті 55».

Інший головний орган ООН - Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) - відповідно до ст. 62 п. 2 також може давати рекомендації. Крім цього, згідно зі ст. 68 Статуту, ЕКОСОР може створювати спеціальні комісії, у тому числі з питань дотримання прав людини. Важливу роль у виконанні завдань ООН у цій сфері відіграла комісія з прав людини. Свого часу відповідну роль відіграли статутні положення, присвячені несамоврядним територіям, зокрема ст. 73, яка передбачала відповідальність членів ООН, які такими територіями управляють, за благополуччя населення цих територій. Вона також зобов'язує колоніальні держави надавати Генеральному секретареві ООН відповідну інформацію по несамоврядних територіях.

Кроком вперед порівняно з мандатною системою Ліги Націй була система опіки. Згідно зі ст. 76 Статуту, одним з завдань системи опіки є забезпечення поваги до прав людини на підопічних територіях. Рада по опіці розглядала доповіді держав, яким були передані під опіку відповідні регіони, приймала і розглядала петиції, організовувала періодичні візити на ці території. На відміну від мандатної системи, система опіки з самого початку задумувалась як тимчасовий інститут: основним її завданням було допомогти підопічним територіям досягнути рівня самовизначеності.

Всі положення Статуту ООН щодо прав людини є компромісом між існуючими на той час групами соціалістичних, західних та латиноамериканських країн, саме тому Статут:

1. не містить положень про захист прав людини чи засобів його здійснення;

2. не містить зобов’язань щодо чітких дій щодо заохочення загальної поваги і додержання прав людини й основних свобод (ст. 55, 56);

3. містить вкрай обмежені повноваження ГА ООН щодо прав людини (ст. 13), із застереженням у п. 7 ст. 2 про позбавлення права втручатися у справи, що по суті входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави;

4. містить принцип рівноправності і самовизначення народів як керівний принцип самої організації, а не держав-учасниць (п. 2 ст. 1; ст. 55) з посиланням на самоврядування народів не самоврядних територій (п.b ст. 73);

5. самоврядування або незалежність населення територій під опікою (п. b ст. 76).

Статут ООН визначає лише як ціль цієї організації «заохочення та розвиток поваги до прав людини і основних свобод» (п. 3 ст. 1), для здійснення якої сприяє «загальній повазі і додержання прав людини й основних свобод» (п. с ст. 55).

Отже, формально принцип поваги прав людини і основних свобод не закріплений у ст. 2 Статуту ООН, але логічно його можна вивести з вищезгаданих положень, а також ст. 55 і 56. Як самостійний принцип – принцип поваги прав та основних свобод людини - вперше було сформульовано у Заключному Акті НБСЄ 1975 р. На відміну від інших принципів міжнародного права, принцип поваги прав людини займає центральне становище й у національному праві. Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити такі основні положення принципу поваги прав людини:

— визнання гідності, властивої всім членам людської родини, а також їх рівних і невід'ємних прав є основою свободи, справедливості і загального миру;

— кожна держава зобов'язана сприяти шляхом спільних і самостійних дій загальній повазі і дотриманню прав людини й основних свобод відповідно до Статуту ООН;

— права людини повинні охоронятися владою закону, що забезпечить національний мир і правопорядок, людина не буде змушена вдаватися в якості останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення;

— держава зобов'язана шанувати і забезпечувати всім, хто знаходиться в межах її юрисдикції, особам права і свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різниці, як то: у відношенні раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, станового або іншого становища;

— кожна людина несе обов'язки стосовно інших людей і того суспільства і держави, до яких вона належить;

— держава зобов'язана прийняти законодавчі й інші заходи, необхідні для забезпечення міжнародно визнаних прав людини;

— держава зобов'язана гарантувати будь-якій особі, права якої порушені, ефективні засоби правового захисту;

— держава зобов'язана забезпечити право людини знати свої права і поступати відповідно до них.

Міжнародний контроль та сприяння заохоченню й захисту прав людини на універсальному рівні здійснюється саме ООН: ГА ООН, ЕКОСОР, Рада ООН з прав людини, Підкомісія з питань заохочення і захисту прав людини, Комісія щодо статусу жінок. Впливають на відповідну діяльність Рада Безпеки, Рада з Опіки та Міжнародний Суд ООН.

Генеральна Асамблея ООН — головний дорадчий, директивний та представницький орган Організації Об'єднаних Націй, створений у 1945 р. згідно із статутом ООН. Генеральна асамблея складається з 193 членів ООН і є форумом для багатостороннього обговорення всього спектру міжнародних питань, викладених у Статуті. Вона також грає велику роль в процесі встановлення та кодифікації норм міжнародного права. Асамблея збирається на чергову щорічну сесію в період з вересня по грудень і в подальший період в міру необхідності. Окрім регулярних сесій, Асамблея може проводити спеціальні і надзвичайні спеціальні сесії. Кожна держава може бути представлена в ній делегацією щонайбільше з п'яти осіб. Одна держава-член організації має в Генеральній Асамблеї один голос. Кожна країна представлена в ГА дипломатом високого рангу, але час від часу міністри закордонних справ і навіть голови держав також відвідують сесії ГА. Рішення з окремих важливих питань, таких, як рекомендації відносно миру і безпеки і вибори членів Ради Безпеки, приймаються більшістю в дві третини держав-членів; рішення ж з інших питань приймаються простою більшістю голосів.

