Додаток 16. Глосарій34

Адаптація – пристосування людини або групи людей до нового соціаль­ного середовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії. За своєю сутністю адаптація тісно пов’язана з процесом соціалізації, інтеріоризації норм та цінностей нового соціального середовища, способів предметної діяльності, а також форм соціальної взаємодії, що склалися в ньому. Процес адаптації індивіда за критерієм домінуючої форми адаптивної діяльності можна умовно розділити на три етапи: орієнтаційний, спрямований на ознайомлення адаптантів з соціальним середовищем; оціночний, на якому відбувається диференціація соціального досвіду та способу життя на взаємоприйнятний та взаємовідхилений відбір можливих за нових умов форм та способів діяльності згідно з установками та ціннісними орієнтаціями, які раніше склалися в індивіда; та сумісності, на якому суб’єкт досягає стану адаптованості. Індикатором адаптації вважається соціальний статус індивіда в цьому середовищі, а також його психологічна задоволеність цим середовищем в цілому або його важливими елементами. Важливу роль в процесі соціальної адаптації відіграє адаптаційний потенціал індивіда. Це можливості особистості включатися в нові умови соціального середовища. Він пов’язаний з адаптивною підготовкою особистості, тобто тими уміннями та навичками пристосування, які індивід набуває в процесі життєдіяльності. Соціальна адаптація виступає в двох формах: активній та пасивній. При активній формі індивід прагне активно взаємодіяти з середовищем, впливати на його розвиток, долати труднощі та перепони, вдосконалювати суспільні процеси. При пасивній формі адаптації індивід не прагне до змін оточуючої дійсності, схильний до конформізму, недостатньо мобілізує біологічні та психологічні ресурси до пристосування в соціальному середовищі.

Активність соціальна – свідома цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як на перетворення об’єктивних соціальних умов, так і на фор­мування соціальних якостей власної особистості (активної життєвої позиції); характеристика діяльності, відображена міра реалізації і розвитку соціальних потенцій, можливостей людини (її здібностей, знань, навиків, прагнень). Основними сферами активності соціальної є громадська, політична, трудова діяльність, мораль, управління, дозвілля.

Акцентуація – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різною: явною або скритою.

Акцептор дій – механізм зісталення результатів реальних і прогнозованих дій на базі даного досвіду, біологічна передумова мети. Дозволяє передбачити кінцевий та проміжний результати, на його базі уточнюється мета.

Аперцепція – прояв вибірковості сприймання, його залежності від досвіду людини та її спрямованості, загального змісту психічного життя.

Аутентичність – справність, високий ступінь відповідності між думками, почуттями та діями людини. Це поняття використовується в гуманістич­ній психотерапії для характеристики людей, які не використовують психологічного захисту, вільні, спонтанні та впевнені у собі.

Бажання – одна з форм мотиваційного стану, що пов’язана з потребами, потягами. Бажання полягають у прояві потреб, при цьому предмет потягу та можливі шляхи його досягнення конкретизовані. Бажання обумовлене ставленням особистості до предмета потреби. Завдання соціальної роботи – навчити клієнта підпорядковувати бажання усвідомленим соціаль­но-корисним меті та завданням.

Бесіда – метод отримання інформації про особистість за допомогою словесного спілкування за спеціально розробленою програмою. Результатив­ність бесіди залежить від дотримування певних вимог: чітко сформульованої мети бесіди, розроблених запитань та їх послідовність, а також додаткових варіантів запитань залежно від реакції співрозмовника, його психологічного контакту з клієнтом; фіксація отриманої інформації. Застосовується з метою вивчення психологічних особливостей людини (її переконань, прагнень, інтересів, ставлення до мікросоціуму тощо), а також умов формування цих особливостей.

Бесіда консультативна – вид психологічної допомоги, що полягає в інтерпретації консультантом психогенних проблем клієнта в процесі спілкування з ним.

Бронювання робочих місць – форма збереження робочих місць для працевлаштування певних категорій громадян. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” місцеві органи виконавчої влади зобов’язані бронювати на підприємствах, в установах та організаціях до 5 % загальної кількості робочих місць, у тому числі із гнучкими формами зайнятості. Бронювання робочих місць здійснюють для осіб працездатного віку, які потребують соціального захисту і з різних причин не в змозі конкурувати на ринку праці. Це – жінки, які мають дітей віком до 6 років; самотні матері з дітьми до 14 років або з дітьми-інвалідами; випускники загальноосвіт­ніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів, які не отримали призначення на роботу; інші особи, молодші 21 року. Робочі місця бронюють також для осіб передпенсійного віку, громадян, які з поважних причин не працювали понад рік, звільнених із в’язниць після відбуття покарання, а також для осіб, яким виповнилося 15 років і яких за згодою одного з бать­ків (опікунів) можуть, як виняток, приймати на роботу шляхом створення додаткових робочих місць. У разі відмови прийняти на роботу громадян зазначених категорій у межах встановленої квоти з підприємств, організацій стягують штраф.

