7.Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.

Рішення та висновки Конституційного Суду України є важливою частиною національного законодавства та важливим джерелом права. Юридична сила рішень Конституційного Суду залежить від статусу та повноважень цього органу, а також від різновиду рішень, що приймаються.

Відповідно до Конституції України Конституційний Суду є єдиним органом конституційної юрисдикції. Лише він вирішує питання щодо відповідності Конституції України Законів, інших правових актів, та чинних міжнародних договорів. Це положення має принципове значення, оскільки:

а) конкретизує положення ст.6 Конституції України, щодо розподілу владних повноважень;

б) визначає місце Конституційного Суду України в системі судової влади;

в) конкретизує повноваження Конституційного Суду як органу конституційного контролю, який своїми рішеннями зобов’язує всі без виключення органи держави привести у відповідність до Конституції України акти, що ними приймаються;

г) визначають роль Конституційного Суду та актів, що ним приймаються у забезпеченні верховенства права, вищої юридичної сили Конституції України, засад державного устрою, верховенства прав і свобод людини.

Зазначене визначає правомірність висновку про неможливість віднесення актів Конституційного Суду до підзаконних. Це обумовлюється також тим, що поділ нормативно-правових актів на законодавчі та підзаконні був обґрунтований за відсутності у механізмі держави органу конституційного контролю.

Юридична природа рішень Конституційного Суду залежить від їх різновиду. Рішення: 1) про внесення змін і доповнень до актів в результаті визначення відповідності Конституції України цих актів; 2) офіційного тлумачення Конституції України, законів вносять у чинне законодавство і правове регулювання певні зміни. Саме рішення про відповідність Конституції України актів складають 70% діяльності Конституційного Суду України і забезпечують можливість приведення законодавства до об’єктивних потреб суспільства.

Прикладом може бути рішення № 11 рп. Від 19.12.1999 р. «про визнання неконституційними положень ст.24 Загальної частини та положень санкцій Особливої частини Кримінального Кодексу України. Які передбачають смертну кару як вид покарання».

Зазначені акти Конституційного Суду України вирішують наступні завдання:

• приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України;

• формування системи законодавства, що відповідає міжнародним стандартам.

Таким чином, рішення Конституційного Суду про визнання неконституційними законів та підзаконних актів є складовою частиною національного законодавства і за ієрархією можуть бути розміщені між конституційними та звичайними законами. Їх метою не є встановлення нових норм, а звільнення законодавства від норм, які протирічать основному закону та формування правової політики держави. Саме в такому значенні рішення Конституційного Суду України підпадають під визначення нормативно-правового акту, що забезпечує скасування правових норм.

Нормативність рішень полягає і в тому, що визнаючи неконституційними нормативно-правові акти, вони визначають напрямки правової політики держави, та її відповідність міжнародним стандартам.

Юридична природа рішень Конституційного Суду України з питань визнання неконституційними норм права полягає у:

1. здійснення ними функцій нормативно-правових актів;

2. особливостях їх правового змісту та цільового призначення;

3. особливостях юридичної сили, що є вищою за юридичну силу звичайних законів, і що випливає з положень ст.150,152 Конституції України;

4. особливостях дії рішень у часі, оскільки визнані неконституційними норми втрачають чинність з дня ухвалення рішення за виключенням випадку, якщо їм не буде надано преюдиційного значення.

Юридична природа рішень, ухвалених в межах офіційного тлумачення Конституції України та законів має дещо інші особливості:

• ці рішення органічно пов’язані з тими актами, що тлумачаться;

• юридична сила таких рішень є вищою, оскільки вони враховуються при застосуванні відповідних нормативно-правових актів органами державної влади;

• офіційні акти тлумачення діють з дня набрання чинності Конституцією України та законами, тобто мають зворотну силу у часі.

Вища юридична сила актів, що тлумачаться обумовлює таку ж юридичну силу актів офіційного тлумачення Конституційного Суду України, які визнаються нормативними та в ієрархії законодавства розміщуються за тим нормативним актом, що тлумачиться.

Окрім зазначених рішень Конституційний Суд України дає висновки:

1. про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів;

2. щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України тексту самої Конституції України;

3. про порушення Верховною Радою АРК Конституції України чи законів України;

4. щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про зняття Президента України у порядку імпічмента.

Зазначені висновки мають різноманітні функції та природу. До системи законодавства можуть бути віднесені висновки 1 і 2. Вони є джерелом права для органів державної влади, оскільки складають діючу правову основу з питань ухвалення законів про ратифікацію міжнародних угод та попереднього схвалення законопроектів про внесення змін до Конституції України. Таким чином. Є підстави стверджувати, що рішення про визнання неконституційними законів та інших нормативних актів про офіційне тлумачення Конституції України, а також висновки про відповідність Конституції України міжнародних догорів та законопроектів про внесення змін до Конституції України, відповідають вимогам ст.157,158 Конституції України. І в ієрархії національного законодавства займають місце після Конституції України та конституційних законів. Стосовно рішень Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення законів, то вони посідають місце що й акти, що тлумачаться та можуть мати зворотну силу в часі. Решта висновків, що приймається Конституційним Судом України, можуть бути віднесені до правозастосовних актів.