В напрямку прав людини ГА ООН «організовує дослідження і готує рекомендації в цілях сприяння міжнародній політичній співпраці, розвитку і кодифікування міжнародного права, здійснення прав людини і основних свобод і сприяння міжнародній співпраці в економічній, соціальній і гуманітарній областях і в області культури, освіти і охорони здоров'я». ГА ООН має шість головних комітетів:

1. Комітет з питань роззброєння і міжнародної безпеки (Перший комітет) — займається питаннями роззброєння та відповідними питаннями міжнародної безпеки

2. Комітет з економічних і фінансових питань (Другий комітет) — займається економічними питаннями

3. Комітет з соціальних і гуманітарних питань і питань культури (Третій комітет) — займається проблемами соціального та гуманітарного характеру

4. Комітет із спеціальних політичних питань і питань деколонізації (Четвертий комітет) — займається різноманітною політичної тематикою, яка не входить до кола відання Першого комітету, а також питаннями деколонізації

5. Комітет з адміністративних і бюджетних питань (П'ятий комітет) — займається адміністративними питаннями та бюджетом ООН

6. Комітет з правових питань (Шостий комітет) — займається міжнародними правовими питаниями.

Питання, які торкаються політики, міжнародної безпеки і роззброєння, звично передаються в Перший комітет або в Спеціальний політичний комітет. Питання головним чином економічного характеру передаються у Другий комітет; ті, що стесуються деколонізації в Четвертий комітет, правового характеру в Шостий комітет. П’ятий комітет розглядає адміністративні і бюджетні питання, серед них і ті, які виникають при розгляді питань про права людини. В рамках ГА ООН питаннями прав людини переважно займається Третій комітет, однак не виключається можливість розгляду таких питань іншими комітетами, зокрема вони включаються в порядок денний Спеціального політичного комітету та шостого комітету – з правових питань.

Відповідно до ст. 10-13 Статуту ГА ООН наділена дорадчими та рекомендаційними повноваженнями. Ст. 10 – обговорення ГА ООН будь-яких питань, ст. 11 – обговорення будь-яких питань, що стосуються міжнародного миру та безпеки та винесення рекомендацій заінтересованим державам та Раді Безпеки (за винятком ст. 12). Рекомендації ГА ООН, спрямовані на «сприяння міжнародному співробітництву», не мають юридично обов’язкової сили для держав-членів ООН (ст. 10-14). Однак резолюції ГА ООН, за які голосувала переважна більшість держав, є свідченням одноманітно практики держав, що виконують допоміжну роль у становленні або визначенні opinion juris звичаєвих міжнародно-правових норм ((лат. opinio juris, букв. — думка права) — вислів, який застосовується у міжнар. праві для констатації визнання суб'єктами правотворення правила поведінки як норми права. Таке визнання може бути явно вираженим або мовчазним. Явно виражене визнання закріплюється у договорах у письм. формі та, зазвичай, не викликає потреби з'ясовувати, чи визнане правило поведінки є нормою права. Складніше з'ясувати визнання норми права правила поведінки, становлення якої відбувається у мовчазній формі. Йдеться про міжнар.-прав. звичай, який є повторенням певного типу поведінки (елемент перший, об'єктивний), який до того має розглядатися д-вами як норма права на основі їхньої переконаності в тому, що ця норма юридично обов'язкова (елемент другий, суб'єктивний). Положення про О. ю. закріплене в Статуті Міжнар. суду ООН: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної як правова норма» (ст. 38 § 1 «b»). Правознавці, з'ясовуючи, чи існує О. ю., посилаються на заяви держав, акти міжнар. організацій, рішення судів тощо. Характерним прикладом є рішення Міжнар. суду ООН від 25.IX 1997 по спору між Угорщиною та Словаччиною (проект Габчіково—Надьмарош), в якому Суд, з'ясовуючи, чи є певне правило нормою права (О. ю.), послався на відповід. коментар Комісії міжнар. права ООН (хоча цей документ як такий не є джерелом міжнар. права)). В таких резолюціях містяться:

- Декларація про ліквідацію всі форм расової дискримінації 1963 р.;

- Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р.;

- Хартія економічних прав і обов’язків держав 1974 р.;

- Декларація та Програма дій в галузі культури світу 1999 р.;

- Декларація ООН про клонування людини 2005 р.

Відповідно до ст. 22 Статуту ГА ООН заснувала декілька допоміжних органів у сфері прав людини, як Спеціальний комітет з розслідування дій Ізраїлю, що порушують права людини на окупованих арабських територіях. Інші допоміжні органи, які займаються питаннями прав людини і основних свобод, складаються із: спеціального комітету з питання про хід здійснення декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам (відомого як Спеціальний комітет деколонізації), Ради Організації Об’єднаних Націй по Намібії, Спеціального комітету проти апартеїду; і Комітету здійснення невід’ємних прав палестинського народу.