5. Шляхи усунення колізій у законодавстві.

В сучасній юридичній літературі обґрунтовується наявність трьох основних способів подолання юридичних колізій.

І. Вдосконалення законодавства:

- прийняття нового акту замість проти річного;

- відміна одного із актів, що протирічать;

- розробка колізійних норм та принципів, що визначають юридичні пріоритети, яким повинні слідувати правотворчі та правозастосовні органи;

- зміна чи уточнення предмету регулювання актів, що застосовуються;

- чітка регламентація в законах можливих підстав виникнення конкретних ситуацій;

- нормативне закріплення порядку вирішення колізій;

- визначення порядку прийняття нормативно-правового акту;

- встановлення офіційної системи актів та їх підпорядкування (як національної так і міжнародної);

- закріплення ієрархії правових актів та колізійних процедур на конституційному рівні;

- визначення можливих шляхів виникнення колізій правового статусу;

- нормативне закріплення порядку вирішення різноманітних колізій;

- узагальнення практики застосування законодавства з точки зору можливих колізій;

- підвищення якості законодавства з точки зору його системності та непротирічності;

- підвищення рівня професійної підготовки юристів.

ІІ. Судовий розгляд спорів у колізійних ситуаціях, враховуючи можливість конституційного, господарського та третейського судочинства. Цей шлях подолання колізій має 5 основних напрямків:

1. Судові рішення. Він є найбільш ефективним, оскільки судові рішення мають імперативний характер і є обов’язковими, та сторони можуть подати докази, аргументувати свої позиції;

2. Важливими є судові тлумачення, які надають можливість усунути колізійність норм, актів та процедур. Тлумачення Конституційного Суду України мають прецедент ний характер, оскільки є обов’язковими для самого суду, інших державних органів та посадових осіб;

3. В якості засобів вирішення юридичних колізій називають законодавче закріплення можливості оскаржити ті чи інші акти в судовому чи адміністративному порядку, а також опротестування актів органами прокуратури;

4. Колізії компетенції чи повноважень вирішуються у порядку узгоджувально-примирювальної процедури;

5. Запровадження тимчасових та спеціальних режимів, які включають призупинення дії акту чи повноважень органу .

ІІІ. Наявність ефективних превентивних засобів попередження колізій. До них належать:

• діяльність суб’єктів в межах закону та наданої компетенції;

• попередні юридичні експертизи актів та їх узгодження;

• систематизація законодавства з метою виявлення протирічних норм;

• інвентаризація підзаконних актів, їх чіткий облік та виявлення неузгодженостей;

• аналіз ефективності нормативних актів та встановлення залежності між ефективністю норм та їх непротирічністю;

• чітке слідування вимозі ієрархічної відповідності правових актів;

• розробка проблем юридичної конфліктології;

• чітке визначення повноважень суб’єктів правозастосування;

• визначення статусу актів офіційного тлумачення та їх співвідношення з інтерпретованими документами;

• нормативне визначення та закріплення різноманітних юридичних процедур;

• визначення найоптимальніших способів співвідношення національного та міжнародного права;

Особливого значення для усунення колізій має правовий режим. Він являє собою нормативний масив, що забезпечує вплив на колізійні процеси та ситуації.

Правовий режим характеризується наявністю спеціального механізму, елементами якого є:

1. Легальне визначення державою юридичних колізій як явищ, що виникають та виявляються в різних формах.

2. Точне визначення сфери прояву колізій та її учасників.

3. Наявність засобів превентивного впливу на колізійні процесу.

4. Наявність нормативного закріплення порядку регулювання певних видів юридичних колізій.

5. Встановлення легальних процедур вирішення колізій.

6. Наявність учасників органів, що забезпечують попередження та усунення колізій.

7. Нормативні та правозахисні міри усунення колізій, відновлення законності та прав і свобод осіб.

Правовий режим характеризують чотири ознаки:

• Законодавче регулювання порядку діяльності суб’єктів права у типових колізійних ситуаціях;

• Покладення на суб’єктів права обов’язку у випадку виникнення колізій діяти в межах закону;

• Системне використання засобів по усуненню юридичних колізій;

• Врахування динамічності юридичних колізій та недопущення їх розвитку.

Важливим для подолання колізій є врахування негативного досвіду перехідного періоду, які відобразився у наступному:

• Зміна правової концепції регулювання суспільних відносин, зокрема, перехід від принципу «дозволено те, що прямо передбачено законом» до принципу «дозволено те, що не заборонено законом»;

• Епізодичне надання прав Уряду та Президенту на прийняття нормативних актів, що мають силу закону;

• Негативна практика тлумачення актів органами, що не мають такого права;

• Надання закону зворотної сили, перш за все у сфері податкових відносин;

• Видання центральними органами виконавчої влади нормативних актів без їх реєстрації в Мін’юсті;

• Відсутність законодавчо встановлених процедур і вимог стосовно нормотворчого процесу.

Тема. Аналогія права та аналогія закону та їх значення у правозастосуванні.

1. Аналогія закону як форма усунення прогалин у законодавстві.

2. Аналогія права: поняття та логічна основа.

3. Співвідношення аналогії права та аналогії закону.

4. Особливості аналогії у правозастосуванні: вимоги та стадії.

1.Аналогія закону як форма усунення прогалин у законодавстві.

Аналогія закону і права належить до прийомів казуального заповнення прогалин і залежить від ступеню наявних у ньому прогалин. Характеристика інституту аналогії безпосередньо пов’язується із тлумаченням цього поняття у філології та логіці.

Філологічне значення терміну аналогія полягає у подібності, схожості у певних ознаках між предметами, поняттями та явищами.

