Розділ 3. Соціальна робота з випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського пілкування

3.1. Завдання та функції соціальних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа випускників інтернатних закладів

За роки трансформації суспільства виникли істотні проблеми з післяінтернатним влаштуванням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Практично зруйновано систему влаштування такої дитини після навчання за фахом (як правило, отримують робітничі професії) та вирішення питання отримання житла чи кімнати в гуртожитку. Це відбувається як внаслідок недостатньої підготовленості випускників до більш-менш кваліфікованої праці, так і через небажання адмiнiстрацiї закладу, підприємства наймати такого працівника ще й тому, що він за законом має право на пільги.

З метою забезпечення працевлаштування для цієї категорії молоді здійснюється персональне бронювання робочих місць. За даними Міністерства праці та соціальної політики України у 1999 році до державної служби зайнятості звернулося 736 осіб даної категорії, з яких працевлаштовано 425 чоловік, у тому числі 378 – на заброньовані робочі місця. Найбільше працевлаштовано дітей-сиріт у Дніпропетровській, Харківській, Черкаській областях. Через відсутність у дітей-сиріт житла виникають значні труднощі з їх працевлаштуванням.

Одним із найважливіших завдань iнтернатних закладів для дiтей-сирiт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є саме підготовка дітей до самостійного життя у суспільстві. Випускники інтернатних закладiв для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, визнають, що більшість з них не підготовлені до сучасних умов життя: одруження, життя в сім’ї, мають проблеми у спілкуванні тощо. Особливо ускладнює їх життя певна відсутність практицизму: невміння відстоювати свої особисті, майнові та житлові права, незнання законів, їх застосування в житті.

Проблема виходу із інтернату, за результатами соціологічного опитування Українського інституту соціальних досліджень, є дуже болючою для випускників – 76 відсотків вихованців старших класів відзначили наявність почуття страху, коли вони думають про те, як будуть жити після закінчення інтернатного закладу. За свідченням випускників інтернатних закладів найбільше складнощів у них після виходу з інтернату пов’язано з купівлею предметiв одягу, взуття, матеріальними проблемами, організацією харчування тощо. Наступна проблема – пошук друзів, невміння організовувати свій вільний час, спілкуватися з оточуючими, відсутність можливості отримати пораду, занижені здібності вербально вирiшувати конфлiкти у гуртожитку, комунальнiй квартирi, труднощі із засвоєнням навчальної програми в училищi, технiкумi, інституті.

Після випуску дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, навчальний заклад вже не несе ніякої юридичної вiдповiдальностi за адаптацію випускників до самостійного життя, іншi ж органiзацiйнi структури, якi мають надавати допомогу такій молоді, як свідчить практика, за браком кадрів та програми навчання спеціалістів діють не досить ефективно. На сьогодні в Україні відсутні механізми соціального патронажу та соціальної реабілітації молодих людей з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, кількість яких в Україні з року в рік зростає.

Особлива увага під час проведення соціально-психологічної роботи з такими дітьми приділяється їхньому працевлаштуванню, продовженню навчання після закінчення школи, а також професійному визначенню. Досить активно працюють у цьому напрямі центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Хмельницької, Харківської, Одеської, Житомирської, Полтавської, Сумської, Вінницької областей та Автономної Республіки Крим: розроблено лекції-тренінги з профорієнтації та вторинної зайнятості, проводилося консультування з цієї проблеми, здійснювалася допомога у працевлаштуванні, створювалися банки вакансій, налагоджувалися стосунки з професійно-технічними закладами.

Але невирішеність у кінцевому підсумку таких глобальних проблем випускників інтернатних закладів як забезпечення житлом, працевлаштування, соціальна адаптація в умовах самостійного дорослого життя зводить нанівець усі попередні зусилля держави і фахівців-вихователів. Необхідно переглянути законодавчу базу щодо соціального захисту молодих людей із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою створення оптимальних умов для адаптації їх до дорослого життя.

В україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишилися без піклування батьків, розподіляються між установами освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення. Відповідно до ст. 6. закону України “про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні” на соціальні служби для сім’ї, дітей та молоді певною мірою покладено функцію соціального супроводу дітей-сиріт та дітей, які залишились без батьківського піклування.

Головні завдання центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з питань соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, їх інтеграції у суспільство полягають у створенні сприятливих умов для поліпшення їхнього становища, нормалізації життя, всебічного розвитку інтелектуального і творчого потенціалу, соціальної адаптацїї.

Центри СССДМ, супроводжуючи дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування, тісно співпрацюють з різними державними органами влади, управліннями та відділами у справах сім’ї та молоді, освіти та культури, соціального захисту, опікунськими радами, службами у справах неповнолітніх, відділами кримінальної міліції, центрами зайнятості населення, закладами освіти, притулками для неповнолітніх та громадськими організаціями (обласними відділеннями Дитячого фонду, товариства Червоного Хреста, Асоціації молодіжних громадських організацій, благодійними фондами, жіночими та релігійними організаціями).

