4.Особливості аналогії у правозастосуванні: вимоги та стадії.

Воно передбачає наявність доповнюючих елементів в процесі застосування права, а саме:

• вияснення факту належності фактичних обставин справи до сфери правового регулювання;

• вибір способу заповнення прогалин;

• конструювання на основі схожої норми права чи принципу права відповідного правила для вирішення конкретної ситуації.

Застосування аналогії у правозастосуванні має:

1. регулятивний характер, оскільки за її допомогою забезпечується упорядкування суспільних відносин, не регульованих правом;

2. під нормативний характер, що визначає другорядну, допоміжну роль аналогії, та її відповідність нормативному регулюванню;

3. індивідуальний характер, що означає поширення аналогії на конкретний випадок та відсутність її юридичного обов’язкового значення для ідентичних ситуацій.

Аналогія у правозастосуванні є можливою у випадку дотримання певних вимог:

1. використання аналогії можливо у випадку наявності прогалин у законодавстві;

2. відносини, що не урегульовані правом повинні знаходитися у сфері правового впливу чи об’єктивно потребувати його;

3. застосування аналогії не можливо у тих галузях чи інститутах, у яких вона прямо чи опосередковано заборонена;

4. суб’єктами застосування аналогії є судові органи в межах наданих їм повноважень;

5. використання аналогії повинно бути обґрунтованим та заснованим на неухильному дотриманні матеріальних та процесуальних приписів;

6. неможливим є застосування правових норм, які встановлюють виключення із правил, винятки із загального порядку чи особливий режим реалізації законодавства;

7. застосування аналогії не повинно спричиняти порушення прав і свобод людини;

8. вирішуючи справу за аналогією необхідно враховувати інші близькі за змістом норми, а також принципи відповідного інституту чи галузі права;

9. використання аналогії потребує всестороннього вивчення практики вирішення аналогічних справ;

10. вирішення справи за аналогією повинно бути обґрунтовано з фактичної та юридичної сторони.