Висновки та рекомендації

Аналіз інформаційних матеріалів щодо соціальної підтримки випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, показав нагальну необхідність розробки спеціальної системи підготовки випускників інтернатних закладів до самостійного життя, підвищення рівня поінформованості випускників щодо їхніх прав та пільг, надання випускникам необхідних знань з нормативно-правових питань. Більшість випускників перебуває у стані побоювання переходу до самостійного життя, відчувають розгубленість та незахищеність.

Таким чином, маємо зробити висновок, що проблема непідготовленості вихованців шкіл-інтернатів до самостійного життя є вкрай болючою та актуальною. Складність цього питання полягає в тому, що необхідно паралель­но вирішувати дві складові – (1) створення умов та можливостей для нормального будування самостійного “дорослого” життя та (2) надання під­літкам необхідних знань та навичок, шляхом спеціальної теоретичної підготовки (уроки, бесіди, гуртки тощо) та створенням практичних експериментальних майданчиків (тимчасове проживання в сімї, тимчасове самостійне проживання під наглядом соціальних працівників, навчання загальноосвітніх шкіл разом з “домашніми” дітьми тощо).

Виходячи із зазначених проблем та наявної ситуації в країні, вкрай необхідні спеціальні заходи, що мають бути спрямовані на:

1. теоретичну і практичну підготовку вихованців до самостійного життя (тобто проведення спеціальних занять, надання потрібних знань, тимчасове перебування в сімях напередодні закінчення інтернатів, видання довід­кової літератури тощо);

2. розвиток мережі "Телефонів Довіри", консультаційних центрів для дітей-сиріт;

3. формування позитивного ставлення в суспільстві до дітей-сиріт та їх проблем;

4. сприяти створенню умов продовження освіти для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківської опіки, з урахуванням бажання дітей, а не лише можливостей навчальних закладів певної місцевості;

5. розвиток цільових програм допомоги асоціальним сімям/батькам;

6. робота з членами педагогічних колективів шкіл-інтернатів з питань підготовки вихованців до самостійного життя;

7. розробка спеціальної програми “житло для дітей-сиріт” та її нормативно-правове забезпечення;

8. реформування шкіл-інтернатів та зменшення кількості учнів в них;

9. впровадження спеціальних програм матеріального забезпечення життєвого старту для випускників шкіл-інтернатів;

10. вдосконалення системи захисту майнових та житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

11. перегляд складу, функцій та принципів діяльності опікунських рад тощо.

Традиційна система інтернатного виховання дітей-сиріт і дітей, позбав­лених батьківського піклування, переживає кризу. Перевантаження інтернатних закладів впливає на активність та результативність пошуку нових, прогресивніших форм виховання підопічних, ускладнює процес переорієнтації інтернатів на нові форми організації життя дітей (різновікові групи, самообслуговування тощо). Не заперечуючи здобутків, досягнутих у справі удосконалення виховання та утримання дітей в інтернатних установах, необхідно все ж таки надавати перевагу сімейним формам виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Навiть найкраща робота педагогiв в інтернатних закладах не може повнiстю вiдтворити природнi умови виховання дитини в родинi. Виховання дитини, позбавленої батьківського піклування, в інтернаті та відсутність суттєвої соціальної підтримки після закінчення нею навчання, має багато негативних наслідків, які досить часто зводять зусилля держави, в широкому розумінні цього слова, та педагогічного персоналу інтернату практично нанівець.

Практика вилучення дітей із сім’ї та направлення їх до інтернатних закладів, які фінансуються з державного або обласного бюджету, в кінцевому підсумку обертається тим, що місцеві органи самоврядування на якийсь час просто забувають про таких дітей, аж до їх повернення, що значно ускладнює процеси адаптації дітей до нових умов життя.

Підсумовуючи викладене, слід сказати, що розв’язати ці проблеми можна тільки в процесі пошуку ефективних шляхів. Перше, на чому слід акцентувати увагу, це те, що такі проблеми не можуть бути справою якоїсь однієї інстанції. Потрібна скоординована діяльність державних і громадських структур, тісна і щоденна співпраця освітян, працівників служб соціаль­ного захисту, сфери культури, правоохоронців, науковців тощо.

