4. Шляхи подолання проблеми участі України у міжнародній торгівлі та перспективи просування у світову торгівлю.

У складному комплексі торговельно-політичних засобів національного регулювання міжнародної торгівлі в останні десятиріччя простежується тенденція до розширення спектра методів та інструментів державного впливу на зовнішньоторговельні процеси. Поглиблення процесів інтернаціоналізації світової економіки, зростаюче значення зовнішньоекономічних, і насамперед торговельних, відносин для національних господарств, розвиток міжнародної кооперації зумовлюють дедалі тіснішу інтеграцію і взаємозалежність зовнішньої торгівлі та внутрішньої економіки, що є одним із проявів глобалізації світових товарних ринків. Ці процеси стимулюють розширення використання внутрішніх економічних та адміністративних важелів регулювання ввезення та вивезення товарі поряд з традиційними методами прикордонного зовнішньоторговельного регулювання. Зміщення акцентів зовнішньоторговельної політики у бік національних економік веде до все більшого використання в торговельно-економічних цілях кредитно-фінансових, адміністративних засобів внутрішньої політики. Сучасна система національних форм регулювання зовнішньої торгівлі являє собою доволі складну сукупність контролюючих, регулюючих і стимулюючих заходів, які можна класифікувати за такими критеріями: місце виникнення (застосування) регулюючих оптимізаційних заходів; походження інструментів регулювання; об'єкт регулювання (експорт або імпорт).

За місцем виникнення інструменти регулювання міжнародної торгівлі поділяються на три основні групи: превентивне правове регулювання, прикордонне регулювання та заходи з обмеження продажу і споживання іноземних товарів. Валютно-кредитне регулювання стосується всіх стадій здійснення експортно-імпортної угоди. Така система діє цілеспрямовано: обмеження передбачаються в міжнародних угодах і національних правових нормах, імпортні обмеження зустрічають товар на кордоні і супроводжують його на всьому шляху до кінцевого споживача. Ці заходи обмежують конкурентоспроможність іноземних товарів на кожному з етапів імпортної угоди (домовленість - ввезення - платіж - продаж усередині країни - споживання). На будь-якому з цих етапів імпорт може бути об'єктом одночасного впливу кількох інструментів, тобто регулювання імпорту має кумулятивний ефект.Незважаючи на багатоплановість заходів регулювання міжнародної торгівлі, вихідними є митно-тарифні інструменти. Це - найстаріший і колись єдиний метод протекціонізму, і сьогодні за ступенем впливу на імпорт, поширеністю і важливістю він посідає пріоритетні позиції. Засоби регулювання зовнішньої торгівлі, що не входять до сфери митно-тарифної політики, з початку 60-х років в економічній літературі і діяльності міжнародних економічних організацій стали називатися нетарифними обмеженнями (НТО) або нетарифними бар'єрами. Раунди багатосторонніх переговорів щодо зниження ставок мита, які відбулися в рамках ГАТТ, та досягнуті на них домовленості підвищили роль нетарифних бар'єрів і посилили інтерес урядів до застосування нетарифних заходів як інструментів, компенсуючих пом'якшення дії митно-тарифного регулювання. За походженням інструменти регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на тарифні та нетарифні. До тарифних належать: мито та його види, структура митного тарифу, методи визначення країни походження товару та митної вартості. Нетарифні обмеження - це велика група адміністративних, фінансових, валютних та інших заходів регулювання експорту та імпорту товарів і послуг .

Слід зазначити, що усталеного визначення нетарифних обмежень досі не існує. Міжнародні інститути та державні органи регулювання вкладають у це поняття різний зміст. Найбільшого поширення дістала класифікація, розроблена Секретаріатом ГАТТ.

За об'єктом регулювання інструменти зовнішньоторговельної політики поділяються на експортні, тобто оптимізуючі, зважаючи на передбачувані цілі товару, регіональну структуру вивезення товарів і послуг, та, відповідно, - імпортні, які регулюють різні параметри національного імпорту. Така класифікація широко застосовується урядовими інститутами різних країн у практичних цілях, а також міжнародними організаціями для оцінки спрямованості зовнішньоторговельних політик країн. Певним недоліком такого поділу є те, що одні і ті самі інструменти можуть одночасно і не завжди прогнозовано впливати як на експорт, так і на імпорт (наприклад, валютні курси, валютні обмеження, митні податки тощо). До основних інструментів впливу на обсяги, динаміку та структуру імпорту належать: ліцензії та квоти, «добровільне» обмеження експорту, встановлення мінімальних імпортних цін, імпортні податки, імпортні депозити, компенсаційні мита, антидемпінгові мита, технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютні курси та валютні обмеження. Основними інструментами регулювання експорту є митно-тарифні засоби та кількісні обмеження, а з метою стимулювання експортного виробництва та експорту вживається широка група заходів, дія яких ґрунтується на наданні національним суб'єктам господарювання певних пільг: податкових, кредитних, зі страхування та організаційно-інформаційної підтримки. За характером впливу на об'єкт регулювання інструменти регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на дві групи: адміністративні та економічні. Адміністративні методи мають прямий, юридично зафіксований, заборонний або дозволяючий характер і базуються на розроблених національних законах, підзаконних актах, інструкціях, положеннях відповідних структур державної влади. На відміну від адміністративних, економічні методи мають непрямий характер, тобто не регламентують дії, а впливають на економічні інтереси суб'єктів економічної діяльності.

В широкому сенсі багатостороння торговельна система являє собою певним чином систематизовану сукупність правил, виконувати які в торговельно-економічних відносинах з іншими членами СОТ зобов’язуються члени організації. Торговельна система за участю на сьогодні майже всіх країн світу створювалась з метою максимального сприяння лібералізації світової торгівлі та створення умов для недискримінаційного, прогнозованого та ефективного розвитку торговельно-економічних відносин між країнами. Зрозуміло, що ця система постійно вдосконалюється, або пристосовується до нових умов і тенденцій розвитку світового ринку. Необхідність такої роботи обумовлена як об’єктивними чинниками, такими як глобалізація світової економіки, поява нових виробництв та сфер діяльності, посилення нерівномірності економічного розвитку країн тощо, так і чинниками переважно суб’єктивного характеру, пов’язаними з експортного поведінкою країн, їх спробою порушити принципи недискримінаційності або прозорості в торгівлі, а також звичайного недосконалістю або недоопрацьованістю певних положень, норм та правил.

Крім організації поточної діяльності СОТ в сферу компетенції і її фахівців входить ідентифікація, оцінка та мінімізація потенційно-негативного впливу на розвиток міжнародної торгівлі вже існуючих проблем різного характеру і прогнозування, або краще сказати передбачення проблем, які можуть виникнути у членів організації і в цілому в світовій системі торгівлі в майбутньому.

Існуючі проблеми регулювання міжнародної торгівлі товарами можна визначити наступним чином:

1. необхідність забезпечення виконання зобов’язань країн-членів щодо доступу до ринку, особливо в таких чутливих секторах національних економік, як сільське господарство та виробництво текстилю та одягу;

2. нелегітимне використання національними урядами деяких методів регулювання зовнішньої торгівлі з метою уникнення від загрози зростання конкуренції на внутрішніх ринках;

3. наявність випадків проведення принципу прозорості національної торгової політики, фактів корупції в сфері регулювання зовнішньої торгівлі, що створює бар’єри доступу до ринків;

4. необхідність конкретизації роді і чіткого визначення взаємозв’язку між такими соціально-значимими процесами як охорона навколишнього середовища, вдосконалення трудових відносин та забезпечення прав людини.

Крім того, вся поточна діяльність СОТ спрямована на стимулювання розвитку торгівлі шляхом спрощення і гармонізації міжнародних торговельних процедур – експортування та імпортування. Розв’язання цієї проблеми виключно важливо для учасників світової системи торгівлі оскільки процеси зниження, а в деяких галуззях і ліквідації, тарифів вже майже завершені, однак залишились численні нетарифні інструменти регулювання торгівлі, застосування яких національні уряди намагаються поширити. Кумулятивний ефект від ускладнення документообігу, митних процедур, процедур ліцензування, транспортування, страхування, здійснення розрахунків може перевищувати вартість скасованого мита. Для розв’язання сукупності цих проблем СОТ співробітничає з Конференцією ООН з торгівлі та розвитку та Світовою митною організацією.

Розвиток науково-технічного прогресу, особливо в сфері інформаційних технологій, а також імперативи глобалізації світової економіки об’єктивно створили умови для появи новітніх проблем в регулюванні світової торгівлі, які скорочено можна сформулювати наступним чином: нові товари, нові методи доставки, нові ринки, нові учасники.

Поява в міжнародному торговельному обігу таких принципово нових товарів як біологічні організми, генетично модифіковані продукти, а також товарів, що не підлягають розподіленню за класифікаційними категоріями (наприклад, програмне забезпечення, що купується в упаковці є товаром, а завантажене через Інтернет – послугою). Специфіка цих товарів обумовила появу і нових методів їх доставка через комп’ютерні мережі, минуючи митний контроль. Слід зауважити, що і діапазон таких товарів є достатньо широким, і обсяги подібних операцій постійно збільшуються. Проблема “нових ринків” полягає в тому, що сучасні методи доставки дозволяють малим і середнім підприємствам активно включатися в міжнародну діяльність, пропонуючи свою продукцію споживачам в найвіддаленіших куточках світу і конкуруючи на глобальних товарних ринках. На попередніх етапах розвитку системи регулювання міжнародної торгівлі багатосторонньо узгоджені правила de facto стосувалися в основному великих підприємств, оскільки тільки вони мали достатньо ресурсів для організації міжнародної діяльності і конкурування на зарубіжних ринках. На сьогодні їх частка в світовій торгівлі не зменшується і немає підстав говорити про зменшення впливу на товарні ринки, але вже неможливо абстрагуватися від колосального збільшення учасників міжнародного торговельного обміну за рахунок малих і середніх підприємств. Зрозуміло, що викладені вище проблеми не можуть не вплинути на модифікацію існуючих правил СОТ в майбутньому.

До проблем організації діяльності СОТ слід також додати значне збільшення кількості учасників порівняно з кількістю договірних сторін ГАТТ і, відповідно, розширення сфери погоджувальних правил на послуги та права інтелектуальної власності. А це обумовило ускладнення переговорних процесів, затягування етапів консультацій та досягнення взаємоприйнятих рішень, що не може не призвести до вдосконалення процедурних механізмів в світовій торговельній системи.

В Декларації IV Конференції міністрів СОТ міститься Робоча програма. Яка визначає сучасні напрями розвитку СОТ та констатує початок нового раунду багатосторонніх торговельних переговорів з широкого кола питань, які по переважній більшості питань повинні завершитися до 1 січня 2005 р., а проекти документів мають бути підготовлені до початку V Конференції міністрів у 2003 р. у Мехіко.

Згідно Декларації, члени СОТ розпочали переговори, а також консультації з наступних питань торгівлі товарами: доступ на ринки несільськогосподарських товарів; прозорість державних закупівель; державне сприяння розвитку торгівлі. Крім того, окремі аспекти торгівлі товарами будуть обговорюватися при проведенні багатосторонніх переговорів з питань вдосконалення правил СОТ щодо регіональних торгових угод, врегулювання спорів, технічного співробітництва, передачі технологій, а також розробки нових положень щодо торгівлі та навколишнього середовища, електронної торгівлі. Суттєвий вплив на міжнародну торгівлю товарами, вірогідно будуть мати і рішення щодо спеціального та диференційованого режимів стосовно країн, що розвиваються, а також рішення щодо найменш розвинутих країн.

ВИСНОВКИ

Міжнародна торгівля займає чільне місце у розвитку кожної держави. В результаті розподілу праці країни за допомогою міжнародної торгівлі можуть розвивати декілька сфер діяльності, в яких вона спеціалізується та імпортувати ті продукти, які вона сама не виготовляє, або які є низької якості порівняно з іншими країнами.

Якщо охарактеризувавти суть міжнародної торгівлі. То це сукупність усіх зовнішніх торгівель, усіх країн світу. Тобто весь світовий експорт та імпорт.

Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло своє відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. Основними теоріями є : меркантилізм, теорії відносних та абсолютних переваг, теорія Хекшера – Оліна, теорія представницького попиту С. Ліндера, теорія економії на масштабах. Всі ці теорії пояснювали зі своєї точки зору продукцію, яку країна представлятиме на міжнародних ринках.

Рівень розвитку зовнішньої торгівлі певної країни впливає на розвиток її економіки зокрема, тому вкрай важливо розвивати ці зовнішньоторговельні відносини. Але в макроекономіці розрізняють два фактори впливу на економіку країни це експорт та імпорт.

Експорт країни залежить від попиту на міжнародних ринках. Тому він стимулює країну виробляти якісну продукцію, щоб не втратити своє місце на світовому ринку. Токож за рахунок експортоорієнтовних підприємств формується ВВП країни.

Імпорт впливає на розвиток економіки перш за все тим, що країна може завдяки ньому модернізувати свою економіку, завдяки сучаснішій техніці та різним ноу- хау. Також імпорт є індикатором якості життя населення, тобто якщо життя країни покращується вона схина все більш куповати закордонної продукції.

Якщо проаналізувати сучасні тенденції на світовому ринку торгівлі можна виділити наступне:

• За остані роки обсяги міжнородної торгівлі збільшились втричі;

• Основниму країнами експортерами є Китай, Німеччина,США, Японія;

• За остані роки зачно збільшили свою частку на світовому ринку країни Азії, за рахунок покращення технології виробництва.

• Спостерігагається тенденція, що високорозвинуті країни експортують готову продукцію (біля 90% від експорту), а імпортують сировину, а мало розвинуті економічно країни – навпаки.

• На сучасному етапі міжнородна торгівля починаноє зростати, після того, як 2 роки тому для був характерний спад, через економічну кризу.

• Також видно, що за остані 5 років США втрачає свої позиції на міжнародному ринку, так само як і Великобританія.

На кінець участь України у міжнародній торгівлі, для неї характерний такий сучасний стан.

• Україна належить, до тієї другої групи країн де в експорті переважає сировина продукція, часка готової продукції дуже мала. Провідними галузями експорту є чорна металургія, хімічна промисловість, сільськогосподарська продукція.

• Основними країнами партнерами України є країни СНД біля 50 % експорту.

• Продукція, яку випускають підприємства має високу собівартість, через високі затрати природних ресурсів ціни на які стрімко ростуть.

• Зовнішня торгівля України повністю залежить від імпорту природніх ресурсів із-за кордону.

Для покращення зовнішньої торгівлі Украни необхідно зробити такі заходи.Перехід на виробництво готової продукції, або з використанням висококваліфікованої робочої сили. Використовувати менш екнергомісткі технології для виробництва продукції, щоб зменшити свою залежність від Російського газу, на якому побудована вся економіка України

Підсумовуючи наведене вище, можна зробити висновок, що на сучасному етапі міжнародна торгівля є найбільш розвиненою ланкою міжнародних економічних відносин. Сучасні економіки ряду країн в більшій мірі сформувалися за допомогою налагодження і розвитку зовнішньоторговельних відносин. Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як невід’ємна складова світової економіки і підтримує торговельні відносини із 217 країнами світу.