2.2.4. Роль експертних оцінок у прогнозуванні розвитку соціальних процесів у сфері праці

Соціальний експеримент, як метод соціологічного дослідження - це спосіб отримання інформації про якісні і кількісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об’єкта в результаті дії на нього певних керованих та контрольних факторів. Залежно від предмета дослідження, а також його специфіки соціальних відносин, на вивчення яких спрямований соціальний експеримент, розрізняють такі його види як економічний, правовий, педагогічний, естетичний, соціальний, соціально-психологічний, методичний.

Проведення соціального експерименту – складна справа. Але соціальні експерименти досить часто проводяться в галузі дослідження соціальних процесів у сфері праці.

Глава 3. Праця як базовий соціальний процес

3.1. Становлення процесу праці

Процес праці – це взаємодія суб’єкта з об’єктом, людини з природою, яка здійснюється в умовах певних взаємовідносин між людьми. Розвиток поняття праці проникає своїм корінням в передісторію людського суспільства як вдосконалення пристосувальних дій предків людини, пов’язане із застосуванням в якості знарядь предметів зовнішньої природи та інстинкту “що таке?”, як влучно назвав академік І.П.Павлов інстинктивний інтерес до незнайомого. Ці дії вдосконалювали руку та всю тілесну організацію, вони виникли на основі відношення людини до середовища та поступово створили основу для стрибка від природного до соціального.

Історія праці починається з того, що перші люди вимушені були перейти від пристосування до середовища за допомогою органів тіла та предметів-посередників до діяльності, спрямованої на створення штучних, вдосконалення та виготовлення нових засобів праці. По мірі того, як рука людини набувала здатності за допомогою елементарного знаряддя виготовляти інше елементарне знаряддя, відображувальна діяльність нервової системи виробляла якості, необхідні для розуміння властивостей та можливостей речей та явищ. В результаті дії нашого далекого пращура набували цілеспрямованості, – його діяльність втратила чисто біологічний характер та набувала соціальних рис. В ній виникли паростки свідомого перетворюючого впливу на природу. Виникла праця. Цей процес знаменував собою народження соціалізованої особи та соціальних відносин між людьми.

3.2. Історія розвитку розуміння праці

Тривалий час в історії людського суспільства внаслідок примітивності знарядь, праця вимагала великого фізичного напруження. Тому люди прагнули уникнути її, або перекласти на інших.

Для греків, римлян та євреїв праця була прокляттям. Ранні християни, які наслідували єврейську традицію, працю сприймали як кару за першорідний гріх людини. Відповідно до цих поглядів люди своєю працею могли забезпечити собі тільки біологічне існування, але не могли досягти в процесі праці кінцевої мети свого існування. Свою увагу вони концентрували на тому, щоб заслужити вічне життя в раю.

Потім працю стали вважати важливою для фізичного та розумового здоров’я, оскільки без праці людина впадає в лінощі та інші вади.

Вже у ХІХ ст. виникли уявлення про працю, відповідно до яких зростає її значення для визначення трудової суті людини, підкреслюється вплив праці на стан людини в суспільстві взагалі. Працю почали розуміти як засіб особистого успіху, практично не обмежену можливість для самоствердження та самовдосконалення.

Вчення про розподіл праці було основним принципом побудови держави у Платона (427-347 рр. до н.е.). Він вважав: “В нашій державі швець – швець, а керуючий в один і той же час не може бути шевцем, землероб - землероб, але не хлібороб і суддя, воїн - воїн, а не ремісник, те ж саме із останніми родами занять”.*

Учень Платона, Арістотель так обґрунтував необхідність поділу праці на фізичну та розумову: існують раби, які повинні виконувати фізичну працю та рабовласники, які повинні займатися розумовою працею. Тим самим він виправдовував необхідність рабовласницької системи. Але вже Сенека Луцій вважав, що люди за своєю природою рівні, а нерівність виникає в результаті суспільних відносин. Лукрецій Кар (99-95 рр. до н.е.) у книзі “Про природу речей” підкреслює, що люди спочатку як знаряддя праці використовували свої руки, потім палиці, потім почали виковувати знаряддя праці та зброю і тоді починається вже розвиток людської цивілізації. Творча праця на думку Л.Кара, обумовила прогрес та розвиток суспільства.

З виникненням капіталізму зароджується протестантський рух в католицькій церкві. Цей рух в ім’я нового, яскраво вираженого розуміння набожності, висунув вимогу здійснення царства божого на землі. Протестантизм вимагав від своїх віруючих, щоб вони підтверджували свою віру працею, а також дисципліною в повсякденному житті.

Так, Мартин Лютер (1483-1548 рр. ) стверджує, що кожен, хто може, повинен працювати, оскільки праця не тільки загальна основа суспільства, але й кращий спосіб служіння богові. Таким чином, протестантське вчення перетворилось у сис-

_______________________________________________________________________

* Платон. Государство. Т.3. С. 225.