Взаємодія соціальна – форма соціальної комунікації або спілкування двох осіб чи спільнот, у якій систематично здійснюється взаємодія, реалізується соціальна дія кожного із партнерів. Досягається пристосування дій іншого, спільність у розумінні ситуації і певна узгодженість. Взаємодія соціальна спеціально організовуються під час проведення ділових ігор, які є методом вивчення внутрішньо- і міжорганізаційних взаємодій.

Відповідальність – категорія етики, права, що відображає соціальне і морально-правове ставлення особистості до суспільства (людства в цілому); характеризується виконанням морального обов’язку і правових норм.

Воля – здатність людини в напряму досягнення мети, долаючи при цьому внутрішні (тобто свої безпосередні бажання та прагнення) і зовнішні переходи. Означає також саморегуляцію поведінки і прийняття рішення.

Вплив – процес і результат зміни людиною поведінки, установок, уявлень іншої людини.

Вчинок – специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини. Вчинок – акт морального самовизначення людини, в якому вона стверджується як особистість у своєму став­ленні до іншого, до себе самої, до групи чи спільноти. Вчинок – основна одиниця соціальної поведінки, у ньому проявляється і формується характер людини. Може бути виражений дією чи бездіяльністю, позицією, висловленою словами; ставленням до чогось, оформленому у вигляді жесту, погляду, інтонації голосу, змістовного підтексту; в дії, спрямованій на подолання фізичних перепон і пошук істини.

Гарантії соціальні – сукупність матеріальних і юридичних засобів, які забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних і соціаль­но-політичних прав членів суспільства. Гарантії соціальні забезпечують умови життєдіяльності членів суспільства, соціальних груп, реалізацію їхніх інтересів, різноманітних зв’язків і відносин, функціонування і розвиток суспільної системи в цілому. До основних гарантій соціальних залежать: право на вибір професії, форм економічної діяльності, отримання загальної і професійної освіти, право людини на реалізацію свого трудового потенціалу, здібностей і адекватну винагороду у відповідності з кількістю і якістю праці тощо. Здійснення гарантій соціальних у сфері споживання означає забезпечення мінімального рівня задоволення потреб у житлі, охорони здоров’я, освіті, доходах, у забезпеченні належного рівня життя. Для цього розробляють систему соціально-економічних нормативів, які визначають нижню межу мінімального рівня життєвих благ для задоволення індивідуаль­них і суспільних потреб. Серед таких нормативів: мінімальна заробітна плата, пенсія, стипендія, рівень витрат на освіту, дитячі дошкільні заклади, нормативи забезпечення житлом, охорони здоров’я, отримання освіти, набору товарів і послуг для задоволення життєво необхідних потреб. Мінімаль­ний рівень задоволення потреб, гарантований суспільством для громадян, повинен бути погоджений із досягнутим життєвим стандартом.

Деінституалізація – процес, альтернативний тривалому утриманню людей (душевнохворих, правопорушників, дітей, людей похилого віку) у великих стаціонарних закладах різного типу. Головний принцип деінституалізації – надати людині право знаходитися не в таких обмежених умовах існування, як стаціонари, вести нормальний спосіб життя і жити настільки незалежно, наскільки вона здатна. Основні елементи деінституалізації: намагання уникати без крайньої необхідності розміщення і утримання людей у стаціонарах; організація відповідних альтернативних варіантів за місцем проживання для розміщення, лікування, професійної підготовки, навчання і реабілітації осіб, яких нема необхідності утримувати в стаціонарах. Дез­адаптація – результат низького рівня соціальної адаптації соціального середовища. Виявляється в різних формах девіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид) та неадекватних психологічних станах особистості (депресія, гіперактивність).

Депривація – особливий психічний стан, що виникає при довготривалому обмеженні чи повній відсутності нових стимулів. Можна розглядати сенсорну, емоційну, інформаційну і соціальну депривацію. Довготривале перебування у стані депривації може викликати стійкі зміни особистості, сприйняття і діяльності особи.

