Вплив інтернатних закладів на розвиток особистості дитини

Дітей, які знаходяться в інтернаті можна розподілити на 2 категорії: ті, що потрапили до закладу після проживання хоча б деякий час у сім’ї, і ті, котрі ніколи не жили у сім’ї.

Можна сказати: інтернатні діти відрізняються своєю поведінкою уже залежно від того, проживали вони в сім’ї чи ні, а потім і від того, якою була ця сім’я – благополучна чи кризова. Тобто вихідна точка розвитку дітей в інтернатних закладах може бути різною, і від цього теж залежить інтелект дитини, її психічна рівновага, подальше зростання.

Сучасні вихованці інтернатних закладів у переважній більшості є соціальними сиротами. Їх батьки на час народження дитини були цілком здоровими психічно і фізічно, але згодом вони стали соціально дезадаптованими. Тому вихованці нового покоління відрізняються від попереднього більш широким кругозором, колом знань, уявлень, навичок.

Передусім діти з будинку дитини та дитячого будинку відрізняються своїм емоційним розвитком. Якщо порівняти однорічного домашнього малюка з немовлям з будинку дитини, то різниця явно виражена. Домашня дитина більш активна, життєрадісна, відкрита для спілкування. Вона бурхливо реагує на радісні події і голосно плаче, коли стикається з неприємностями; активно вивчає предмети, що потрапляють їй на очі, постійно знаходить собі заняття. Маленькі діти, позбавлені батьківського піклування й домашнього тепла, менше усміхаються, майже не радіють, менше сміються Частіше перебувають у монотонному настрої. Якщо і плачуть, то неголосно й монотонно. Вони нерішучі й лякливі, нездатні до відвертого прояву почуттів. Такими дітьми легко управляти, вони пасивно слухняні.

Дошкільнята з дитячих будинків – чистенькі й акуратні малюки, які не забувають подякувати, привітатися, легко підкоряються вихователеві. Незважаючи на те, що вони тягнуться до будь-кого із дорослих, який виявив до них інтерес, і з готовністю називають “мама, тато” ледве знайомих людей, їхні почуття миттєві, неглибокі, контакти поверхневі. Діти прагнуть до спілкування, але довго підтримувати розмову не можуть, швидко відволікаються.

Діти, які виросли поза сім’єю, неспроможні до багатих емоційних переживань; здатність дитини любити оточуючих тісно пов’язана з тим, скіль­ки любові та в якій формі цього почуття отримала вона сама. Внаслідок загостреного бажання домогтися уваги з боку дорослого та через невміння встановлювати контакти діти бувають нещирими, вигадують різні причини для того, щоб їх помітили та відзначили. Часто в них відсутня реакція на зауваження, критику тощо.

У зв’язку з тим, що ці діти живуть у замкненому світі, вони мають обмежений кругозір, обмежений об’єм знань про навколишнє середовище, обмеженість та одноманітність вражень, недостатньо розвинене сприйняття й наочно-образне мислення. На заняттях вони дисципліновані та слухняні, намагаються запам’ятати все, що від них вимагають дорослі, але самі малоініціативні. Їм бракує зосередженості, вони легко відволікаються. Якщо щось не виходить, діти або швидко відмовляються від справи, або шукають виправдання собі певними обставинами, стають агресивними, часто рвуть, ламають початий ними виріб. Якщо дитина влаштовується у сім’ю, то батькам слід бути готовим до того що навіть з великими зусиллями, витраченими на підготовку до школи, ці діти будуть відчувати труднощі в навчанні. Адже у таких дітей спостерігається недорозвиненість мови: словниковий запас невеликий, судження досить примітивні та перекручені. Іноді вони не мають уявлення навіть про повсякденні речі. Наприклад, як готується їжа, звідки потрапляють у дім продукти, скільки вони коштують.

Вихованці інтернатних закладів досить рано навчаються самостійно їсти, одягатися, прибирати свої іграшки. Рано оволодівають трудовими навич­ками: вміють накривати на стіл, застелити ліжко, доглядати свій одяг, мити підлогу чи посуд. Ці діти добросовісно працюватимуть, допомагатимуть мамі, швидко запам’ятають що можна робити, а що ні. Вони досить швидко адаптуються в умовах сім’ї, зазвичай легко виконують установлені правила і вимоги, прагнуть дотримуватися їх, щоб заслужити схвалення батьків. І якщо такій дитині надавати шанси проявляти себе з кращого боку в якійсь постійній справі (доручення по господарству, заняття спортом, образотворче мистецтво, театр, спів та інше, до чого є схильності) і при цьому вселяти в неї впевненість у своїх силах та проявити повагу до неї в сім’ї та школі, то результати можуть бути досить не погані.

Специфіка умов утримання та проживання дітей-сиріт та дітей, позбав­лених батьківської опіки, є причиною неуспішної соціалізації вихованців інтернатних закладів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Внаслідок цього, ці діти не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими.

