Глава 15. Рекреаційні процеси на підприємстві

15.1. Поняття: рекреація, дозвілля, відпочинок

Вживаючи поняття “рекреація”, “дозвілля”, “відпочинок”, слід уточнити сферу і їх застосування і понятійні межі.

Дозвілля безперечно ширше відпочинку, хоча часто обидва терміни зводяться нами один до одного залежно від того, який вид проведення часу конкретно розглядається. Для багатьох дозвілля означає відпочинок, і в цьому розумінні перше поняття несе в собі два відтінки: воно може означати відтінок вільного від праці (занять) часу і період відпочинку людини. Разом з тим і поняття “відпочинок” використовується нами у двох значеннях: як стан спокою, “процес відпочинку”: як вільний від праці час, необхідний для відновлення сил.

В поняття “рекреація” спеціалісти вкладають значення відновлення сил, зміни діяльності, здійснення процесу відпочинку.

З філософського погляду діяльність розуміється як прояв соціальної активності відносно навколишнього світу. Вона завжди має доцільний і, отже, свідомий характер, бо її суб’єктом може бути тільки людина, а об’єктом - весь навколишній світ.

Важливою формою діяльності визнається трудова. Пріоритетний статус праця отримує завдяки своєму характеру. Будучи діяльною праця має властивість задовольняти своїми продуктивними або репродуктивними результатами різноманітні потреби людей. Але в такому випадку будь-який елемент людської діяльності, якщо він доцільний, включає в себе момент праці.

Розуміння трудової діяльності як фундаментальної засновано на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Тому при згадуванні про матеріальні результати праці ми говоримо тільки лише про продукт праці.

Які б види діяльності ми не виділили: трудову, нервову, творчу, рекреаційну і т.д. – наша класифікація має умовний характер. В реальному житті вони не існують окремо. Оскільки життєдіяльність людини в цілому об’єктивно детермінована і суб’єктивно доцільна, то будь-який її вид володіє одними і тими ж атрибутами. Отже, процеси, що характеризують кожен вид практичної діяльності, різною мірою володіють творчими (продуктивними і репродуктивними) ознаками, задовольняючи своїми результатами якісь життєво важливі потреби людини. Але в цьому випадку втрачає зміст і твердження про будь-який пріоритет одного виду діяльності над іншими. Всі вони рівнозначні.

15.2. Соціальні і психологічні функції рекреації

Проблему рекреації можна розглядати також з позицій концепції життєвого енергообліку, яка дозволяє соціологу глибше зрозуміти співвідношення праці і рекреації. Відомо, що будь-яка активність живого організму представляє єдність двох одночасно протікаючих в цьому процесі перетворень енергії – енергозатрат і енергонакопичень. Вони складають єдине ціле, тільки тимчасове співвідношення і різна інтенсивність кожного з них на даний момент дозволяють умовно їх відокремити .

При такому “енергетичному” твердженні конкретні форми активності – від адаптивної поведінки до продуктивної діяльності – за своєю природою суть циклічно протікаючої енергії. Ця обставина доводить рівнозначність кожного виду діяльності.

В соціальному змісті праця є дещо більше, ніж просто енергозатрати, а відпочинок - ніж енергонакопичення. Праця і відпочинок мають одну безсумнівну різницю: протилежний напрям протікаючих процесів енергообліку. У всьому іншому природна суть трудової і рекреаційної діяльності збігається. Відомо, що в структурі відпочинку помітне місце належить неусвідомлювальним чинникам, наприклад сон чи тимчасовий відпочинок, які трактуються як форми адаптивної рекреаційної поведінки. У неусвідомлювальних діях знайдені чітко виражені рекреаційні ознаки, результатом їх є типовий рекреаційний ефект. І все ж віднести їх до різноманітностей рекреаційної діяльності цілком і повністю неможливо.

Згадаймо, що результат рекреації визначається не стільки реальним станом організму, скільки суб’єктивним. Емоційна оцінка може не збігатися з біологічною потребою. Часто ми відчуваємо психологічний підйом, який примушує нас переоцінювати власні можливості.

