Досвід Великобританії

У Великобританії розроблена законодавча база, яка регламентує необхідний нагляд та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, які знаходяться під державною опікою. Основою законодавства з цих питань є документ, що має назву "Дитячий акт 999”. У його основу закладено принцип максимального дотримання бажання дитини, наскільки це можливо, при вирішенні проблем її виховання та утримання, коли дитина досягає такого розвитку, що може вести усвідомлену розмову про себе та про власне майбутнє.

Система піклування про дитину за рубежем є децентралізованою і перебуває у віданні органів місцевого самоврядування. Кожна державна одиниця самоврядування має соціальний підрозділ, що об’єднує освіту, охорону здоров’я, поліцію, соціальну службу та інші структури, які водночас об’єднують і координують зусилля у соціальній сфері. У разі появи проб­леми щодо конкретної дитини фахівці кожної структури включаються у вивчення сімейного становища, особистісних рис дитини, умов її розвитку, стану її рідних. Рішення щодо подальшої долі дитини приймається спільно усіма фахівцями у присутності батьків, а робота з ними стає невід’ємною частиною соціальної роботи.

У випадку, коли дитина позбавляється батьківської опіки, за нею закріплюється соціальний працівник, в обов’язки якого входить розробка індивідуаль­ного плану життя дитини, налагодження зв’язку з біологічними батьками та усіма дорослими і фахівцями, які мають піклуватися про дитину, вибір форми та терміну її утримання і виховання (прийомні батьки або дитячий будинок) Соціальний працівник разом з іншими спеціалістами (вихователями, педагогами, лікарями, прийомними батьками) розробляють індивідуальні форми роботи щодо виховання та розвитку дитини, (яка залишилася без піклування бать­ків (індивідуальний план життя), а потім при потребі роблять їх корекцію відповідно до появи певних потреб чи зміни життєвих обставин.

У випадку, коли дитина знаходиться у дитячому будинку, соціальний працівник зустрічається з нею, а також співпрацює з вихователями цієї установи з метою корекції життєвих планів підопічного. Якщо дитина має певні психічні проблеми, вона направляється на курс психологічної терапії у центри консультації дитини та сім’ї за місцем проживання. У таких центрах працюють психіатри, психологи та соціальні працівники, що дає змогу дітям відвідувати різні групи залежно від того, які вони мають проблеми.

Цікавим є те, що до регіональних факторів належать умови проживання не лише в сім’ї, але й у регіональних общинах. Адже відомо, що у британському суспільстві населення проживає у общинах відповідно до свого соціального статусу (в Англії існують общини з різним соціокультурним середовищем)²³.

Досвід Швеції

Загальне населення Швеції становить 8 940 788 осіб. Із загального населення, 21,7 % (1 940 910 осіб) – діти у віці до 17 років. Це відсоткове співвідношення залишалося досить стабільним у плині останніх років. У Швеції всі діти мають право на одержання 9-річної обов’язкової освіти. Більшість дітей, які закінчили 9-річну школу, проходять подальше 3-х річне навчання у вищих класах середньої школи (гімназіях).

У Швеції є кілька груп підвищеного ризику. Дві основні групи – це діти алкоголіків і наркоманів, а також діти батьків з розумовими недоліками. Підлітки із серйозними проблемами у стосунках з батьками, а також діти, що перебувають у конфлікті із законом належать до іншої категорії підвищеного ризику. Відсоток дітей, що стоять на обліку в соціальних органах вищий серед дітей з родин емігрантів, особливо це стосується підлітків.

Соціальне забезпечення Швеції будується відповідно до універсальної моделі. Це означає, що соціальна і сімейна політика спрямована на все населення країни, щоб у такий спосіб уникнути обмеження уразливих груп населення. Ця політична модель діє протягом всього життя індивіда – від народження до смерті. Коли різні категорії людей проходять через мережу соціального забезпечення, соціальні служби, відповідно до законодавства, зобов’язані компенсувати їхню вразливість.

Контактні родини є іншою можливістю захистити дитину уразливої категорії. Вони використовуються одним відсотком дитячого населення. Контактними родинами часто є сусіди й інші люди, що згодні безкорисливо допомагати родинам, наприклад, беручи дитину до себе на суботу-неділю. Такий цілісний підхід до поліпшення соціального добробуту дітей широко розповсюджений, а методологія соціальної контактної мережі широко використовується в розробці профілактичних заходів.

Шведські соціальні заклади досить малі в порівнянні з установами в інших країнах. Кількість дітей у кожній з установ обмежене до 20, 75 % установ охоплюють 9 дітей або менше. Коли кількість дітей в закладі більше 20-и, діти розділяються на більш дрібні групи, що мають окремі приміщення. Середній час перебування дитини в установах підрахувати складно. Виявляється різниця в середній тривалості перебування в закладі залежно від того, розподіл туди відбувається на добровільній основі, чи ні. Різниця перебування в закладі залежить також від того, чи установа приватна або державна.

Середня тривалість перебування в групах, де допомога за місцем проживання надається силою з боку влади, набагато довша, 23 місяця. У цьому випадку різниця між приватними і державними установами не велика (26 місяців проти 21).

Потрібно зазначити, що у Швеції попит на допомогу в соціальних установах, за винятком розміщень маленьких дітей, в останні роки збільшився. Багато прийомних будинків були перероблені в маленькі заклади, що нагадують звичайні сім’ї, що функціонують на приватній основі. Таке перетворення є однією з причин збільшення числа установ соціальної допомоги за останні роки. Це також основна причина чому приватний, а не державний сектор в основному керує такого роду соціальним інститутом.

Соціальне забезпечення дитячого населення фінансується в основному державою і муніципалітетами, тому що відповідно до законів про соціальний добробут, соціальні органи кожного муніципалітету несуть відповідаль­ність за соціальну допомогу дітям. Недержавних організацій, що займа­ються поліпшенням соціальної допомоги дитячому населенню (наприклад, “Врятуй Дітей, Швеція”), мало, і більшість з них субсидіюються державою.

Зростаючий приватний сектор, керуючий установами по наданню допомоги дітям, привів як до бюджетних проблем для муніципалітетів, так і до ускладнення оцінки і контролю над пропонованими програмами допомоги. Таким чином, у Швеції реалізується державна політика, спрямована, насамперед, на розвиток і впровадження профілактичних заходів. В останні роки тривалість соціальної допомоги, особливо що стосується допомоги за місцем проживання, збільшилася, що цілком можна розглядати як прагнення забезпечити ефективну допомога дітям з боку персоналу соціальних установ. Віра в ефективність соціальної допомоги традиційна для Швеції.

Отже, на розвиток форм соціального влаштування дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, у кожній окремій країні особливий вплав має історичний досвід, національні традиції, релігійні погляди, і, безперечно, особливості економічного розвитку країни. Кожна країна має також свої особливості, які стосуються форм та засобів соціального влаштування дітей, позбавлених батьківської опіки.

Розгляд міжнародного досвіду опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, свідчить про пріоритетність і гуманність таких форм опіки, як дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, над інтернатними закладами. У кожній країні формуються специфічні, притаманні саме їй форми і методи вирішення проблеми виховання та соціалізації дітей, які позбавлені сімейного оточення, що формуються під впливом “соціального замовлення” держави щодо виховання підростаючого покоління.

Висвітлення концепцій соціально-педагогічної підтримки різних форм влаштування дітей в різних країнах світу дозволяє їхні особливості за певної трансформації використовувати в теорії і практиці здійснення опіки та піклування, захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні.