Розділ 4. Соціально-психологічний портрет (специфіка й особливості) випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Сирітство залишає незагойний слід в житті дитини, веде до деформації психічних процесів, викликаних стресовими ситуаціями, позначається на психології особистості. Втрата батьків або залишення ними дітей напризволяще з різних причин (пияцтво, наркоманія, паразитичний, асоціальний спосіб життя, сімейні негаразди) – спричиняє трагедію дітей, призводить до психічних травм, ліквідацію або пом’якшення яких має взяти на себе суспільство24.
Юність – пора самоаналізу та самооцінок. Самооцінка у певному віці здійснюється шляхом порівняння ідеального “я” з реальним. Але ідеальне “я” ще не вивірене і може бути випадковим, а реальне “я” ще всебічно не оцінено самою особистістю. Це об’єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може викликати в неї внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішньою агресивністю, розв’язаністю. Питання “хто я такий?” має на увазі не стільки самоопис, скільки самовизначення: “Ким я можу й повинен стати, які мої можливості й перспективи, що я зробив і ще можу зробити в житті?”
Поняття “особистий потенціал” характеризує рівень можливостей людини, який у випадку приведення їх у дію, буде реалізовано та розкрито. На думку професора М.Х. Тітми, особистісний потенціал охоплює всі здібності особистості, а не є простим переліком засобів, які має особистість або група. Поняття включає в себе і якісні характеристики.
На формування та зростання особистісного потенціалу впливає найближче оточення молодої людини, можливість використання потенціалу повсякденному житті, усвідомлення того, наскільки важливо використовувати й розвивати свій особистісний потенціал та всебічна підтримка цього важливого для молодої людини життєвого процесу. Плани на майбутнє становлять інтерес не самі по собі, а в тісному взаємозв’язку з підготовкою молоді до самостійного життя25.
Соціальні причини сирітства
На сьогодні мережа інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у 2004 р. складає 54 загальноосвітні школи-інтернати, в яких виховується 12 593 дітей, 106 дитячих будинків – 6690 дітей, 50 будинків дитини – 5387 дітей.
За даними соціологічного дослідження, проведеного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді (2004 р.) на думку пересічних громадян України, найбільш суттєвими причинами, що провокують зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування вважають (рис. 1):
зростання рівня алкоголізації населення України (58 %);
низький рівень матеріального забезпечення сімей з дітьми (56 %);
безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов’язків стосовно дітей (56 %);
зловживання батьками наркотичними засобами (52 %);
відсутність дієвих соціальних програм (45 %);
зниження рівня моральності населення України, знецінення сімейних устоїв (38 %);
злочинна діяльність батьків (30 %);
агресивна поведінка батьків (25 %);
брутальне та жорстоке поводження з дітьми, що становить загрозу дитячому життю і здоров’ю (25 %);
збільшення рівня смертності населення (25 %);
психічні захворювання (22 %) (за даними дослідження проведеного Державним інститутом проблем сім’ї та молоді “Ефективність родинних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (2004 р.).
Розгляд факторів, що впливають на поширення сирітства, дозволяє згрупувати їх на дві категорії: внутрішньосімейні та загальнодержавні. До внутрішньосімейних можна віднести такі: безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, вживання батьками алкоголю, наркотичних засобів, злочинна діяльність та агресивна поведінка батьків. До причин, що мають загальнодержавний характер, можна віднести: бідність сімей, які виховують неповнолітніх дітей, відсутність дієвих соціальних програм підтримки сімей з дітьми, зниження морального рівня населення країни, підвищення рівня смертності та психічної захворюваності населення.
Практика засвідчує, що становлення ринкової економіки змінило співвідношення джерел забезпечення життя та виховання дітей. Відповідальність за виховання покладена на батьків, а державні органи, які повинні надавати допомогу сім’ї у вихованні дітей, не справляються зі своїми обов’язками. Тому, звичайно, у такій ситуації сім’ї стало значно важче забезпечувати дітей повноцінним вихованням.
Рис.1. Найбільш суттєві причини поширення соціального сирітства в Україні (відсоток від загальної кількості респондентів)
Вагому частку можливостей нормального функціонування сім’ї визначає рівень її матеріального забезпечення. Рівень життя, виховні можливості родини також залежать від соціально-демографічного складу сім’ї: кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім’ї, їх освітньо-професійного рівня тощо. Виходячи з вищезазначеного, найбільш уразливими є багатодітні сім’ї, неповні сім’ї, де виховує одна мати, сім’ї з дітьми-інвалідами та сім’ї з немічними людьми, людьми похилого віку. Звичайно, наявність дітей у родині значно знижує її фінансову спроможність та середній доход на одну особу, що, безумовно, відбивається на якості утримання та виховання дітей.
У багатьох випадках безробіття або неповна зайнятість спричиняють депресію, втрату почуття власної гідності , алкоголізм, наркоманію батьків. Як наслідок всього – асоціальні сімейні стосунки через які діти, як правило, і йдуть з сім’ї.
Аналіз життєвих історій дітей проведений співробітниками Державного інституту проблем сім’ї та молоді26, дозволяє визначити найбільш поширені причини виходу дитини з біологічної родини:
1) смерть батьків;
2) безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов’язків;
3) відмова матері від дитини в пологовому будинку;
4) алкоголізм батьків;
5) виїзд батьків на заробітки;
6) засудження батьків;
Щодо законодавчого визначення, підставою для позбавлення судом батьківських прав, відповідно до Сімейного кодексу України (ст. 164), є таки причини: “якщо мати або батько:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили до неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5)вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини”.
Проблема у тому, що даний перелік підстав для позбавлення викликає безліч питань: “Яка поважна причина того, щоб залишити власну дитину у закладі охорони здоров’я?”, “Чи є повним перелік тих обов’язків, по відношенню до дитини, що визначено законодавством?”, “Яка межа, що визначає жорстоке поводження з дитиною?”, “Що робити, якщо немає підтвердження лікувального закладу про алкоголізм чи наркоманію батьків?” і ін.
У той же час у питанні позбавлення батьківських прав завжди потрібно робити глибинний аналіз ситуації, можливо, потрібно вилучити дитину з сім’ї на деякий час без позбавлення, адже рідні батьки – найкраще для дитини. Та іноді – не потрібно зволікати, оскільки відсутня перспектива повернення сім’ї до нормальних умов життя. Є випадки, котрі важко піддаються осмисленню – до якої грані деградації може дійти людина, щоб заподіяти подібне власним дітям?
З історій дітей, які виховуються в сім’ях громадян України:
Опікунська сім’я
“Батько помер, а мати залишила їх (двох дітей), коли їм ще і року не виповнилося. Поїхала до Греції і по сьогоднішній день ніхто не знає що з нею сталося... Вона ж їх замкнула на ключ і поїхала, ніхто нічого не знав. Діти два тижні були не сповиті, не миті, не годовані. Їм було шість місяців, коли вона їх закрила. Коли вже лікарі прийшли, виламали двері, дітей у безнадійному стані забрали до лікарні, надії на одужання не давали. Вони рік пролежали у лікарні...”
Прийомна сім’я
“Він пережив сексуальні домагання, розбещення. Батько залишав його вдома, а жінки, яких він приводив, залучали хлопця до цього...”
“Саша, у нього теж була важка психічна травма – мати палила йому руки, шрами залишилися на руках, примушувала виходити жебракувати, спеціально змушувала красти.”
“Галочка, хоча їй лише чотири рочки, вона теж дівчинка така... мати у неї на очах вбила батька.”
Дитячий будинок сімейного типу
“Мати-одиначка. Дитина була забрана із сім’ї через погані житлові умови й аморальний спосіб життя батьків – дівчинка жила в ящику під столом до двох років, не ходила і не говорила.”
“А цю дівчинку взагалі знайшли в Одесі... Вона пам’ятає з дитинства, що ходила з матір’ю, мила машини, десь там ночували... Мати її віддала якійсь подрузі, подруга переїхала до якогось дядька. Про неї забули. Її побачили сусіди, одна сусідка день годувала, потім повідомила міліцію. Міліція забрала, влаштували до лікарні на кілька місяців, потім оформили до інтернату.”
Це далеко не повний перелік дитячих історій, які оповіли батьки, що взяли на виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. Кожна дитяча доля жахлива і переважним чином спровокована відсутністю відповідальності батьків за власну дитину. І, безумовно, обставини попереднього життя відбиваються на розвитку та здоров’ї дітей.
Які ж можливості влаштувати долю дитини, яка залишається без батьківської опіки? Дитина, в кращому випадку, може бути передана родичам під опіку або на усиновлення. Щодо долі дітей, які не були влаштовані в сім’ї, то вирішення цього питання покладається на орган опіки та піклування. Згідно Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (ст. 11), органами опіки та піклування є “державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад”. Згідно статті 6 даного Закону, якщо немає можливості влаштувати дитину на виховання в сім’ю, вона передається до закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: будинок дитини (0–4 роки), дитячий будинок (4–6 років), школа – інтернат (6 років–до 18 років).