Продуктивна і репродуктивна діяльність співіснують і здійснюються одночасно скоріш як дві тенденції, ніж як два різних жорстких структурованих процеси. В якийсь момент часу домінує один з них, саме той, роль якого є провідною в контексті життєвого досвіду і ціннісних орієнтацій індивіда. Репродуктивна діяльність визначається переважно збалансованими процесами, а продуктивна – незбалансованими, тому праця може бути достатньо енергозберігаючою, а відпочинок – енергоємним, наприклад, праця нічного сторожа і гра в футбол.

З такою концепцією добре погоджується відома періодичність рекреаційних процесів, яким відповідають інтервали трудової діяльності і віку: періоди праці закономірно змінюються періодами відпочинку, але в кожному віці – по-різному. Молодий організм швидко відновлює сили, форми відпочинку в нього енергозатратні, а періоди - коротші. У старого організму, навпаки, зменшуються рекреаційні інтервали, а періоди збільшуються.

Від періодичності рекреації невід’ємне поняття закономірності зміни її інтенсивності. Іноді обидва явища навіть збігаються. Інтенсивність відпочинку, іншими словами, рекреаційна насиченість часу відпочинку, або ж рекреаційний ефект від кожної його одиниці допомагають людині досягти потрібних результатів. Проявляється відповідність інтенсивності відпочинку, реалізованого раніше – в процесі праці – енергозатратам: періоди інтенсивної, свідомо здійснюваної праці змінюються або повинні змінюватися таким ж свідомим переходом до інтенсивного, що дає великий розвантажувальний ефект, відпочинку.

Інший бік явища – визначена закономірність зміни інтенсивності відпочинку в період протікання самої рекреації. Давно підмічено, що відпочинок протікає по-різному в різні моменти. Перший етап – інтенсивний глибокий відпочинок, який плавно переходить в другий – спокійний, рівномірно насичений. Відомий і третій період: поступово затухаюча потреба у відновленні сил, відчуття очікування рекреаційного ефекту. Інакше і бути не може, бо біоенергетичні процеси протікають у живій сфері за загальними законами, а інтенсивність рекреації – це лише індекс енергообміну.

До рекреації належать такі явища, як сон, тимчасова пауза в розмові, зміна ритму кроків і навіть зміна осанки. Людина будує свою рекреаційну діяльність, свідомо чи несвідомо, підбираючи найбільш придатні її елементи. Енергоємні види рекреації, наприклад, спорт, служать цілям періодичного відновлення енергії, яка не може “зберігатися”, адже це безперервно штучний процес енергообміну.

Друга функція рекреації – участь людини в процесі природного видового відбору. Задача на виживання завжди була однією з центральних. В ході свого історичного розвитку людина або видалила, або знизила вплив інших форм природного відбору. Сам відбір йде за сценарієм пристосованості і виживання людського виду в умовах, що змінюються. Для цього людина створює собі більш комфортні умови праці або насичену систему соціального захисту.

Спеціалісти висловлюють думку, що оптимальне співвідношення енергозатратного та енерговідновлювального режимів активності людини, на відміну від екстремальних режимів роботи і відпочинку, має тренуючий ефект. Оптимальний режим коливається в межах від чверті до половини людської “потужності”.

Важливу функцію виконує також ігровий початок рекреаційної діяльності, що базується на інформаційному пошуку, схильності до навчання і моделювання. Ігровий початок в рекреації було виділено в особливий предмет вивчення на світанку соціології дозвілля.

Нарешті, можна виділити ще одну функцію рекреації – її участь у соціалізації людини. Вона є базисною, бо соціальна рекреація охоплює всі сторони генезису соціалізації: діяльність, спілкування, самосвідомість. Зростання потреб людини веде до появи дедалі нових форм проведення часу, що відповідають змісту дозвільної діяльності. Рекреація розширює сферу спілкування через безпосередні, особисті контакти людей на відпочинку, чи опосередковано, коли суб’єкт рекреації включається в систему соціального обслуговування. Розвиваються навики спілкування, зростає число соціальних контактів і зв’язків.

