Тема: ВІКОВА ФІЗІОЛОГІЯ ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ

1. Особливості розвитку залоз внутрішньої секреції в ранньому онтогенезі

2. Функціонування гіпофізу та епіфізу

3. Функціонування щитовидної, паращитовидної та вилочкової залоз

4. Функціонування підшлункової залози

5. Функціонування наднирникових залоз

6. Функціонування статевих залоз

1. Особливості розвитку залоз внутрішньої секреції в ранньому онтогенезі

Вікові особливості розвитку ендокринної регуляції в онтогенезі пов'язані з такими основними подіями:

1. з віком змінюється рівень і якість інкреторної активності залоз внутрішньої секреції;

2. у процесі індивідуального розвитку змінюється стан нервової регуляції в організмі, що суттєво впливає на функціональну активність ендокринних залоз і їх трофіку;

3. в онтогенезі змінюється сприйнятливість спеціалізованих клітин і тканин до дії гормонів і гормоноподібних речовин, що відбивається на характері функціонування органів та біологічних систем організму;

4) на різних етапах антенатального періоду і в постнатальному періоді змінюються корелятивні співвідношення між окремими залозами внутрішньої секреції, що впливає па ефективність гормональної продукції окремими залозами й міжсистемні механізми нейроімуноендокринної регуляції.

Загальною закономірністю формування нейрогуморальної регуляції в організмі є первинний прогресивний розвиток ендокринної та паракринної систем, становлення та інтенсивне їх функціонування в ембріогенезі та ранньому онтогенезі, більш-менш тривале збереження максимальної функціональної повноцінності у молодому віці і, нарешті, виражена різною мірою їх інволюція.

В ендокринній системі вже в ранньому онтогенезі серед залоз внутрішньої секреції максимального розвитку досягають саме ті залози, що забезпечують життєдіяльність організму та його адаптативні можливості: епіфіз, тимус, інсулярний апарат підшлункової залози, наднирники. Щитовидна та паращитовидна залози досягають найбільшого розвитку в юнацькому віці, у цей самий віковий період досягають найбільшої функціональної повноцінності й аденогіпофіз і нейрогіпофіз; пізніше за всі залози внутрішньої секреції розвиваються гонади.

Для раннього онтогенезу характерна тільки затримка інкреції гонад, у той самий час відбувається підвищена активність усіх залоз внутрішньої секреції, що спричиняють анаболічний вплив; у цей період спостерігається значна рухливість у системі ендокринної регуляції. В наступні періоди онтогенезу відбувається максимальний функціональний розвиток ендокринної регуляції в організмі, у цей період найкращім чином збалансована інкреція гормонів як анаболічної дії (інсулін, соматотропний і статевий гормони), так і катаболічного впливу (кортикостероїди, гормони щитовидної і паращитовидної залоз).

2. Функціонування гіпофізу та епіфізу

Гіпофіз

Інкреція в гіпофізі починається в ембріональному періоді розвитку організму. Еозинофільні клітини, спеціалізовані на синтез соматотропного і лютеїнізуючого гормонів, знайдені у людського зародка 20-26 мм, а перші ознаки інкреції цих гормонів - у зародка завдовжки 50 мм. Ацидофільні клітини в адено-гіпофізі виявляються у 13- 15-тижневих плодів людини, а перші ознаки їх функціональної активності у 30-тижневих плодів. Базофільні клітини, спеціалізовані для синтезу тиреотропного і гонадотропного гормонів, з'являються вперше у 2-місячних зародків людини, а в 2,5 місячного ембріона виявляється накопичення глюкопротеїдів в означених клітинах; у цей самий період виявляється і гонадотропна активність базофілів: тиреотропна активність спостерігається на 6 місяці розвитку ембріона.

Соматотропний гормон (СТГ). У гіпофізі в ембріонів людини продукція СТГ починається на 7-9 тижні; у новонароджених і дітей першого року реєструється висока концентрація СТГ у крові; з віком концентрація цього гормону в крові падає (іноді має місце підйом концентрації СТГ в юнацькому віці).

СТГ обумовлює зростання кісток у довжину, прискорює процеси обміну речовин, що обумовлює підсилення всіх біосинтетичних процесів в організмі та збільшення маси тіла. Недостатність синтезу цього гормону проявляється низьким ростом (нижче 130 см), затримкою статевого розвитку, але зі збереженням пропорції тіла; психічний розвиток гіпофізарних карликів зазвичай не порушується.

Надлишок продукції СТГ в дитячому віці веде до гігантизму; у медичній літературі описані гіганти, що мали зріст 2 м 83 см і навіть більший (3 м 20 см). Гіганти характеризуються довгими кінцівками, недостатністю статевих функцій і зниженою фізичною витривалістю. Надмірне виділення гормону після статевого дозрівання веде до акромегалії: збільшуються кисті і стопи, кістки лицьової частини черепа; посилено ростуть ніс, губи, язик, підборіддя, вуха; товщають голосові зв'язки, від чого голос стає грубим; збільшується об'єм серця, печінки, шлунково-кишкового тракту.

Адренокортикотропний гормон (АКТГ). Встановлено, що в останні тижні розвитку плоду інтенсивність синтезу АКТГ в гіпофізі не тільки не поступається, а й навіть перевершує синтез АКТГ гіпофізом дорослої людини. Синтез цього гормону, який забезпечує оптимальну адаптацію, починається дуже рано (ще у 9-10-денного ембріона) і досягає помітної виразності з 20-22 тижня внутрішньоутробного життя.

АКТГ впливає на діяльність кори наднирників, обумовлює підсилення синтезу глюкокортикоїдів, які мають широкий спектр судинних та адаптивних ефектів. Надмірне збільшення концентрації АКТГ в крові викликає гіперфункцію кори наднирників, що призводить до порушення обміну речовин, збільшення кількості цукру в крові, а це, в свою чергу, може призвести до розвитку хвороби Іценко- Кушинга з характерним ожирінням обличчя і тулуба, надмірним оволосінням обличчя й тулуба.

Гонадотропіни. Лютеїнізуючий гормон (ЛГ) у жінок сприяє овуляції та утворенню жовтого тіла.

ЛГ вдається виявити у 8 тижневого ембріона. У плодів жіночої статі концентрація та вміст ЛГ в аденогіпофізі різко зростає з 15 до 21 тижня, а потім його концентрація на 29-30 тижні зростає незначною мірою. У перші роки після народження в гіпофізі дівчаток і хлопчиків гонадотропінів дуже мало, з віком відбувається підвищення концентрації гонадотропінів у гіпофізі (більшою мірою - в осіб жіночої статі).

Тиреотропний гормон (ТТГ). ТТГ здійснює забезпечення нормальної функції щитовидної залози. Вже в ранньому дитячому віці спостерігається достатньо високий рівень інкреції та вміст ТТГ в крові, надалі концентрація цього гормону суттєво не змінюється (у дітей від 1 місяця до 12 років вміст ТТГ у плазмі крові складає 0,20±0,06 мкг/мл).

Вазопресин і окситоцин. Окситоцин і вазопресин (антидіуретін) синтезуються нейросекреторними клітинами гіпоталамуса, і відбувається їх накопичення в нейрогіпофізі.

Гіпофізи 4-місячних ембріонів людини вже мають добре виражену активність антидіуретика, у подальшому вона швидко підвищується і вже при народженні дорівнює аналогічній активності у дорослих; максимальна концентрація вазопресина спостерігається в однорічних дітей, потім відбувається поступове зниження активності антидіуретика в гіпофізі. В ранньому онтогенезі та у новонароджених тільки в окремих випадках вдається виявити антидіуретичний гормон у плазмі крові.

Епіфіз. В останні роки стає все більш зрозумілою ендокринна функція епіфіза, який відіграє провідну роль у регуляції біоритмів в організмі людини й має широкий спектр впливу на різні ланки нейроімуно- ендокринної регуляції. Основними гормонами епіфізу є адреногло-мерулотропін, який стимулює інкрецію альдостерона в клубочковій зоні кори наднирників і мелатонінрегулятор пігментного обміну в організмі.

Епіфіз людини досягає своєї максимальної активності в ранньому дитинстві, і саме до цього періоду відноситься стримуючий вплив його на розвиток статевих залоз; пізніше епіфіз піддається значній інволюції.