У логіці під аналогією розуміють міркування, в якому на основі схожості явищ у відомих ознаках робиться логічний висновок про схожість цих явищ у інших ознаках. Достовірність висновку по аналогії обумовлюється логічною природою самої аналогії та якісною своєрідністю явищ та категорій, що порівнюються.

Зазначене обумовлює правомірність висновку про те, що підставою застосування аналогії є певна схожість ознак, подібність обставин, що мають як кількісний, та к і якісний характер. При цьому суттєвими є ті ознаки, що відображають природу, сутність, та належність явищ до одного роду і виду. Наприклад, майнові відносини, що складають предмет цивільного права.

Основу кількісної характеристики логічного процесу висновку по аналогії складає кількість ознак, що зрівнюється. Вона повинна бути достатньою для встановлення схожості явищ. Чим більше суттєвих ознак у явищі чи категорії є спільними, тим менше ознак, що їх відрізняють, і тим вищою є достовірність отриманих висновків. Якщо немає можливості дослідити значну кількість різноманітних властивостей та ознак явища, то для порівняння необхідно брати найбільш типові характерні ознаки цих явищ.

Як правило, аналогія застосовується за наявності висновків:

а) порівнювані обставини не мають суттєвих розбіжностей;

б) відмінності явищ чи об’єктів не виключають наявності схожості;

в) схожі ознаки явищ безпосередньо пов’язані між собою;

г) порівнювані явища є глибоко дослідженими. Проаналізованими з точки зору їх ознак та властивостей;

д) виокремленні суттєві ознаки, виокремленні схожі ознаки та проаналізований взаємозв’язок між ознаками та їх взаємовплив.

Аналогію закону застосовують, коли відсутня норма, яка регулює дану ситуацію. Однак у наявності є норма, яка регулює схожий випадок, об’єктом порівняння у цьому випадку є вольові відносини та правила, що безпосередньо пов’язані з волею законодавця. Схожі ознаки регульованого та нерегульованого відношення повинні виявлятися в юридичному аспекті, що обумовлює правову оцінку нерегульованого відношення та можливість його визнання в якості правовідношення. Ознаки, що переносяться з регульованого відношення не повинні протирічити, як висновкам по аналогії, так і юридичним наслідкам, які поширюються на нерегульовані відносини.

До юридичного результату, таким чином, ми приходимо не безпосередньо, застосовуючи відповідну правову норму, а опосередковано через схожу до нашого випадку норму, хоча і не ідентичну.

Сутність аналогії закону полягає у тому, що ми від схожості відносин (матеріальна основа аналогії) переходимо до схожості правового регулювання (юридична основа аналогії), тобто поширюємо дію норми на відносини, що є схожими за предметом регулювання.

В якості типової моделі виступає норма права, що вказує на вид суспільних відносин, їх місце в предметі правового регулювання, можливих суб’єктів, та їх права та обов’язки.

Можливість застосування аналогії правових норм обумовлена об’єктивними властивостями права, і їх соціальною природою. Адже норми права:

• відображають єдину державну волю опосередковано через волю законодавця;

• передбачають єдину мету – врегулювання суспільних відносин;

• є взаємопов’язаними, оскільки є елементами системи;

• мають логічно-послідовний зміст;

• регулюють важливі для суспільства відносини.

Аналогія закону передбачає застосування конкретної норми права, а не нормативно-правового акту, оскільки:

• нормативний акт вміщає значну кількість правових норм;

• ці норми регулюють різні сторони суспільних відносин, а іноді і різноманітні суспільні відносини;

• норми мають різноманітний зміст;

• деякі норми виключають можливість застосування аналогії;

• лише конкретна норма є об’єктом порівняння та визначення схожості з відносинами, що не регламентовані правом;

• застосування аналогії закону декількох правових норм є виключенням, і може бути обумовлено:

• специфікою структури норми та її елементів (наявність відсилочної диспозиції);

• наявність комплексу питань, які пов’язані з нерегульованим відношенням;

В сучасній літературі розрізняють два різновиди аналогії закону:

а) внутрішньогалузеву, коли застосовуються норми однієї галузі до відношення, що є предметом регулювання тієї ж галузі;

б) міжгалузеву, коли норми однієї галузі застосовуються до відносин, що складають предмет регулювання іншої галузі.

Деякі автори (В.І. Леушин, О. Ф. Скакун) називають міжгалузеву аналогію субсидіарним застосуванням правових норм. Вони визначають її таким застосуванням правових норм, коли вони поширюють свою дію на відносини, які не є безпосереднім предметом їх регулювання.

Вчені радянського періоду 60-80-х років (Карташов) відкидали термін субсидіарне застосування чи субсидіарна дія норм, наполягаючи на аналогії закону, при цьому, наголошуючи на міжгалузевій аналогії вчені виокремлювали наступні її особливості:

1. необхідно щоб відносини, до яких застосовується норма іншої галузі не були врегульовані нормами відповідної галузі, тобто була прогалина;

2. аналогія можлива лише між суміжними галузями, пов’язаними генетично. Мова іде як правило про галузі публічного та приватного права;

3. відносини, що урегульовані та не регламентовані правом повинні бути настільки схожими, щоб забезпечити подібність в засобах правового впливу суміжних галузей;

В процесі застосування аналогії закону ми виходимо з презумпції, що законодавець повинен регулювати схожі суспільні відносин аналогічними чи тотожними правовими засобами.

4. міжгалузева аналогія застосовується, якщо в даній галузі права для відповідної ситуації відсутня схожа норма, тобто відсутня можливість внутрішньо галузевої аналогії;

5. у випадку застосування аналогії вирішується питання, що є більш ефективним – застосування міжгалузевої аналогії чи аналогії права;

6. наявність відповідної ієрархії застосування:

• внутрішньо галузева аналогія закону;

• міжгалузева аналогія закону;

• аналогія права.