Центри СССДМ організовують свою роботу з такими категоріями дітей-сиріт і дітей, котрі залишилися без піклування батьків:

• діти-сироти, які живуть у сім’ях опікунів;

• діти-сироти, які перебувають у будинках дитини, дошкільних дитячих будинках, школах-інтернатах;

• діти-сироти, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу;

• сироти, які навчаються в ПТУ, коледжах, інститутах;

• молодь з числа сиріт, яка закінчила школи-інтернати, ПТУ, інститути, повернулась з лав збройних сил України тощо.

У рамках реалізації програм соціальної підтримки дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, склалася певна система, складовими якої є:

• індивідуальна та групова інформаційно-консультативна робота;

• рольові форми соціально-психологічної роботи (тренінги, ігри, бесіди, лекції);

• різні форми культурно-дозвіллєвих заходів, організація конкурсів, виставок, фестивалів, святкових програм, екскурсій, благодійних акцій;

• надання матеріальної допомоги (грошової та речової);

• соціально-педагогічний патронаж за місцем проживання або навчання, робота по оздоровленню, працевлаштуванню;

• організація роботи клубів за місцем проживання;

• формування прогресивної громадської думки на підтримку сиріт;

• різні форми діагностичної роботи: тестування, анкетування, опитування та соціологічні дослідженя.

Сучасною ознакою розвитку соціальної роботи є надання комплексу соціальних послуг в закладах соціального спрямування. Створення соціаль­них закладів дозволяє забезпечувати виконання державних завдань щодо подолання наслідків сімейного неблагополуччя: безпритульності, бездоглядності, жебрацтва, соціального сирітства, насильства в сім’ї та жорстокого поводження з дітьми, поширення правопорушень та злочинно­сті серед неповнолітніх та молоді, руйнації моральних та духовних цінностей, алкогольної та наркотичної залежності. До таких закладів відносяться соціальний гуртожиток, центр соціально-психологічної допомоги, соціаль­ний центр для матері та дитини, центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функ­ціональними обмеженнями.

Заклади соціального спрямування – це установи (цілодобові та денні стаціонари), що надають на безоплатній основі соціальні послуги та підтримку сім’ям, дітям та молоді, які опинилися в складних життєвих обставинах. Дані заклади розраховані на:

• молодь та сім’ї з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах;

• дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування з числа випускників інтернатних закладів і вихованців дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей;

• жінок на сьомому–дев’ятому місяці вагітності та матері з дітьми віком від народження до 18 місяців, які потрапили в складну життєву ситуацію;

• дітей та молодь з функціональними обмеженнями віком від 7 до 35 років;

• ВІЛ-інфікованих дітей і молодь.

Соціальний гуртожиток, соціальний центр для матері та дитини, центр соціально-психологічної допомоги, центр для ВІЛ–інфікованих дітей та молоді, центр соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями утворюються місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Координацію діяльності зазначених закладів соціального спрямування здійснює Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді, а контроль та організаційно-методичне забезпечення їх діяльності відповід­ний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2006 р. № 1620 “Про внесення змін до деяких постанов кабінету Міністрів України з питань діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді”).

Для створення закладу соціального спрямування як юридичної особи, необхідні такі документи: розпорядження голови (обласної, районної) державної адміністрації / рішення сесії відповідної ради про створення соціального закладу; положення про соціальний заклад; свідоцтво про держав­ну реєстрацію юридичної особи; довідка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); довідка про взяття на облік платника податків № 4-ОПП; страхове свідоцтво Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; повідомлення про реєстрацію платника стра­хових внесків у Фонді загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; повідомлення про реєстрацію страхувальника у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; повідомлення про реєстрацію у Пенсійному фонді України.

Для організації роботи закладу соціального спрямування необхідні рішення органу виконавчої влади/ органу місцевого самоврядування, що утворив соціальний заклад, про призначення на посаду директора (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2006 р. № 1620 “Про внесення змін до деяких постанов кабінету Міністрів України з питань діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді”, подання про призначення вносить відповідний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за погодженням з республіканським (автономної Республіки Крим), обласним, Київським та Севастопольським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і Держсоцслужбою); положення про соціаль­ний заклад, затверджене керівником органу, що утворив соціальний заклад; структура, затверджена директором та погоджена з органом, який його утворив; штатний розпис соціального закладу, затверджений керівником органу, що утворив соціальний заклад; самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства та установах банків, печатка із своїм найменуванням, штампи та бланки; регламент роботи соціального закладу (розробляється та затверджується директором, у ньому необхідно визначити категорії клієнтів, яким надаються соціальні послуги); правила внутрішнього розпорядку соціального закладу (розробляються та затверджуються директором); посадові інструкції працівників, затверджені директором; плани роботи соціального закладу (перспективні, річні, квартальні, місячні) затверджуються директором закладу; документація щодо обліку роботи з клієнтом: інформаційно-реєстраційна картка клієнта (документ, в якому фіксуються особисті відомості про клієнта, який отримав послугу, зміст та результати наданої допомоги); документи щодо індивідуальної роботи з клієнтом соціального закладу тощо.