тему збудження напруженої соціальної активності та найсуворішої моральної дисципліни.

Кальвін (1509-1564 рр.) стверджує, що можна точно дізнатися, хто являється “обранцем божим” перш за все за допомогою віри та успіхів у праці.

На цьому етапі виникає розуміння праці, яке повністю відповідає капіталістичній системі господарювання і яке сформувалось в англійську класичну школу політичної економії.

Разом з тим виникають теорії, які обґрунтовують необхідність гуманізації праці, піддаючи критиці буржуазні умови виробництва та експлуатацію робітників, відкидаючи при цьому як середньовічне християнське її розуміння, так певною мірою і протестантське.

Так, Томас Мор (1478-1535 рр.) в праці “Утопія” викладає погляди, згідно з якими праця не тільки обов’язок, але й честь для всіх членів суспільства. Поряд з землеробством, на його думку, кожний член суспільства повинен оволодіти ще яким-небудь одним ремеслом. Від праці як загальної повинності звільняються вчені, які повинні присвятити себе науці. Мор пропонує встановити 6-годинний робочий день, а вільний час використовувати для всебічного розвитку особистості. Приблизно так розуміє працю і Томмазо Кампанелла (1568-1639 рр.). В книзі “Місто сонця” він трактує працю як загальну повинність всіх членів суспільства. Землеробству він надає більшого значення, але й будь-яку іншу працю вважає корисною та благородною, а найбільш небезпечні та важкі види діяльності – найбільш почесними. На відміну від Мора, Кампанелла вважає, що праці слід присвячувати 4 години на день, а решта часу повинно належати відпочинку, навчанню та розвагам.

Великі соціалісти-утопісти трактували працю як суспільну категорію. Так, Сен-Сімон (1760-1825 рр.) розглядав людину як спільність духовних та фізичних сил (оскільки в праці використовуються інтелектуальні, фізичні, емоційні здібності та творче начало, тому виробництво одночасно має економічний, інтелектуальний та моральний характер). Тим самим він вважав працю значним суспільним явищем та підкреслював, що вона є обов’язком всіх людей, а незаняття справою вважав “неприродним, неморальним та шкідливим явищем”. Праця, на його думку, - джерело всіх позитивних якостей. Він пропонував, щоб розподіл здійснювався за працею і тим самим була неможлива експлуатація.

Шарль Фур’є (1772-1873 рр.) вважав, що праця повинна бути найбільшою насолодою для людини і тому приємною. Він називав умови, за яких праця може надавати насолоду: це ліквідація системи найманої праці, матеріальна забезпеченість працівників, нетривалість робочих змін, усуспільнення виробництва, охорона праці, організація “нового порядку” та право всіх на працю. Без права на працю, вважає він, всі інші права зводяться нанівець. Він також пропонує здійснювати оплату за працю, а робочий час, на його думку, повинен кожний день складати лише 2 години. Соціаліст-утопіст Роберт Оуен (1771- 1858 рр.), хоча й був більше практиком, ніж теоретиком, також вніс певний внесок у розуміння праці як суспільної категорії. Відмічаючи зв’язок між умовами життя поза сферою праці та відносинами в процесі праці, продуктивністю праці, він зауважував, що людина здійснює трудову активність своєї особистості. Особливо важливі його зауваження з приводу того, що трудове середовище повинне відповідати природі людини. В цьому відношенні він виступав не тільки за регулювання та скорочення робочого часу, але й за введення заходів щодо охорони праці.

Представники класичної політичної економії в своїх дослідженнях економічної проблематики зробили суттєвий внесок в розуміння людської праці. Уільям Петті (1623-1687 рр.) був геніальним та оригінальним дослідником, який вартість товару визначав через кількість праці, необхідної для його виробництва. Завдяки цьому його вважають засновником теорії трудової вартості. Однак класична політична економія Англії своєї вершини досягає в творах Адама Сміта (1723-1790 рр.) та Давіда Рікардо (1772-1823 рр.).

В розумінні Адама Сміта, яке викладено ним найбільш повно в праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776), праця - фактор багатства всіх народів, при цьому мається на увазі праця взагалі, незалежно від того, в якій господарській сфері вона здійснюється. Поділ праці, за Смітом, має корисну та різноманітну дію. Обмеження людей тільки одним видом праці збільшує їх спритність, кмітливість, трудову ефективність, удосконалює частково трудовий процес, сприяє технічним винаходам. Всі ці фактори, які обумовлені розподілом праці, сприяють зростанню продуктивності праці (і через неї – зростанню національного багатства). В той же час Сміт вказував і на негативні сторони розподілу праці, підкреслюючи, що в результаті постійного виконання одних і тих же операцій людина не розвиває свої розумові здібності.