Щоб краще зрозуміти тісний взаємозв’язок праці і відпочинку потрібно розглянути проблеми втоми. Навряд чи конкретним є погляд на втому як побічний результат праці. Втомлюватися можна і відпочиваючи. Втома – результат діяльності взагалі. Відомі два основні погляди на природу втоми. Згідно з першим, в результаті напруження м’язової тканини в неї потоками крові переносяться продукти обміну, сповільнюючи її витривалість і працездатність. Тому людина суб’єктивно відчуває втому насамперед у м’язах. Другий підхід передбачає, що в період праці виснажуються запаси медіатора – речовини, яка передає збудження від центральної нервової системи до м’язів. У підсумку найбільш вразливою є кора головного мозку. Обидва підходи єдині в тому, що для відновлення порушеної рівноваги потрібні додаткові затрати організму. Залежно від тривалості і інтенсивності праці різноманітною також буде і інтенсивність рекреації, яка і визначає типи рекреаційних процесів, які потрібні для зняття втоми.

В існуючих методиках рекреаційної класифікації розрізняють щоденний, щотижневий і щорічний періоди відпочинку. Але рекреація має більш широку мету, просторово-часову своєрідність конкретних форм. В такій сфері не враховуються пенсіонери, молодь, хворі та інші соціальні групи населення. Тому більш своєрідною є така класифікація типів рекреаційної діяльності:

• короткотривала (щоденна, щотижнева);

• довготривала (щорічна)

• епізодична (відгули, неоплачувані позачергові відпустки, від’їзди за сімейними обставинами)

Кожному типу рекреаційної поведінки відповідає кілька форм моделей відпочинку, які враховують його інтенсивність, ступінь включення в рекреаційні умови природних чинників, зміни умов, способу і якості життя, тимчасова зміна соціального і територіального середовища.

Особливий інтерес викликає аналіз тимчасових пропорцій праці і рекреації, закономірності їх ритмічних чергувань, що безпосередньо стосується вирішення прикладних задач щодо оптимізації режимів праці і відпочинку. Без сумніву, поняття “рекреація” повинна охоплювати мікропаузи під час напруженого трудового процесу. Неправильно думати, що надання організму достатньо відпочинку після одноразового акту діяльності (біологічна регенерація) повністю знімає явище втоми. Енергія потребується не тільки для енергозатратних елементів трудової діяльності, а й для здійснення процесів енерговідновлення, тому виникає потреба у відпочинку через більш тривалі періоди.

Як показують дослідження, мікропаузи складають до 15-20% робочого часу. Час відпочинку за рахунок мікропауз тим правильніший, чим вищий “авторитм” руху робітників, тобто більший їх досвід і кмітливість.

При зниженні працездатності час мікропауз скорочується, а втома зростає. Виключення мікропауз і використання їх у якості уявного резерву для підвищення продуктивності праці не тільки не підвищують продуктивність, але і знижують її в 2-2,5 раза. Протилежність категорій “праця” і “відпочинок” не допускає припинення значення одного поняття за рахунок іншого (хоча в науковій практиці подібна ситуація зовсім не рідкість). Наприклад, частина спеціалістів в області соціології праці вважає, що дозвілля є компенсацією трудової діяльності.

В дійсності ж поняття компенсації є результатом аналізу двох різних фаз одного і того ж явища, його оцінку з різних поглядів. Ті, які вважають трудову діяльність абсолютною працею, а відпочинок – абсолютною рекреацією, вважають аномалією те, що давно вже стало масовим явищем: працею люди займаються для відпочинку, а до відпочинку і розваг ставляться всерйоз, професійно – як до справжнього заняття. Не слід недооцінювати і тенденцію перетворення зростаючого числа професій в так звані вільні. При розширенні комп’ютеризації праці все більша кількість робітників будуть виконувати основну роботу вдома, на дачі, тобто в умовах, близьких до рекреаційних. Не можна працювати, не відпочиваючи, як не можна “абсолютно” відпочивати, не займаючись працею.

Як відпочинок, так і праця на рівних правах виступають структуро-творчими факторами, детермінуючи соціальну організацію суспільства. Форми рекреації і розподіл праці – джерело глибоких соціальних відмінностей. Обидва модулі людської діяльності беруть участь у формуванні людських відносин, організації соціальних груп, інститутів, визначаючи тим самим їх систематичну цілісність. Структури, обумовлені рекреаційною діяльністю, не менш складні і різноманітні, ніж визначені працею.