ТЕМА: ВIКОВI ОСОБЛИВОСТI АНАЛІЗАТОРІВ

1. Фізіологічні особливості розвитку аналізаторів у дітей

2. Функціонування зорового аналізатора

3. Функціонування слухового аналізатора

4. Функціонування вестибулярного аналізатора

5. Функціонування нюхового аналізатора

6. Функціонування смакового аналізатора

7. Функціонування тактильного аналізатора

1. Фізіологічні особливості розвитку аналізаторів у дітей

Розвиток аналізаторних систем мозку починається в ембріональному періоді і завершується в різні періоди після народження, і треба підкреслити, що найінтенсивніший розвиток органів відчуття відбувається в перший рік життя дитини. Слід усвідомити, що формування окремих сенсорних систем мозку відбувається гетерохронно: оптимальне функціонування деяких аналізаторів спостерігається в дошкільному віці, а така важлива сенсорна система як зорова остаточно формується за рядом параметрів у 13-14 років. Раніше за все відбувається морфофункціональне становлення вестибулярного аналізатора (у 2-3 місяці життя), пізніше набувають розвитку смаковий, нюховий і руховий аналізатори. Слухова сенсорна система остаточно формується у віці 6-7 років, а оптимальні зорові функції - на 18-20 році життя.

У ранньому онтогенезі фізіологічні особливості розвитку аналізаторів пов'язані з послідовним вдосконаленням безумовно-рефлекторних реакцій на інформаційні стимули різної модальності, орієнтовних рефлексів і формуванням умовно-рефлекторних форм поведінки.

2. Функціонування зорового аналізатора

Диференціювання клітинних елементів сітківки відбувається на (і 10 тижні внутрішньоутробного розвитку. На 3 місяці ембріонального життя до складу сітківки входять усі види її нервових елементів (фоторецепторів). У новонароджених із-за недостатньо розвиненої мускулатури райдужки зіниці вузькі, з віком спостерігається збільшення діаметру зіниць. Кришталик у новонароджених дуже еластичний; рогова оболонка ока і кришталик більш випуклі порівняно з дорослими. Очне яблуко має кулясту форму і при цьому передньо-задня вісь ока є укороченою. Слізні залози і регулюючі їх діяльність нервові центри розвиваються в період від 2 до 4 місяців життя, і тому сльози при плачі з'являються у дитини тільки на початку 2, а іноді й 3-4 місяців після народження.

Мієлінізація провідникового відділу зорового аналізатора починається на 8-9 місяці внутрішньоутробного життя й остаточно закінчується до 3-4 року. Формування оптимального функціонування зорової сенсорної системи пов'язане значною мірою з процесами диференціації (спеціалізації) в підкіркових нервових центрах зору.

Кірковий відділ зорового аналізатора має такі само морфофункціональні ознаки як і в дорослих уже у 6-7-місячного плоду, проте процеси спеціалізації нейроцитів у центральному, як і в інших відділах зорового аналізатора, є ще незавершеними. Остаточна тонка диференціація нервових клітин зорової кори формується в 6-7 років, що у функціональному відношенні призводить до появи можливості утворення асоціативних зв'язків для здійснення гностичного аналізу зорових стимулів і декодування їх на зорові образи.

Функціональна рухливість (лабільність) фоторецепторів сітківки ока і відповідних нейроцитів кіркового відділу зорового аналізатора вдосконалюється з віком дитини.

