14.3. Вплив культури на умови праці та виробничі відносини

Культурний рівень трудового колективу досить помітно впливає на адаптацію нового працівника. Він може прискорити його, або ж навпаки – уповільнити. Людина з високорозвиненою свідомістю швидко адаптується в колективі з високим рівнем розвитку культури, якщо ж рівень людини дещо нижчий від колективного, то це прискорить її розвиток. Проте набагато складніше, коли колектив стоїть дещо нижче від нового працівника – адаптуватися в таких умовах йому буде важче. Отже, умови повною мірою залежать від культури, дещо їх поліпшити, але незначно, можна шляхом підвищення її рівня. Важливе значення вона відіграє і в процесі встановлення виробничих відносин, бо хоч в ці відносини люди вступають з приводу речей, має місце і культура, яка в свою чергу впливає на процес їх розвитку.

Між членами трудового колективу існують певні стосунки, які впливають на дії і настрої працівника. Це – трудові відносини. У трудовому колективі існують формальні і неформальні відносини. Формальні зв’язки виникають як результат певної формальної організації. Формальна організація трудового колективу визначає систему комунікації, тобто те, хто і з ким у трудовій групі мусить спілкуватися і на якій основі. Крім формальних зв’язків, у трудовому колективі функціонують неформальні зв’язки, стосунки. Вони виникають як результат того, що формальні зв’язки недостатні й не задовольнять інтересів окремих членів колективу. Неформальні відносини виникають і тому, що формальна організація трудового колективу не спроможна передбачити всі можливі зв’язки між членами групи. Неформальні зв’язки, відносини певною мірою збагачують організацію трудової групи. Взаємовідносини людей у трудовому колективі багато в чому визначає його керівник.

14.4. Роль культури праці у формуванні особи працівника

Людина насамперед залежить від культури суспільства, яку вона сама і формує. Якщо культура кожного суспільства обов’язково відображає цілі, думки і прагнення людей, які живуть у ньому, то, у свою чергу, люди того чи іншого суспільства є своєрідним дзеркалом сучасної їм культури. Іншими словами, людина – творець культури, і водночас вона сама є об’єктом впливу з її боку. Культурність відображає глибші духовні процеси у суспільстві, його цивілізованість, моральність.

Виявлення гуманістичного змісту в культурі суспільної праці означає перехід на новий рівень духовного і матеріального в трудовій діяльності, рівень виробничої творчості, при якому сама культура стає способом діяльності людини за здібностями. Досягається і новий рівень у духовному розвитку людини в процесі діяльності, новий безпосередній зв’язок духовного і матеріального в творчій праці і виявлення духовної суті людини в створенні нової соціальної діяльності. Відбувається стрибок людини в здатності до особистого саморозвитку. Індивіди черпають енергію для самореалізації в змаганні здібностей і талантів, прагнуть до розвитку творчого характеру трудової діяльності, культурного розвитку відповідно до соціальних і духовних інтересів людини. Останнє потребує політичної демократизації суспільства.

Розвиток гуманістичної культури суспільної праці приводить до нового рівня єдності суспільного буття і суспільної свідомості, базисних відносин, які відкривають простір для розвитку соціальних і духовних сил людини і суспільства. Творче збагачення праці стає способом розвитку духовних, виробничих сил людини через соціальну творчість нових виробничих відносин у безпосередньо творчій праці щодо створення культурних цінностей, формування класової культури праці.

Культура спільної праці одвічно гуманна і виражена в культуротворчості людини, здібної розвинути свої духовні сили в творчій праці. Вона є новим способом уречевлення наукового знання (не обмін, а комунікація, не інформація, а спілкування) в технологію духовного виробництва в самому процесі творчої матеріальної праці, продуктом якої є всебічно і гармонійно розвинута людина.

Прогрес культури не тільки розширює сферу діяльності людини, збагачує її зміст, підвищує її практичну користь, а й сприяє добробуту людини, утвердженню більш розумних підвалин її існування.

При встановленні критеріїв прогресу необхідно брати до уваги єдність моментів: абсолютного в реальному розвитку культури (неминучість змін і рух уперед, оновлення і збагачення явищ); відносного (перевага, поліпшення, вдосконалення, благодіяння результатів).

Прогрес завжди залишається домінуючою історичною тенденцією, що зрештою переважає процеси занепаду і регресію.

Прогрес культури не є самопрогресом, а тому духовна культура не може власними зусиллями розв’язати свої проблеми. Її доля залежить значною, а часто вирішальною мірою від характеру і розвитку економіки, політики, технічного прогресу, інакше кажучи, корінні проблеми культурного прогресу неможливо вирішувати без прогресу соціального.