Тема. Колізії та прогалини у праві.

1. Поняття, ознаки та причини прогалин у законодавстві.

2. Види прогалин та шляхи їх усунень.

3. Колізії у праві: поняття, причини, види.

4. Колізійні норми.

5. Шляхи усунення колізій у законодавстві.

1. Поняття, ознаки та причини прогалин у законодавстві.

Жодне законодавство, що має досконалий характер не в змозі врахувати все багатоманіття суспільних відносин, які потребують правового регулювання. Динамічність суспільних відносин, що полягає у необхідності розширення правового регулювання теж негативно позначається на стані законодавства. Зазначене обумовлює наявність прогалин, розуміння яких пов’язується з визначенням сфер та меж правового регулювання.

Суспільні відносини з точки зору можливостей та необхідності впливу на них права можуть бути розподілені на кілька видів:

1. відносини, що за своїми властивостями не можуть бути врегульовані правом (моральні відносини дружби, кохання);

2. відносини, що припускають можливість юридичної регламентації, однак за даних умов не потребують її (відносини між однопартійцями);

3. відносини, що допускають правовий вплив, потребують його, однак за певних причин не врегульовані правом (відповідальність посадових осіб);

4. відносини, що не регулюються правом, однак у відношенні до яких орган правотворчості виразив волю на їх регламентацію (підготовка закону про нормативно-правові акти);

5. відносини, що регулюються правом;

6. відносини нерегульовані правом, однак з приводу яких правотворчий орган висловив волю на правове опосередкування через регулювання аналогічних відносин;

7. відносини, що не регламентовані правом, однак по відношенню до яких є воля законодавця на їх регламентацію через принципи права.

Останні чотири групи відносин і складають сферу правового регулювання, і саме в них можуть виявлятися прогалини правового впливу.

Характерним для права є наявність об’єктивних меж правового регулювання. Вони встановлюються і змінюються законодавцем. Чітке визначення таких меж надає можливість виявити:

• які відносини регулюються правом;

• які відносини потребують правового регулювання;

• які нормативні приписи потребують реалізації;

• наявність прогалин у законодавстві;

• які правові норми потребують особливої форми реалізації правозастосування.

Межі правового регулювання є динамічними, і їх розширення та звуження може спричиняти наявність прогалин.

Саме сфера і межі правового регулювання є підставою обґрунтування різноманітних поглядів вчених на прогалини у праві, які можуть бути класифіковані на групи:

1. прогалини у праві – це відсутність у діючому законодавстві нормативних приписів у відношенні до обставин, які знаходяться у сфері правового регулювання, та потребують правового впливу (Альбет Семенович Піголкін, С.С. Алексеєв). Це класичне визначення, яке дещо розширяє уявлення про прогалини, можливістю їх існування у відносинах, що лише потребують їх правового впливу.

2. Це повна чи часткова відсутність необхідних юридичних норм у чинному законодавстві (Т.І. Тарахонич). Це визначення ототожнює прогалини у праві з прогалинами у законодавстві, що мають різний характер.

3. Прогалини у праві – це відсутність регулювання певних суспільних відносин за умови, якщо вони повинні бути врегульовані з позицій принципів права (М.А. Вороніна, М.В. Цвік). Це визначення є неточним, оскільки ототожнює прогалини у праві з можливістю їх подолання шляхом аналгії права.

4. Це відсутність у чинному законодавстві нормативних приписів чи їх неповнота, щодо обставин, які знаходяться у сфері правового регулювання і потребують правового впливу (Ю.І. Боднар).

5. Розрізняють окремо прогалини у праві як повну чи часткову відсутність у системі права необхідних правових норм та прогалини у законодавстві як повну чи часткову відсутність необхідних для регулювання суспільних відносин приписів у законі (О.Ф. Скакун). Є найбільш прийнятним.

Прогалини у законодавстві необхідно відрізняти від помилки у праві як результату невірної оцінки об’єктивних умов щодо відображення волі законодавця. Помилки виявляються в:

• помилковому не віднесенні суспільних відносин до сфери правового регулювання;

• помилковому застосуванні конкретизації в процесі застосування норм права;

• помилковому застосуванню розсуду правозастосувача;

• прийнятті норми, що не відповідає об’єктивним умовам розвитку суспільства чи суспільним інтересам;

• помилковому вирішенні ситуації відповідно до норми, що є недосконалою.

Необхідно зазначити, що лише у перших трьох випадках можлива наявність прогалин у праві.

Прогалини у праві обумовлені рядом причин, основними серед них є:

1. невміння законодавця відобразити в нормативних актах всієї багатоманітності життєвих ситуацій, які потребують правового впливу;

2. невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій в результаті розвитку суспільних відносин;

3. технічні прорахунки, допущені при розробці законів, що виявляються у недосконалому знанні та використанні правил законодавчої техніки;

4. протиріччя законодавства, що має місце у приписах рівної юридичної сили та спричиняє поглинання однією нормою іншої.

Таким чином, прогалини у законодавстві є негативним фактором правозастосування, що пов’язується з наявністю причин, які мають об’єктивний характер чи є суб’єктивними.