Державні соціальні стандарти – державні соціальні стандарти для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де дитина перебуває на утриманні й вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:

• мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;

• житлового забезпечення на рівні, не нижчому за встановлені у Жит­ловому кодексі УРСР нормативи;

• житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах улаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи;

• мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця – встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

• мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах улаштування після досягнення ними 18-річного віку;

• мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку;

• мінімального стандарту медичного обслуговування;

• мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвиткові, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загального пізнавального та виховного спрямування;

• мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

• мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків.

Десоціалізація – втрата особистістю якостей, необхідних для нормаль­ної життєдіяльності у суспільстві; або має якості, несумісні з вимогами суспільства; порушення нормального ходу соціалізації індивіда, втрата або деформація важливих соціальних функцій особистості.

Дефіцит спілкування – якісна та кількісна нестача міжособових контактів дитини з іншими людьми. Дефіцит спілкування зазвичай має місце у дитячих закладах закритого типу (лікарнях, будинках дитини, дитячих будинках, інтернатах, у неблагополучних сім’ях, де батьки не приділяють дитині достатньої уваги, або в сім’ях, де батьки страждають захворюваннями, через які забезпечують дітям повноцінного спілкування. Дефіцит спілкування є однією з важливих причин затримок та відхилень у психічному розвитку дитини, особливо у віці немовляти та ранньому дошкільному віці. При проведенні корекційної роботи недостатньо забезпечити кількісне спіл­кування, необхідно організувати якісно адекватне спілкування, з ураху­ванням вікових особливостей дитини, і її минулий комунікативний досвід. Для цього проводять діагностику рівня розвитку спілкування і заповнюють прогалини.

Дисципліна – точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Довіра – очікування від людини вчинків, що відповідають моральним мотивам та нормам діяльності, яке будується на знаннях про характер людини, досвіді спілкування з нею, і, відповідно, знаннях про вірогідний характер його вчинків.

Допомога соціальна – система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, які надає соціальна служба окремим особам або групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві. Основні види і форми соціальної допомоги встановлюють на регіональному рівні із врахуванням майнового становища. Вони включають: грошову допомогу (одноразову допомогу, надання допомоги при екстремаль­них ситуаціях, допомогу на оплату житла і комунальних послуг, дотацію на оплату харчування і лікування, пільгові позички і кредити); натуральне забезпечення (надання предметів першої необхідності, здійснення ремонту квартир, виділення лікарських препаратів, забезпечення безоплатним харчування, виділення топлива); гуманітарну допомогу; послуги і пільги (направлення до реабілітаційних центрів, центрів соціально-психологічної допомоги, будинків-інтернатів тощо); правову допомогу, психологічну допомогу; профорієнтацію; інформаційну допомогу тощо. Грошову допомогу надають громадянам у встановлених законодавством випадках із настанням певних обставин. Цей вид допомоги надають, якщо середньомісячний сукуп­ний дохід сім’ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Ефективність діяльності – системна міра, головним компонентом якого є ступінь досягнення цілей діяльності, а підпорядкованим – ступінь економічності та раціональності використання виділених на це ресурсів.

Життєдіяльність – сутність і здатність людського організму об’єк­тивно виконувати фізіологічні і фізичні, соціальні та інші функції. Життєдіяльність забезпечується як самою людиною, так і складною системою заходів з боку суспільства і держави.

Занедбаність педагогічна – стійкі відхилення від норми в моральній свідомості й поведінці чи навчальній діяльності, спричинені недоліками педагогічного впливу.

Зона потенціального інтелектуального розвитку – неспівпадання в рів­ні складності завдань, які розв’язує дитина самостійно (актуальний рівень розвитку), і тими, що розв’язані під керівництвом дорослого.

Зрілість соціальна – міра розвитку людини в соціальному середовищі відповідно до прийнятих в даному суспільстві цінностей, норм і принципів життєдіяльності.

Ідентифікація соціальна – пізнавальний спосіб встановлення тотожності, подібності речей, процесів, явищ, осіб, що означає розумові операції з зовнішніми об’єктами стосовно суб’єкта, який пізнає. Ідентифікацією називаються також і процеси, що пов’язані із сферою самосвідомості, самопізнання особи: ототожнення себе з іншими, уявлення іншої людини як продовження самого себе, перенесення себе на місце іншого.

Інтеграція соціальна – процес і стан поєднання складових частин соціуму, передусім індивідів і груп, в єдину соціальну цілісність або систему.

Інфантилізм – затримка морального та соціального розвитку особистості як результат деформації умов її життя, вад виховання та власної пасивності.

Конформізм – позиція особистості, що визначає її ставлення до соціаль­ного контролю; свідоме прийняття індивідом поглядів, цінностей або норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переживанням.

Креативність – здатність утворювати нові унікальні ідеї, результати, способи мислення тощо. Характеристика людини, що повноцінно функціонує.

Критична ситуація – ситуація, коли людина стикається з неможливістю реалізації своїх бажань, цілей, цінностей. Виділяють такі типи критичних ситуацій як стреси, фрустрації, конфлікти і кризи.

Ксенофобія – патологічний страх перед усім незнайомим.

Людина – істота, яка втілює вищий ступінь розвитку життя, суб’єкт суспільно-історичної діяльності.

Майнове право – суб’єктивні права учасників правостосунків, пов’яза­ні з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками економічних обігів з приводу розподілу цього майна і обміну (товарами, послугами, виконаними роботами, грошима, цінними паперами тощо).

Маніпулювання – форма взаємодії з іншими людьми, що полягає у прагненні впливати на їхню поведінку, змушувати вчиняти так, як цього хоче людина-маніпулятор.

Межа малозабезпеченості – соціальний норматив, який дорівнює величині середньодушового сукупного доходу, що забезпечує непрацездатному громадянину споживання товарів і послуг на мінімальному рівні. Встановленому законодавством.

Механізм соціальний – сукупність дій, вчинків, відносин, невід’ємних від їх суб’єктів-носіїв, завдяки яким відбувається те чи інше соціальне явище, здійснюється соціальний процес, і які становлять внутрішній каркас їх (явища, процесу) існування або перетворення.

Мотивація – система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Намір – свідоме рішення людини, що виконує функцію спонукання і планування поведінки та діяльності людини.

Наслідування – форма поведінки, яка полягає у відтворенні – більш чи менш трансформованому – дій, ідеалів, рис характеру, манери творчості інших осіб; може бути як несвідомою, мимовільною, так і свідомою, ціле­спрямованою.

Особистісна зрілість – узагальнена характеристика людини, здатної ефективно розв’язувати свої проблеми і створювати культурні і матеріальні цінності суспільства.

Особистісний підхід – послідовне ставлення до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії.

Очікування соціальні – вимоги, які висуває один суб’єкт (індивід, група, суспільство тощо) до соціальної поведінки іншого суб’єкта.

Патронаж – соціальна робота, спрямована на забезпечення соціальної опіки і допомоги соціально незахищеним верствам населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Педагогічно занедбані діти – переважно фізично і психічно здорові діти та підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсут­ність його протягом тривалого часу. Характерною особливістю таких дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не рахуючись з вимогами оточуючих, колективу.

Правова поведінка – усвідомлена законослухняна діяльність людини у всіх сферах життя, звичка дотримуватися закону.

Психологічний захист – система регуляторних механізмів, що спрямовані на усунення або зведення до мінімуму негативних переживань, які травмують особистість, пов’язані із внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами тривоги і дискомфорту.

Поведінка адаптаційна – поведінка, яка пристосовує організм до умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

Ранг соціальний – становище, яке посідає індивід в ієрархії тієї чи іншої соціальної системи й яке є формально визнаним та таким, що гарантує йому певні права та обов’язки.

Ресоціалізація – 1) відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві; 2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок; 3) комплекс заходів (стосовно осіб девіантної поведін­ки), спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, переорієнтацію соціальних та референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх в нові, позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.

Роль соціальна – нормативний різновид поведінки індивіда, який посідає певну соціальну позицію і виконує відповідні функції.

Самоактуалізація – прагнення людини до максимально повного вияву і розвитку своїх можливостей, до актуалізації особистісного потенціалу.

Самодопомога – здатність людини розв’язувати проблеми, використовуючи власні ресурси.

Самоідентифікація – психологічне поняття, що означає наявність особистісного самовизначення й упевненості у психологічному, рольовому і соціальному середовищі.

Самоконтроль – усвідомлювана регуляція людиною власної поведінки та діяльність для забезпечення відповідності результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам тощо.

Самооцінка – судження людини про наявність у неї певних якостей та властивостей у співвідношенні їх з еталоном чи зразком.

Самореалізація – реалізація активності, яка задовольняє людину у значущих для неї сферах життєдіяльності і (або) взаємовідносин.

Самостійність – якість особистості, яка характеризується готовністю (здібністю, прагненням) особистості до пізнання нового, роботи на перетворення без сторонньої допомоги.

Соціалізація – процес освоєння ролей та очікуваної поведінки у стосунках з сім’єю та суспільством і розвитком задовільних зв’язків з іншими людьми”. Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. До природно-культурних завдань соціалізації людини відносяться досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто:

• людині потрібно досягнути певного рівня пізнання тілесного ідеалу, що притаманний тій культурі, в якій він живе;

• засвоїти елементи етикету, символіки, пов’язаних з тілом та статево-рольовою поведінкою;

• розвинути та реалізовувати фізичні та сексуальні задатки;

• вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку;

• перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно статевовіковим та індивідуальним можливостям.

