Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

Державна соціальна служба для дітей, сім’ї та молоді

Державний інститут проблем сім’ї та молоді

Методичні рекомендації

для соціальних працівників

щодо соціального супроводу випускників

соціальних закладів

Київ 2006

УДК 371.214.114:37.018.3

ББК 65.272я75

М54

Авторський колектив:

Бондаренко Т. В., Вакуленко О. В., канд. пед. наук;

Комарова Н. М., канд. економ. наук.

Рецензенти:

Пєша І. В., канд. пед. наук, доцент кафедри соціальної

педагогіки НПУ імені М. П. Драгоманова

М54 Методичні рекомендації для соціальних працівників щодо соціаль­ного супроводу випускників соціальних закладів (зокрема інтер­натних закладів) / Т. В. Бондаренко, О. В. Вакуленко, Н. М. Комарова. — К.: Держсоцслужба, 2006. — 168 с.

ISBN 966-7815-79-X

Книга містить науково-методичні матеріали з питань соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після закінчення інтернатного закладу, зокрема здійснення соціального супроводу. Наведено характеристику нормативно-правової бази соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, соціально-психологічні особливості таких дітей, вітчизняний та зарубіжний досвід проведення соціальної роботи, методичні розробки окремих видів діяльності щодо підготовки до самостійного життя випускників інтернатних закладів.

Розрахована на соціальних працівників, соціальних педагогів, психологів, працівників установ соціального спрямування, інтернатних закладів, вчених, студентів спеціальностей соціального спрямування, держслужбовців, а також тих, кому не байдужа тема соціального сирітства в Україні.

УДК 371.214.114:37.018.3

ББК 65.272я75

© Держсоцслужба, 2006

© Т. В. Бондаренко,

О. В. Вакуленко,

ISBN 966-7815-79-Х Н. М. Комарова, 2006

Зміст

Вступ			5
Розділ 1. Аналіз існуючого законодавства щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування			8
Розділ 2. Механізм здійснення соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування			26
2.1.		Мета, завдання та основні етапи здійснення соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	26
2.2.		Зміст соціальних послуг, які надаються в ході соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	38
2.3.		Взаємодія соціального працівника з іншими фахівцями та установами в ході соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	41
2.4.		Функціональні обов’язки соціальних працівників у ході соціального супроводу випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування	43
Розділ 3. Соціальна робота з випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування			47
3.1.		Завдання та функції соціальних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа випускників інтернатних закладів	47
3.2.		Міжнародний досвід у роботі з випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування	64
Розділ 4. Соціально-психологічний портрет (специфіка й особливості) випускників інтернатних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування			83
Висновки та рекомендації			100
Список літератури			104
Додатки:
1.		Нормативно-правова база України щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування	108
2.		Модель соціальної роботи з випускниками інтернатних закладів з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування	110
3.		Перелік діючих закладів соціального спрямування в Україні	111
4.		Програма підготовки до самостійного дорослого життя випускників інтернатних закладів в інтернатному закладі	115
5.		Інформаційні матеріали для випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування	119
6.		Тренінг “Сприяння працевлаштуванню колишніх вихованців закладів для дітей-сиріт в Україні”	136
7.		Центр постінтернатної адаптації випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт	139
8.		Положення про Центр постінтернатної адаптації випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт	142
9.		Схема роботи Центру постінтернатної адаптації випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт	145
10.		Структура Центру постінтернатної адаптації випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт	146
11.		Штат Центру постінтернатної адаптації випускників інтернат­них закладів для дітей-сиріт	147
12.		Функціональні обов’язки співробітників Центру постінтернат­ної адаптації випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт	148
13.		Картка клієнта	150
14.		План індивідуального соціального супроводу клієнта	152
15.		Типова угода співпраці з клієнтом щодо здійснення соціального супроводу	153
16.		Глосарій	154

Вступ

Особливої уваги й турботи з боку держави потребують найбільш уразливі й незахищені категорії дітей, зокрема діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Протягом останніх років зберігається тенденція до збільшення їх чисельності, що становить на сьогодні вже понад 97,6 тис. осіб (у 1995 році їх налічувалося 52,4 тис.). І лише 3 % – це діти, у яких померли батьки, решта – так звані "соціальні сироти", особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та мораль­но-психологічних причин зосталися сиротами при живих батьках.