Із соціальних історій вихованців шкіл-інтернатів: “Закінчив 9 класів санаторної школи-інтернату до са­мостійного життя не підготовлений, побутовими навичками не володів ; типовий холеричний характер екстравертного типу”. “Не був підготовлений до самостійного життя, не умів раціональ­но використовувати кошти. Спостерігалася схильність до накопи­чення непотрібних речей (гуманітарної допомоги, старих непотрібних речей)”.

Аналіз відповідей вихованців стосовно оцінки задоволення власним життям показує, що третина із них позитивно сприймає умови життя та виховання в своєму інтернаті, стільки ж дітей дають середню оцінку. Поряд з тим, кожен п’ятий вихованець незадоволений своїм життям у інтернаті. Більше всього не влаштовує дітей рівень і якість харчування. Актуаль­ною є проблема покращення одягу вихованців інтернатів. Чим доросліша дитина, тим гостріше вона потребує вираження власної індивідуальності через одяг, зачіску, прикраси. Але в умовах інтернату прояви особистості нівелюються, поряд з тим, вихованці виділяються серед інших дітей своїм одягом, що безсумнівно негативно впливає на самопочуття дитини, призводить до виникнення конфліктних ситуацій, відмежовує вихованців інтернату від соціального загалу.

Однією із проблем, з якою рано чи пізно стикаються вихованці інтернатних закладів, є отримання інформації про біологічних батьків, визначення причин, за яких вони потрапили до державної системи опіки. В інтернатних закладах не відпрацьовано систему психологічної підготовки дитини до отримання такої інформації. Для дитини питання про причини відмови від неї батьків та причини її перебування в інтернаті є болючим і турбує протягом багатьох років.

Третина вихованців має житлові проблеми, невирішення яких під час навчання дитини в інтернаті приводить до того, що випускники залишаються без даху над головою або вимушені проживати разом з батьками, які свого часу були позбавлені батьківських прав через асоціальний спосіб життя.

“Головнні проблеми вихованців інтернатів – відсутність житла, прописки, проблеми здоров’я, матеріальні проблеми (нестача одягу, взуття, грошей)”.

Кожен десятий із вихованців потребує консультації юриста з приводу визначення проблем спадщини, опікунства, врегулювання взаємин з рідними батьками. Частина дітей має проблеми із оформленням документів, які були або загублені, або неоформленні перед направленням дитини до інтернату.

Із соціальних історій вихованців шкіл-інтернатів: “На момент звернення до центру СССДМ клієнтка була вагітною, не мала паспорту, не мала житла, не визначилась залишати їй дитину, чи ні”. “Після закінчення ПТУ залишався без житла (на період навчання проживав у гуртожитку)”. “Не оформлено: пенсію по втраті годувальника; соціальна допомога на дитину-сироту; труднощі у здобутті подальшої освіти; житлові проблеми: відсутнє газове опалення, безпорядок в будинку. Власне житло відсутнє. З біологічними родичами зв’язку не підтримує”.

Вихованці шкіл-інтернатів не мають належного запасу стратегій поведінки і спілкування з іншими людьми, як дорослими, так і однолітками. Багато хто з молодих людей дуже часто не знають, як звернутися до чужої людини і висловити їй свою думку або бажання. Деяка частина вихованців інтернатів взагалі боїться спілкування з іншими людьми, що свідчить про їх невпевненість у собі, наявність “комплексу неповноцінності” тощо.

Із соціальних історій вихованців шкіл-інтернатів: “До центру СССДМ дівчина звернулася за психологічною допомогою: навчаючись в школі-інтернаті вона мала проблеми у спілкуванні з учителями та однолітками. На той час робота спеціалістів була спрямована на формування навичок спілкування з дорослими і однолітками”.

Cеред вихованців шкіл-інтернатів досить вагома частка тих молодих людей, хто, на їх власну думку, вже має певний багаж знань щодо сексуаль­ного життя, засобів планування сім’ї (попередження вагітності) та попе­редження венеричних захворювань. Втім, значною є частка молодих людей, які демонструють відсутність відповідних знань про цю сферу дорослого життя, що є дуже небезпечним з точки зору ризикованої поведін­ки. За отриманими даними в інтернатах існує “практика” сексуальних домагань з боку старших учнів до молодших, причому до представників обох статей, а також з боку викладачів.

“Марина* абсолютно не пристосована до самостійного життя, з чим було пов’язано багато проблем та невирішених питань під час здійснення соціального супроводу. Марина була не в змозі самостійно вирішити такі питання, як прописка, отримання ідентифікаційного коду, реєстрації та оформлення допомоги на новонароджену дитину і т.д. Дуже часто зазначені питання розв’язувалися за відсутності клієнтки зусиллями лише соціальних працівників” (* ім’я змінене). “Клієнтка не була підготовлена до самостійного життя, до народження дитини та догляду за нею”.

Більшість вихованців інтернатів орієнтовані на створення власної сім’ї, її збереження та виховання дітей. Однак серед учнів є і такі, хто вагається і не може вирішити для себе проблеми, мати власну сім’ю та дітей чи ні.