Аналiз проблем соцiального сирiтства пiдтверджує, що органiзацiя життєдіяльності iнтернатних закладiв досить часто негативно впливає на розвиток вихованцiв, не формує їх соцiальної зрiлості, не враховує в процесi виховання ряду специфiчних особливостей, не дає дітям уявлення про реальнi складнощi життя, що очiкують на них у майбутньому.

Необхідно змінювати органiзацiю життєдіяльності дитячого закладу, зокрема: ліквідувати вiкову межу в групах, створювати малі групи, члени яких перебувають у родинних зв’язках; впроваджувати вiдкритий тип дитячого будинку, який сприяє широким зв’язкам дiтей з оточенням; наближати умови проживання до звичайних домашнiх; поліпшувати комфортність житла. Оскільки більшість дітей утримується в інтернатних закладах разом зі своїми рідними братами та сестрами, доцільно створювати визначенi за “сiмейною” ознакою групи чисельністю до 10–12 дiтей, де рiднi брати та сестри становили б основу групи. Таким чином, можна запобігти втраті родинних зв’язків, що сприяло б поліпшенню душевного комфорту дітей.

Час перебування в дитячому iнтернатному закладi необхідно використати для того, щоб визначити правове становище дитини (поновити втрачені документи, спробувати знайти батькiв, обстежити їх побут з метою визначення можливостi повернення в сім’ю, у разі потреби ініціювати процедуру позбавлення батькiвських прав тощо).

Бiльшiсть дітей, які закінчують інтернатні заклади, не готовi до життя в сучасних умовах. У переважнiй більшостi вони не пiдготовленi до шлюбу, до створення сім’ї, стикаються з проблемами працевлаштування, одержання житла, їм бракує навичок спiлкування тощо. Інтернатний заклад не несе юридичної вiдповiдальностi за дiтей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, пiсля їх випуску.

Структури, якi беруть на себе часткову відповідальність за допомогу та турботу про них, як показує досвiд, недостатньо укомплектовані спеціалістами (центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді по регіонах укомплектовані штатними працівниками на 40–60%). Необхідно розширяти мережу соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, по всій території України з урахуванням потреб регіонів та вирішити питання 100 % укомплектування штатними працівниками даних закладів

Потребують науково-практичного розроблення питання створення та діяльності спеціалізованих центрів постінтернатної адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Повільно впроваджуються нові методики підготовки випускників інтернатних закладів до самостійного дорослого життя, пов’язаної з наданням їм соціально-психологічної підтримки у процесі соціальної адаптації за межами закладу, зняттям надмірної тривоги та зміцненням почуття самодостатності у самостійному розв’язанні життєвих проблем, розвиток самоконтролю, запобіганням антисоціальній та згубній поведінці (пияцтво, наркоманія, проституція, злочинність тощо).

Незадовільними залишаються координація дій різних органів та організацій, які займаються неповнолітніми, розподіл обов’язків та обмін інфор­мацією між ними. У центрі спільної уваги зацікавлених організацій повинні бути питання захисту прав кожної конкретної дитини: на житло, освіту, дозвілля, лікування та оздоровлення, тобто всі ті питання, які лежать в основі розв’язання проблем. Найчастіше ж на практиці домінує апеляція до державних органів, а не комплексний підхід до розв’язання проблем дитини²⁷.

У подальшому центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді бажано приділяти більше уваги соціально-реабілітаційній та адаптаційній роботі: організації просвітницьких курсів для опікунів з проблем дітей-сиріт; створенню реабілітаційних центрів, центрів соціальної активності, трудової діяльності; роботі за місцем проживання; організації правової освіти дітей-сиріт, соціального супроводу випускників шкіл-інтернатів. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повинні стати тими осередками, до яких можуть звернутися діти-сироти, молодь з числа сиріт, опікуни, батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу і отримати необхідну всебічну допомогу²⁸.