Правовий статус селянських господарств і особистих селянських господарств.

1. Визначення та основні ознаки фермерського господарства.

2. Майнові та земельні правовідносини фермерського господарства.

3. Припинення діяльності фермерського господарств.

4. Визначення та ознаки особистого селянського господарства.

5. Правовий режим землі та майно ОСГ.

6. Припинення діяльності ОСГ.

ЗУ «Про фермерські господарства» від 19 червня 2003 року; та ЗУ «Про особисті селянські господарства» від 15 травня 2003 року.

Ознаки:

1. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян.

2. Фермерське господарство є юридичною особою.

3. Створюється одним громадянином України, котрий досягнув 18ти років або є об’єднанням членів окремої сім’ї.

4. Майно належить фермерському господарству на праві власності.

5. Утворюються для отримання прибутку та має на меті вироблення, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.

6. Члени фермерського господарства беруть обов’язкову трудову участь у його діяльності.

7. Члени фермерського господарства мають рівні права на участь в управлінні, на оплату праці та інше.

8. Особи, які працюють за наймом не можуть бути його членом.

Правовий статус ОСГ: не відноситься до підприємницької діяльності і не має на меті отримання прибутку, ведення такої діяльності ґрунтується на праві власності на землю, а також на особистій праці громадян та членів їх сімей, ця діяльність носить переважно споживчій характер, особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво сільськогосподарської продукції, має допоміжний характер.

Правове регулювання забезпечення якості продукції, товарів, робіт і послуг.

1. Якість продукції, товарів, робіт і послуг: поняття та правові засади.

2. Стандартизація і сертифікація як засоби державного впливу на господарську діяльність.

3. Державний контроль за дотриманням стандартів, норм і правил. Відповідальність за порушення законодавства про стандартизацію і сертифікацію.

Якість – це сукупність із властивостей, які відображають: а) Естетичність, б) надійність, в) довговічність, г) безпека, д) економічність, е) екологічність тощо. Вищевказані властивості надають здатність задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Правову основу забезпечення якості продукції, робіт та послуг складають такі НПА як ГК, ЗУ «Про захист прав споживачі» ЗУ «Про стандартизацію», ЗУ «ПРО підтвердження відповідності», ЗУ «ПРО безпечність та якість харчових продуктів», ЗУ «Про загальні безпечність нехарчової продукції», Декрет КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію. ЗУ «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» тощо.

Стандартизація – хє одним із засобів державного впливу на діяльність суб’єктів господарювання.

В законодавстві стандартизація розглядається як діяльність яка полягає увстановленні положень для загального і багаторазового застосування з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері.

Суб’єкти стандартизація – центральний орган виконавчої влади з питань стандартизації, рада стандартизації та тезнічного регулювання, технічні комітети стандартизації, інші суб’єкти що займаються стандартизацією.

Стандартизація поділяється на міжнародна стандартизація, регіональна стандартизація, національна стандартизація.

Метою стандартизації є раціональне використання природних ресурсів, відповідність об’єктів стандартизації їх функціональному призначенню і формування споживачів про якість, підтримка міжнародної конкурентоспроможності.

Положення, які встановлюються в процесі стандартизації і за допомогою яких здійснюється технічне регулювання у сфері господарювання: стандарти, технічні регламенти, кодекси уставленої практики, класифікатори, технічні умови.

Стандарт – нормативний документ, затверджений уповноваженим органом, який встановлює правила, інструкції, характеристики щодо діяльності чи її результатів.

Використання стандартів чи їх окремих положень може бути як обов’язковим (частина 2 ст. 15 ГК).

Правове регулювання комерцийного посередництва у сферы господарювання.

1. Поняття комерційного посередництва. Її ознаки та правова основа.

2. Суб’єкти агентських правовідносин.

3. Агентський договір.

Посередник – це

Загальне визначення комерційного посередничества закріплено у статті 295 ГК. Відрізняється різновидом відносин, які виникають на підставі договорів доручення та комісії.

Комерційне посередництво – різновид господарських правовідносин і відноситься до підприємницької діяльності. В інтересах цього суб’єкта агентом

Зміст комерційного посередництва – надання послуг суб’єктам господарювання при здійсненні господарської діяльності.

Послуги надаються комерційними агентами.

Підставою виникнення агентських відносин є: а) агентський договір; б) схвалення суб’єктом господарювання угоди укладеної.

Законодавство також розрізняє монопольні та немонопольні відносини (ст. 299 ГК). Сімейний кодекс (на субсидіарних засадах). Ст. 295 ч. 2 фізична особа або юридична особа, які мають статус підприємця.

Будь – яких учасників господарських відносин, якщо інше не встановлене законодавством.

Агентський договір – це різновид господарського договору і на нього поширюється всі вимоги щодо господарських договорів, закріплених у ГК. З у урахуванням, визначає : а) предмет договору (297 ГК). Б) суттєві умови до яких відносяться.