Під соціально-культурними завданнями маються на увазі пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його віковими особливостями, чекають включення до певного рівня суспільної культури, оволодіння деякою сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо.

Соціально-психологічні завдання – це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення. Вирішення всіх цих завдань є об’єктив­ною необхідністю для розвитку кожної людини.

Процес соціалізації має свої механізми, які впливають на його реалізацію. Перша група механізмів соціалізації – соціально-психологічні. До таких механізмів відносять:

• імпринтинг – фіксування людиною на рецепторному та підсві­домому рівнях особливостей впливу життєво важливих об’єктів, з якими вона стикається;

• наслідування – один зі шляхів довільного, а частіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду;

• екзистенціальний натиск – оволодіння мовою та підсвідоме засвоєння норм соціальної поведінки;

• ідентифікація – процес підсвідомого ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, “зразком”;

• рефлексія – внутрішній світ, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає цінності, які притаманні різним соціальним інститутам (суспільству, сім’ї, групі однолітків тощо).

Другою групою механізмів соціалізації є соціально-педагогічні механізми, до яких відносяться:

• інституційний – процес взаємодії людини з інститутами суспільства та різними організаціями;

• традиційний – засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, що характерні для найближчого оточення;

• стилізований – діє у межах певної субкультури;

• міжособистісний – процес взаємодії людини з суб’єктивно значущими для нього особами.

Соціальна депривація – відсутність або недостатня наявність економіч­них та психологічних умов розвитку людини. Вони включають забезпеченість житлом, грошима, а також турботу близьких людей чи адекватну їй заміну.

Соціальний супровід – вид соціальної роботи, який спрямований на здійснення 1) соціальної опіки, 2) патронажу соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їх соціального статусу. Це тривалий процес, спрямований на здійснення системи комплексних заходів різними спеціалістами щодо соціальної реабілітації зазначених категорій.

Статус соціальний – становище індивідів або групи в соціальному просторі стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціально значущими для даної суспільної системи критеріями.

Толерантність – терпимість щодо інших людей, їхніх переконань, цінностей та поведінки.

Уміння – засвоєний людиною спосіб виконання діяльності, що забезпечується сукупністю набутих знань та навичок.

Фасилітація – метод соціальної роботи за допомогою якого встановлюють зв’язки між клієнтом і соціальними системами; процес підвищення інтелектуально-вольової компетентності клієнта. Фасилітація виявляється у створенні соціальних умов участі клієнта у швидкому та ефективному розв’язанні своїх проблем, а також діяльність з соціальної підтримки клієн­тів, сімей та груп з метою набуття ними певної соціальної ролі та ролі умінь відстоювати свої соціальні права.

Формування особистості – стихійний або цілеспрямований вплив на особистість, який призводить до засвоєння нею соціального досвіду.

Фрустрація – психічний стан переживання невдачі, що викликається об’єктивно непоборними (або суб’єктивно так сприйнятними) труднощами, які виникають на шляху до досягнення бажаної мети.

Характер – порівняно стійка і типова система ставлень людини до дійсності, яка проявляється у звичних для людини до дійсності: ставлення до суспільства, до праці, до власності, до світу речей та природи, до інших людей, до себе.

Ціннісні орієнтації – вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

Шлях життєвий – індивідуальна історія особистості, яка відбувається в ході її онтогенетичного розвитку і визначається мірою співвідношення об’єктивних обставин і суб’єктивної активності особистості в структурі її самореалізації впродовж свого життєвого віку.

Для нотаток

Для нотаток

Для нотаток

Методичне видання

БОНДАРЕНКО Тетяна Василівна

ВАКУЛЕНКО Олена Василівна

КОМАРОВА Надія Миколаївна

Методичні рекомендації

для соціальних працівників

щодо соціального супроводу випускників соціальних закладів

Коректор Д.О. Мохно

Комп’ютерна верстка та макетування Н.В. Пилипенко

Підписано до друку 19.12.2006 р. Гарнітура Kurdiashov.

Формат 60х84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.

Обл.-вид. арк. 11,76. Ум.друк. арк. 9,77.

Наклад 1500. Зам. №1384.

В іддруковано в ТОВ “Видавництво “Аспект-Поліграф”

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру

суб’єктів видавничої справи

серія ДК № 1115, від 12.11.2002 р.