Глава 13. Трудова адаптація

13.1. Поняття трудової адаптації працівників. Види адаптації та чинники, що її визначають

Поняття “адаптація” означає пристосування особистості до нового для неї оточуючого середовища. Трудова адаптація – це процес освоєння індивідом предметно-речового і соціального середовища при включенні його до нової трудової діяльності.

Розпочинаючи роботу, людина вже має конкретні цілі, установки і орієнтири на майбутнє, можливість реалізації їх вона пов’язує з даною роботою. У свою чергу підприємство (організація) ставить свої вимоги до робітника, до рівня його освіти, кваліфікації, дисципліни праці, вміння працювати в колективі. У процесі взаємодії працівника і колективу підприємства проходить їх взаємне пристосування, процес трудової адаптації. Цей процес буде більш активним і ефективним, чим швидше і свідоміше працівник буде сприймати цінності і норми поведінки нового колективу. Якщо працівник вважає цілі підприємства власними, то він підпорядковує свою поведінку інтересам підприємства, і процес адаптації працівника проходить швидше.

Про адаптацію людини до конкретного трудового середовища можна робити висновки з її поведінки, результатів праці, підвищення трудової і суспільної активності, яка прямо залежить від змісту праці, можливості професійного росту, досконалості трудових відносин. Завдання трудових колективів – зробити адаптацію нових працівників швидкою, безболісною і результативною.

Адаптація може бути первинною – при первинному входженні молодої людини в трудову діяльність, вторинною – при переході на нове місце роботи (не обов’язково зі зміною професій), або при зміні умов виробництва, його техніко-економічних чи соціальних елементів. Прийнято ділити адаптацію на професійну, соціально-психологічну і психофізіологічну. Окремі вчені виділяють ще і суспільно-організаційну, культурно-побутову адаптацію.

Професійна адаптація – це освоєння професійних навичок і вмінь, достатніх для виконання функціональних обов’язків, формування тривалого позитивного відношення працівника до своєї професії. Професійна адаптація і її тривалість визначаються рівнем знань і вмінь працівника, необхідних для виконання його трудових обов’язків. Але пряме входження працівника у вибрану професію проходить вже безпосередньо на підприємстві. Працівник знайомиться зі змістом праці, з вимогами співвідносити індивідуальну працю з загальною, з правилами, прийнятими в даному колективі. При високому рівні підготовки працівника, раціональній організації праці і уважному ставленні до працівника професійна адаптація проходить більш ефективно.

Соціально-психологічна адаптація – це процес включення робітника в систему взаємовідносин, що склалася в колективі, встановлення позитивної взаємодії з його членами, свідоме сприйняття традицій, норм життя і ціннісних орієнтацій колективу. В цей період новий працівник ніби вживається в колектив. Потрапляючи в колектив із здоровим соціально-психологічним кліматом, сумлінним відношенням до праці, взаємодопомогою і підтримкою, адаптант швидко засвоює норми поведінки даного колективу і веде себе у відповідності з вимогами даного середовища.

Психофізіологічна адаптація – це освоєння виробничих і соціально-побутових умов, необхідних для здійснення процесу праці (рівень санітарно-гігієнічних умов, режим праці, зручність робочого місця, робоча поза і т.д.). Несприйняття існуючих соціально-гігієнічних норм виробничого стану часто призводить до плинності кадрів. Психофізіологічна адаптація характерна і для службовців, праці яких притаманна монотонність, нервові навантаження.

На темп і строки трудової адаптації, її результативність впливає багато чинників, до числа яких належать практично всі умови виробничого середовища: форми організації праці, санітарно-гігієнічні умови виробництва, соціально-психологічний клімат виробничого колективу тощо. Важливе значення мають і фактори особистого характеру. По-перше, це вік працівника, що входить у колектив. Краще адаптуються працівники старше 30 років. По-друге, це сімейний стан, який зобов’язує коригувати працівника відповідно до його ролі в сім’ї. Причому цей фактор неоднозначно впливає на конкретні види трудової адаптації: професійна адаптація швидше проходить у сімейних, соціально-психологічна – у осіб, що не мають сім’ї. Наявність стажу роботи сприяє адаптації. Рівень освіти неоднозначно впливає на успішність адаптації. Чим вище рівень освіти, зокрема у осіб молодого віку, тим складніше їм адаптуватись на робочих місцях, що не потребують високого рівня знань. Важливу роль в проходженні адаптації відіграє соціальний статус працівника, його життєва позиція, що сформувалася в сім’ї.

Чим вищий рівень потреб працівника, тим складніше проходить адаптація, оскільки така людина прагне до більшого успіху, щоб почувати себе впевнено. Треба враховувати і особливості самої особи, її самооцінку, характер, темперамент; наприклад, наскільки легко сангвініку адаптуватись в новому колективі, і настільки складно меланхоліку ввійти в контакт з новими людьми.