Соціально-реабілітаційний центр служб у справах неповнолітніх

З метою надання дітям від 3 до 18 років, які опинилися в складних життєвих обставинах, комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги, створюються центри соціально-психологічної реабілітації дітей. Діяльність центрів здійснюється відповідно до Типового положення про соціально-реабілітацій центр – дитяче містечко, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2005 р. № 1291.

До центру приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, переведені з притулків для неповнолітніх, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства і потребують соціально-психо­логічної допомоги. Центр забезпечує перебування в ньому дітей протягом періоду визначеного службою у справах неповнолітніх.

За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, у 2005 році діяло 14 центрів соціальної реабілітації дітей у Дніпропетровській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Черкаській, областях та м. Києві, два з яких – денної форми перебування дітей.

Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх

З метою соціального захисту позбавлених сімейного виховання дітей, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти, створено мережу притулків для неповнолітніх. Діяльність притулків для неповнолітніх провадиться відповідно до Типового положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 565, як заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування неповнолітніх віком від 3 до 18 років до 3 місяців.

Основними завданнями притулку є:

• соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинилися в складних житлово-побутових умовах, залишили заклади освіти;

• створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості навчання праці та змістовного дозвілля.

3.2. Міжнародний досвід у роботі з випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Увага державних органів та недержавних організацій усіх країн світу вже не перший рік сконцентрована на тому, як допомогти дітям, котрі перебувають у несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях. Законодавство багатьох країн гарантує цілу низку пільг та допомог дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Разом з тим, соціальне сирітство як явище продовжує поширюватися, а проблема захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залишається гострою. Досвід пострадянських країн показує, що виходячи із економічних реалій, різних суб’єктивних і об’єктивних причин, кількість сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, зменшується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту. Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування та інтеграція їх до життя у супільстві, – завдання дитячих закладів, системи соціально-виховних інститутів державної опіки¹⁶.