1. За якими критеріями та в який спосіб стр. грош. ринок?

Критеріями структурування грошового ринку є:

-               види інструментів, що опосередковують переміщення грошей від продавців до покупців;

-               інституційні ознаки грошових потоків;

-               економічне призначення грошових коштів, що купуються.

Як було зазначено вище, за видами інструментів розрізняють:

-               ринок кредитних угод;

-               ринок цінних паперів;

-               валютний ринок.

За інституційними ознаками виділяють:

-               фондовий ринок;

-               ринок банківських кредитів;

-               ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

• Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

• Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.

Залежно від економічного призначення коштів, що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сектори: ринок грошей, де продаються і купуються короткострокові грошові кошти (до 1 року), і ринок капіталів – де продаються і купуються середньо- і довгострокові кошти.

2. Від яких чинників і як саме залежить попит на гроші?

Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні суб’єкти економічних відносин на певний момент часу ( а не потік грошей, що визначається на певний період).

Чинники, що впливають на величину попиту на гроші: 1) + реальний обсяг ВНП; 2) + середній рівень цін; 3) – рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи; 4) + обсяг багатства; 5) – рівень інфляції; 6) – очікування змін ринкової кон’юнктури. 1), 2) Ключовим чинником впливу на попит є зміна обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) В свою чергу зміна обсягу ВНП визначається динамікою рівня цін та динамікою реального обсягу виробництва. Вплив цих чинників прямо пропорційний. 3) При мікроекономічному підході замість швидкості обігу грошей використовується чинник зміни норми відсотка. В міру зростання норми відсотка на альтернативні грошам активи, попит на гроші буде падати. 4) Чинник накопичення багатства.Внаслідок збільшення багатства зростає і попит на гроші. 5) Чинник інфляції. Запас грошей в умовах інфляційного росту цін знецінюється. Як наслідок, провокується скорочення попиту на гроші. 6) Очікування погіршення кон’юнктури ринків (скороченя товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції і т.д.). У цих випадках економічні суб’єкти віддають перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, тому попит на гроші падає. Очевидно, що попит на гроші визначається внутрішньоекономічними процесами. Окрім попиту кон’юнктуру грошового ринку визначає і пропозиція.

3. На які сектори поділ грош. ринок за інстит. крет.? Якими є особл. руху грош. у цих секторах?

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

– прямого фінансування - зв'язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Брокери та дилери, що тут функціонують, виконують технічну роль звичайних посередників, допомагаючи продавцям і покупцям швидше знайти один одного.

У цьому секторі виокремлюють два канали руху грошей:

– капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього як інструмент акції;

– запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

– опосередкованого фінансування - зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у собі ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посередників першого сектору як за роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування.