Контрольна робота «Політ. Економ.»

1.Власність: сутність, внутрішня структура, економічний та юридичний зміст.

Вла́сність — результат привласнення, тобто ставлення людей до певних речей, як до своїх.

Розрізняють власність приватну, комунальну і державну в залежності від того, чи речі (майно) належать приватній особі, громаді (спільноті) чи державі.

Власність не слід плутати з правом власності, іншими речовими правами, а також з самими речами.

Суб'єкти власності — фізичні та юридичні особи, між якими формуються відносини щодо належності, володіння, розпоряджання та використання умов і результатів виробництва. Як відносини з привласнення певних об'єктів певними суб'єктами, за своїм змістом власність є системним утворенням — взаємопов'язаною єдністю різних структурних елементів, кожний з яких виконує особливу функцію у процесі привласнення. Основними елементами (складовими), що утворюють внутрішню структуру власності, є відносини належності, володіння, розпоряджання та використання умов і результатів виробництва. Належність — вольове, свідоме (ідеальне, мислене) ставлення людей до умов і результатів виробництва як до своїх. Сутність належності як вихідного структурного елемента відносин власності характеризується, за словами Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770— 1831), тим, що «особа вкладає свою волю в річ. Більш точні визначення власності даються ставленням волі до речі» («Філософія права»). Функція належності полягає в реалізації волі власників, у визначенні того, що вони можуть, а чого не можуть робити з об'єктами власності. Усі дії, які можуть здійснювати суб'єкти власності щодо її об'єктів, зводяться до володіння, розпоряджання і користування ними. Це означає, що належність розгортається, тобто переходить у відносини між людьми щодо володіння, розпоряджання і користування об'єктами власності. Володіння — реальні, фактичні дії людей щодо умов і результатів виробництва. Володіння не є власність в її повному обсязі. Адже людина може реально, фактично володіти предметами, які не є об'єктами її належності, власності. Функція володіння полягає в розпоряджанні або використовуванні об'єктів належності або володіння. Тому потрібно розрізняти володіння власника, тобто особи, якій належить об'єкт, і володіння не власника — особи, якій об'єкт не належить. Володіння реалізується через своє розгортання, перехід у відносини між людьми з розпоряджання і користування об'єктами власності. Розпоряджання — форми відносин між людьми щодо реальних дій з об'єктами належності й володіння, якими є продаж, обмін, дарування, надання в користування, заставу тощо тих чи інших об'єктів належності та володіння. Використання (користування) — відносини між людьми щодо видобування корисних властивостей (споживчої вартості) з об'єктів належності, володіння і розпоряджання під час їх виробничого й особистого споживання, а також одержання доходів від об'єктів власності внаслідок їх продажу, надання в оренду тощо. Отже, поняття «повна власність» охоплює єдність відносин між людьми щодо належності, володіння, розпоряджання і користування в їх взаємозв'язку і переході одне в одне. А кожний окремий структурний елемент власності утворює лише певну складову всієї сукупності відносин власності, тобто є неповною власністю. Відповідно і суб'єкти власності поділяють на повні, що персоніфікують усі її структурні елементи, та неповні, які персоніфікують один або кілька структурних елементів власності. Оскільки належність як вольове відношення розгортається у володіння, розпоряджання та користування, не лише відносини належності, а й відносини володіння, розпоряджання і користування також є вольовими відносинами — в них всебічно реалізується свідома воля суб'єкта, якому належить об'єкт власності. Юридичний зміст власності — сукупність (система) вольових, свідомих (ідеальних, уявних) відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, що оформляються правовими нормами (законами тощо) і виступають як правочинності людей стосовно того, що їм може (не може) належати, чим і як вони можуть володіти, розпоряджатися та користуватися. З виникненням держави вольові відносини власності набувають особливої — юридичної, правової форми втілення. Юридична форма є правовою нормою всіх суспільних відносин, оформлених державними правовими актами (законами тощо). У них фіксується воля суб'єктів суспільства, визначаються і регулюються відносини між ними, у тому числі правочинність дій суб'єктів власності. Отже, правові норми належності, володіння, розпоряджання і користування об'єктами власності утворюють юридичний зміст і структуру власності. Саме тому власність визначається як сукупність правових відносин належності, володіння, розпоряджання і користування умовами і результатами виробництва, в яких втілюється економічний зміст цих відносин.

Економічний зміст власності — сукупність, система реальних відносин володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення. Економічний зміст власності утворюють не ідеальні, уявні, а реальні, діяльні відносини суб'єктів власності між собою щодо володіння, розпоряджання і користування її об'єктами. Для розуміння відмінності ідеальної і реальної субстанції відносин власності, а тому економічного та юридичного змісту власності варто вдатися до аналогії з царини взаємовідносин учасників Дорожнього руху. Як відомо, відносини між водіями різних транспортних засобів і пішоходами регулюються ♦Правилами дорожнього руху», де ці відносини не є реальними, дійсними, а уявними, ідеальними, тобто мисленою моделлю того, якими вони повинні бути. Реальні ж відносини між реальними учасниками дорожнього руху існують не у «Правилах дорожнього руху», а на реальних дорогах. Але за своїм змістом реальні відносини володіння, розпоряджання та використання є сукупністю виробничих відносин — відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання об'єктів власності, які становлять зміст та структуру привласнення. З цього випливає, що відносини привласнення як сукупність економічних відносин виробництва, розподілу, обміну та споживання є економічною системою суспільства.