Усталена в Україні система державної опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які залишились без батьківського піклування, існує більше 80-ти років і структурована таким чином, щоб дитина була доглянута з часу народження до віку набуття повноліття державними установами, завданням яких є утримання, виховання, надання професійних навичок. Початок процесу трансформації системи суспільства в Україні, принципово змінив ситуацію. В умовах економічної кризи загострилися проблеми матеріально-технічного забезпечення закладів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Відчуження випускників інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеження простору спілкування, регламентація дій призводять до формування специфічних рис особистості, які ускладнюють адаптацію дітей-сиріт до дорослого життя у відкритому соціумі. Не можна не зазначити і того, що значно погіршилися перспективи працевлаштування випускників інтернатних закладів на ринку праці.

Продовження навчання у вищих навчальних закладах дітям, випускникам інтернатних закладів, декларується рядом пільг. Та невисокий рівень знань, які здобувають діти, робить їх неконкурентноспроможними при виборі професійного фаху. Ті ж сироти, яким вдається без конкурсу поступити до вищого навчального закладу, не маючи матеріальної підтримки з боку батьків, не мають можливості навчатися за рахунок державної стипен­дії. Після закінчення навчання вони часто без підтримки не мають змоги працевлаштуватися. При цьому є чимало проблем щодо забезпечення дітей-сиріт, які закінчили навчальні заклади, необхідним майном, коштами, житлом, дотримання їх майнових і особистих прав, передбачених законодавством.

За роки незалежності створено законодавчо-нормативну базу, спрямовану на забезпечення та найповнішу реалізацію прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Конституція України, Сімейний Кодекс України, Цивільний Кодекс України, Закони України "Про охорону дитинства", "Про соціально-правовий захист дітей-сиріт та дітей, позбав­лених батьківського піклування", "Про освіту" , "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Продовжується подальше удосконалення законодавчої бази. Так, на виконання Указу Президента України розробляється Концепція реформування інтернатних закладів для дітей-сиріт та відповідна державна програма, удосконалюються механізми фінансування утримання дітей-сиріт за принципом "гроші ходять за дитиною", що гарантуватиме нормативне державне забезпечення незалежно від місця її перебування.

Переважна більшість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають у закладах системи освіти. Так, у школах і школах-інтернатах всіх типів навчається і виховується 65,8 тис. дітей-сиріт, професійно-технічних училищах – 15,4 тис. дітей, вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації – 7,5 тис. За останні десять років кількість дітей-сиріт у школах і школах-інтернатах всіх типів зросла майже удвічі ( з 35,2 тис. у 1995 році до понад 65 тис. – у 2005 році).

Інтернатна система утримання і виховання дітей-сиріт, при всіх її недоліках, продовжує займати чільне місце в системі державної опіки та захисту прав дітей-сиріт за рахунок своєї розгалуженості, чіткої регламентованості діяльності та зручності в частині процедури термінованого влаштування дітей.

Окремо для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного і шкільного віку в Україні функціонує 196 інтернатних закладів різних типів (23,2 тис. дітей). Ці заклади мають статус так званих "сирітських". До їх числа належать 54 загальноосвітні школи-інтернати (12,2 тис. дітей-сиріт); 36 спеціальних шкіл-інтернатів, де утримується 5,7 тис. дітей-сиріт з вадами психофізичного розвитку, переважно з порушеннями інтелектуальної сфери; 106 дитячих будинків, де утримується 5,3 тис. дітей з трьохрічного віку.

У цілому для цього контингенту дітей характерний низький рівень фізичного розвитку та соматичного здоров’я: найчастіше має місце дисгармонійний фізичний розвиток, частота якого зменшується з віком; у більшості дітей зустрічається поєднання декількох захворювань. Майже 80 % дошкіль­ників із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віднесені до третьої групи здоров’я.

В інтернатних закладах існують також проблеми в реалізації змісту освіти, удосконалення форм і методів навчання й виховання, методичного забезпечення навчально-виховного процесу. Багато вихованців інтернатних закладів у результаті певної деформації розвитку є соціально-психологічно дезадаптованими, мають відхилення у поведінці, підвищену агресивність тощо. Потребує удосконалення система виховної роботи, спрямованої на формування у дітей життєво необхідних навичок для самостійного життя.

У переважній більшості інтернатних закладів спостерігаються негативі тенденції до надмірної опіки дітей, яка призводить до незнання ними своїх обов’язків, на відміну від прав, відсторонення від посильної і необхідної побутової праці. Іноді надмірна комфортність перебування дитини в державних установах зумовлює в подальшому споживацьке ставлення до життя та знижує ступінь підготовки вихованців до діяльності в конкурентному середовищі. Типовими є недоліки щодо ведення обліку вихованців в інтернатних закладах, комплектування інтернатних закладів дітьми, які не мають відповідного статусу для перебування на повному державному утриманні.

