2.3. Взаємодія соціального працівника з іншими фахівцями та установами в ході соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

На етапі соціального супроводу соціальні працівники залучають до вирішення складних життєвих ситуацій, які можуть траплятися у молодої людини різнопланові організації і установи, найближче оточення. Родичі й опікуни мають всіляко підтримувати молоду людину та зусилля соціального працівника. Нерідко соціальна допомога може надаватися й родичам молодої людини: це може бути гуманітарна допомога, участь у психокорекційних тренінгах тощо.

Як зазначають соціальні працівники-практики, в основному роботодав­ці та безпосередні керівники молоді з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з розумінням і доброзичливістю ставляться до таких своїх працівників. Хоча й траплялися випадки, коли вони не хотіли брати на себе відповідальність.

Це дає підстави стверджувати, що проблема соціальної відповідальності українського бізнесу полягає не стільки у відсутності розуміння та готов­ності підтримки соціально-незахищених верств населення (у тому числі і молодих людей з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), скільки у недостатній обізнаності щодо їх потреб, відсутності чіткого механізму надання такої підтримки та ефективності різних видів допомоги. Саме тому, здійснючи соціальний супровід будь-якої соціально-незахищеної категорії населення, соціальний працівник повинен заручитися не тільки розумінням і підтримкою з боку роботодавців, а й спільно обговорити можливі щляхи вирішення соціальних проблем, які постають перед молодою людиною, сфери та рівні відповідальності кожної із сторін у їх вирішенні.

Для роботи з випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, важливо розглядати взаємодію органів, організацій, установ, спеціалістів на різних рівнях:

1-й рівень – структури місцевих органів влади (управління освітою, охорони здоров’я, соціального захисту, центри зайнятості, управління у справах сім’ї та молоді, тощо.

2-й рівень – відповідні установи (освітні заклади, кризові центри, спеціалізовані центри, соціальні гуртожитки, центри матері та дитини, притул­ки тощо.

3-й рівень – спеціалісти (вихователі, соціальні педагоги, соціальні працівники, працівники комунальних служб тощо).

Надати допомогу або підтримку дитині-сироті, можна тільки тоді, коли між всіма рівнями (організаціями, спеціалістами) буде чітка домовленість про те, хто яку допомогу надає. Спеціалісти складають план соціального супроводу (соціальної допомоги), щоб не дублювати один одного, а доповнювати та надавати конкретну допомогу, яка дасть можливість найбільш сприятливо адаптуватися клієнту соціальної роботи. Тому досить гостро стоїть питання міжвідомчої взаємодії різних установ, які прямо чи опосередковано торкаються вирішення проблем дітей-сиріт.

Так, наприклад, в системі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту працюють три підвідомчі структури: центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управління (відділи) у справах сім’ї, молоді та спорту, служби у справах неповнолітніх.

У такому напрямі діяльності як “діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування” їх функції розподіляються таким чином:

• Центри соціальних служб для молоді – надання юридичної, психологічної та соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також їх біологічним батькам, опікунам, піклуваль­никам, прийомним батькам, батькам-вихователям; підготовка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування до самостійного життя, здійснення їхньої соціальної та психологічної адаптації; координація роботи та організаційно-методичної діяльності соціальних гуртожитків.

• Служби у справах неповнолітніх – у співпраці з іншими структурними підрозділами проводить обстеження умов перебування дитини та з’ясовує обставини відсутності батьківського піклування, оформлює відповідний звіт; влаштовує дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, за різними формами утримання та виховання, оформлює клопотання щодо переведення такої категорії дітей на інші форми влаштування; готує комплекс документів щодо підтвердження набуття дитиною статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; на кожну дитину складає реєстраційну картку, акт обстеження житлово-побутових умов проживання, здійснює опис майна, що належить дитині; веде роботу щодо отримання у відповідних установах свідоцтва про народження, інших особистих документів, які відсутні; участь у судових засіданнях, пов’язаних із захистом прав дітей; порушує перед відповідними органами питання про притягнення до відповідальності фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав дитини; контроль за дотриманням прав та інтересів дітей у закладах для дітей-сиріт; порушує клопотання перед віджповідними органами щодо влаштування дітей на вакантні робочі місця або навчання їх у професійно-технічних училищах, вищих навчальних закладах тощо.

• Управління (відділи) у справах сім’ї, молоді та спорту – соціально-правовий захист осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.