У відповідності з Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, створення та функціонування соціальних закладів можливе за умови дотримання санітарних норм і правил, забезпечення умов і вимог щодо безпеки для здоров’я працівників та клієнтів. Відкриття закладу відбувається після підписання органами санітарно-епідеміологічного нагляду акту про забезпечення санітарних норм та здійснення необхідних санітарно-епідеміологічних заходів. Фінансування санітарних заходів здійснюється за рахунок місцевого бюджету.

Діловодство в соціальних закладах здійснюється відповідно до інструкції з загального діловодства, яка розробляється соціальним закладом згідно з Єдиною державною системою діловодства (ЄДСД), зокрема: приймання, розгляд та реєстрація документів, порядок оброблення та надсилання вихідних документів, організація контролю за виконанням документів, складання номенклатури і формування справ, підготовка справ до зберігання та використання, робота із зверненнями громадян.

Заклади у своїй діяльності взаємодіють із структурними підрозділами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема, відділи у справах молоді та спорту, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, службою у справах неповнолітніх, а також підприємствами, установами та організаціями незалежно від їх підпорядкування і форми влас­ності, громадськими організаціями та благодійними фондами.

Фінансова діяльність здійснюється відповідно до нормативно-правових актів діючого законодавства, зокрема Бюджетного кодексу України; Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996; постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 “Про затвердження порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”; наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2002 р. № 57 “Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету”; наказу Державного казначейства України від 04.11.2004 р. № 194 “Про затвер­д­ження роз’яснень щодо застосування класифікації видатків бюджету”

Планування фінансового забезпечення діяльності соціального закладу розпочинається з формування бюджетного запиту на наступний рік за фор­мами та термінами, визначеними місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У бюджетному запиті здійснюються повні розрахунки в потребі фінансових ресурсів за кожним конкретним кодом економічної класифікації видатків та надаються розпоряднику коштів вищого рівня (визначеного органом, який утворив заклад). Після затвердження бюджету та доведення відповідних цифр до бюджетних коштів затверджується кошторис, план використання коштів та помісячний план використання бюджетних коштів.

Організаційно-методична координація діяльності закладу передбачає надання відповідним центром СССДМ організаційно-методичної допомоги, зокрема:

– у підборі штатних та залучених спеціалістів;

– в організації стажування директора та спеціалістів закладу у регіональному, районних та міських центрах СССДМ;

– в ознайомленні директора з пакетом документів щодо організації роботи закладу та роботи з клієнтами;

– у складанні бюджетного запиту та його погодженні в фінансовому управлінні та поданні на затвердження;

– у наданні методичних консультацій щодо функціонування закладу та роботи з клієнтами;

– в організації співпраці з регіональними державними та недержавними організаціями щодо ефективної роботи з клієнтами;

– в організації навчання для спеціалістів закладу;

– при необхідності представлення інтересів закладу в різних установах;

– у проведенні моніторингу діяльності закладу;

– у спільному проведенні різноманітних заходів;

– у розробці інформаційно-методичних матеріалів та забезпеченні методичною літературою і друкованою продукцією з рекламою соціального спрямування, адаптації різних технологій та методик до умов соціального закладу;

– у сприянні впровадженню міжнародного досвіду тощо.

Заклад соціального спрямування у своїй діяльності керується нормативно-правовими актами: Закон України “Про соціальні послуги”; Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”; Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”; Закон України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 р. № 2402-III; Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на пев­ний строк”; Закон України від 18.01.2005 р. № 2353-IV “Про внесення змін до деяких законів України”; Закон України від 06.10.2005 р. № 2961-V “Про реабілітацію інвалідів в Україні”; Закон України від 18.11.2003 р. № 1281-IV “Про програму підтримки молоді на 2004–2008 роки”; Указ Президента України від 11.07.2005 р. № 1086/2005 “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей”; постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2004 р. № 1126 “Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю”; постанова Кабінету Міністрів України від 11.05.2006 р. № 623 “Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки”.

За 2004–2006 роки створено 43 заклади соціального спрямування:

• 22 центри соціально-психологічної допомоги – цілодобовий стаціонар на 414 місць (в АР Крим, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігів­ській областях, м. Києві та м. Севастополі).

• 8 соціальних гуртожитків на 230 місць в АР Крим, Івано-Франківській, Київській (1), Кіровоградській, Одеській (2), Сумській, Хмельницькій областях.

• 7 соціальних центрів матері та дитини на 72 місця в АР Крим, Київській, Львівській, Сумській, Херсонській, Хмельницькій, Чернігівській областях.

• 4 центри соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями в Одеській (2) та Вінницькій (1) областях.

• 1 центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді (м. Київ)¹⁵.