Щорічно в інтернатних закладах завершують навчання близько 1,5 тис. дітей-сиріт. Майже 20 % випускників з числа дітей-сиріт не можуть влаштуватися на роботу або продовжити навчання, здобути певну професію. Для 41 % учнів найголовнішим у майбутній роботі є перспектива вирішення житлових проблем.

За роки трансформації суспільства виникли істотні проблеми з подаль­шим влаштуванням дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, після закінчення навчання в інтернатному закладі. Практично зруйновано систему влаштування такої дитини після навчання, забезпечення житлом, працевлаштування. Після випуску навчальний заклад вже не несе юридичної вiдповiдальностi за адаптацію випускників до самостійного життя, їхнього життєзабезпечення.

Для більшості вихованців шкіл-інтернатів намір продовжити навчання означає можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Складніше тим, котрі розпочинають трудове життя одразу після закінчення школи, забезпечення таких дітей житлом і робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не забезпечуються¹.

Впровадження гуманістично орієнтованої соціальної політики вимагає переорієнтації системи опіки над дітьми-сиротами на індивідуальні потреби кожної дитини, позбавленої сімейного затишку, створення оптимальних умов для її виховання й розвитку.

Одним із напрямів державної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбав­лених батьківського піклування, випускників шкіл-інтернатів є надання соціальних послуг або здійснення соціального супроводу соціальними служ­бами у справах сім’ї, дітей та молоді. Для проведення такої роботи соціаль­ні працівники повинні знати основні засади нормативно-правового захис­ту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, основні напрями роботи соціальних установ, в яких надають різні види соціальної допомоги, особливості надання соціальних послуг та здійснення соціального супроводу випускників інтернатних закладів цієї категорії дітей, враховувати їх соціально-психологічні особливості, використовувати зарубіжний досвід, вести необхідну документацію тощо. Саме такі питання висвітлюються в даній книзі.

Розділ 1. Аналіз існуючого законодавства щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбав­лених батьківського піклування

За роки незалежності в Україні розроблена нормативно-правова база охорони дитинства, складовою частиною якої є законодавчі та нормативні акти з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Національне законодавство стосовно дітей в цілому орієнтовано на дотримання норм міжнародного права. Воно ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини та інших міжнарод­них договорах, ратифікованих Україною.

Основні нормативно-законодавчі механізми соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, регулюються законами України “Про охорону дитинства” (№ 2402-ІІІ від 26.04.2001 р.), “Про забезпечення організаційно-правих умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (№ 2342-ІV від 13.01.2005 р.), “Про соціальну роботу з дітьми і молоддю”, (№ 2558-III від 21.06.2001 р.), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (№ 2998-ХІІ від 05.02.1993 р.), постановами Кабінету Міністрів України “Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування” № 226 від 05.04.1994 р. та “Про затвердження порядку надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку” № 823 від 25.08.2005 р. та іншими нормативно-правовими актами.

Питання працевлаштування молоді, в тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, регулюються Кодексом законів про працю України, законами України “Про зайнятість населення”, “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” (№ 3235-IV від 20.12.2005 р.), забезпечення права молоді на освіту визначено законами України “Про освіту” (№ 1060-ХІІ від 23.05.1991 р.) та “Про професійно-технічну освіту” (№ 103 від 10.02.1998 р.)².

Визначення соціального статусу

У національному законодавстві дуже чітко надається визначення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. Так, відповідно до ст. 1. Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, дитина-сирота – це дитина, в якої померли чи загинули батьки. Дитина, позбавлена батьківського піклування – це дитина, яка залишилася без піклування батьків у зв’язку з наступними причинами:

• позбавлення батьків батьківських прав;

• відібранням дитини у батьків без позбавлення батьківських прав;

• визнання батьків безвісно відсутніми;

• визнання батьків недієздатними;

• оголошення батьків померлими;

• перебуванням батьків під вартою чи слідством;

• відбування батьками покарання в місцях позбавлення волі;

• розшуком батьків органами внутрішніх справ, у зв’язку з ухиленням їх від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;

• тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки.

До дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до чинного законодавства відносяться також підкинуті діти, діти, батьки яких не відомі, безпритульні діти та діти, від яких відмовилися батьки.

Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціаль­ного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” дає визначення категорії молоді, яка отримує державну підтримку після досягнення повноліття: особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування (ст. 1).