Світлосприйняття як провідна зорова функція у дітей оцінюється за параметрами зіничного рефлексу. Кількісні показники світлосприйняття визначають за допомогою спеціальних приладів – адаптометрів, це стає можливим тільки з 4–5-річного віку. Світлочутливість спостерігається дуже рано: захисний мигальний рефлекс на раптове світлове подразнення має місце з перших днів життя. Зімкнення вік при наближенні предмета до очей з'являється на 2- 4 місяці життя. Зіничний рефлекс на світло реєструється з 6 місяців внутрішньоутробного розвитку, з віком ступінь звуження зіниць на світло та розширення їх у темряві збільшується. Звуження зіниць при фіксації поглядом предмета спостерігається з 4 тижня життя. Зорове зосередження у вигляді фіксації погляду на предметі з одночасним гальмуванням рухів виявляється на 2 тижні життя; тривалість цієї реакції з віком збільшується. Наступною за розвитком фіксації розвивається здібність до стеження поглядом за рухомим предметом і конвергенція зорових осей. До 10 тижнів життя рухи очей ще некоординовані, координація руху очей розвивається з розвитком фіксації, стеження і конвергенції. Конвергенція виникає на 2-3 тижні і стає стійкою на 2-2,5 місяці життя дитини. Таким чином, відчуття світла у дитини є з моменту народження, але чітке зорове сприйняття у вигляді формування зорових образів їй ще не доступне. Хоча фоторецептори сітківки ока функціонують з моменту народження, нейроцити центральної ямки (жовта пляма) ще не набули остаточного диференціювання (процеси спеціалізації завершуються на першому році життя), а нервові клітини підкіркових і кіркових центрів зорового аналізатора у новонароджених теж знаходяться на етапі морфофункціональної спеціалізації щодо забезпечення зорового гнозісу. Вищезазначеними особливостями розвитку зорової сенсорної системи обумовлена відсутність наочного зору та сприйняття простору у дітей до 3 місяців життя. Тільки з цього віку поведінка дитини починає визначатися зоровою аферентацією: перед годуванням малюк знаходить груди матері поглядом, розглядає свої руки й може сконцентрувати погляд на розташованих на відстані іграшках. На формування наочного зору в ранньому онтогенезі значний вплив має становлення досконалої гостроти зору, моторики ока, а також утворення складних міжаналізаторних зв'язків при поєднанні зорових відчуттів з дотиковими й пропріоцептивними. Отже, розрізнення форм предметів, їх зоровий гнозіс стає можливим на 5 місяці життя дитини.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що чутливість до світла в умовах адаптації ока до темряви інтенсивно наростає з віком, досягаючи максимальних параметрів у 20 років, а потім вона поступово знижується. У зв'язку з великою еластичністю кришталика ока у дітей здібності до акомодації в них є вищими, ніж у дорослих, з віком кришталик поступово втрачає еластичність, і його заломлювальні властивості погіршуються, об'єм акомодації знижується, тобто зменшується приріст заломлюючої сили кришталика, і віддаляється точка найближчого бачення.

Коліросприйняття є можливим у дітей з моменту народження. При дослідженні з використанням ЕРГ (електроретінографії) встановлено функціонування нейроцитів – колбочок - на оранжеве світло вже з 6 години життя після народження дитини. Існують свідчення щодо того, що в останні тижні ембріонального розвитку колбочки сітківки здатні реагувати на червоний і зелений колір. Від моменту народження до 6-місячного віку дитини порядок сприйняття кольору є таким: жовтий, білий, рожевий, червоний, коричневий, чорний, блакитний, зелений, фіолетовий. Діти починають розрізняти всі кольори з 6-місячного віку, тобто можливим є гнозіс кольору, але правильно визначати їх дитина спроможна тільки з трьох років.

Гострота зору у 80-94 % дітей і підлітків більша, ніж у дорослих. У зв'язку з кулястою формою очного яблука, короткою передньо-задньою його віссю, великою випуклістю рогівки й кришталика у новонароджених величина рефракції складає 1-3 діоптрії. У дошкільників і школярів далекозорість (якщо вона є) пояснюється плоскою формою кришталика. У дітей дошкільного і шкільного віку може розвинутися короткозорість у зв'язку з тривалим читанням у положенні сидіння з великим нахилом голови і при напрузі акомодації, що відбувається за поганого освітлення під час читання або розгляду дрібних предметів. Ці умови призводять до підвищення кровонаповнення ока, збільшення внутрішньоочного тиску і зміни форми очного яблука, що і є причиною розвитку короткозорості.

Поле зору формується у дитини з 5 місяців, до цього віку у дітей не вдається викликати оборонний мигальний рефлекс, вводячи об'єкт з периферії. У подальшому поле зору розширюється, особливо інтенсивно це відбувається у віці 6-7 років; розширення поля зору продовжується до 20-30 років.